Жіноча безплідність
Основними причинами безплідності у жінок є:
•
розлади овогенезу та відсутність овуляції — 35-40 %;
•
трубні фактори — 20-30 %;
•
захворювання статевих органів — 15-25 %;
•
імунологічні причини — 2 %.
Діагностика жіночої безплідності полягає, насамперед, у ретельному
збиранні анамнезу (вік, професія, вплив шкідливих факторів на виробництві,
перенесені захворювання, шкідливі звички). Тактовно з'ясовують психосексуальні
умови життя, дітородну функцію, маючи на увазі, що первинна безплідність часто
зумовлена інфантилізмом, а вторинна — наслідок перенесених запальних процесів.
При об'єктивному дослідженні звертають увагу на
будову тіла, вираженість вторинних статевих ознак, наявність чи відсутність
інфантилізму. Ретельно досліджують внутрішні органи, а при необхідності — й
функції залоз внутрішньої секреції.
При гінекологічному дослідженні звертають увагу на оволосіння лобкового
горба, наявність аномалій зовнішніх статевих органів, стан бартолінових залоз.
Оцінюють стан вагіни (ширину піхви, глибину склепінь), форму та величину шийки
матки, наявність ерозивного ектропіону. Досліджують матку — величину,
положення, консистенцію, форму, рухомість та співвідношення між розмірами шийки
і матки.
Ендокринна безплідність
Найчастіше причиною жіночої безплідності є
ендокринні захворювання, які пов'язані з порушенням овогенезу та процесу
овуляції. На безплідність страждають хворі з різними формами
гіперпролактинемії, гіперандрогенії, із синдромом полікістозних яєчників,
постпубертатною формою адреногенітального синдрому та з іншими формами
ендокринних розладів.
Значна кількість випадків безплідності є
результатом розладу ендокринної функції яєчників, причому ці порушення можуть
бути як первинними, так і вторинними внаслідок перенесеного запалення. В
яєчниках порушуються циклічні процеси, виникає ановуляція або сповільнення
дозрівання фолікула з неповноцінною лютеїновою фазою.
Ендокринна безплідність виникає також при розладах
функції гіпоталамо-гіпофізарної системи. При безплідності ендокринного генезу
нерідко є порушення менструального циклу у вигляді аменореї, гіпоменструального
синдрому, маткових кровотеч.
Обстеження
хворих повинно включати:
• тести функціональної діагностики: вимірювання
базальної температури (БТ) впродовж 3-6 місяців для оцінки наявності овуляції
та тривалості лютеїнової фази; оцінку симптомів «зіниці» та «папороті», натягу
цервікального слизу, взяття мазків на «гормональне дзеркало»;
• визначення та оцінку рівня гормонів у крові;
• біопсію ендометрія з метою визначення
повноцінності фази секреції;
• сонографічний контроль росту фолікулів та
товщини ендометрія протягом менструального циклу;
• лапароскопію.
Лікування полягає у
нормалізації менструального циклу, корекції проявів основного захворювання, що
спричинило ендокринну безплідність, стимуляції овуляції. Овуляцію можна
стимулювати шляхом уведення кломіфену цитрату по 50 мг з 5-го по 9-й день
циклу, пергоналом у поєднанні з хоріонічним гонадотропіном.
Трубна та перитонеальна безплідність
Причинами перитонеальної безплідності є спайковий
процес у малому тазі, що викликає перегин труб при збереженні їх прохідності.
Трубна безплідність зумовлена анатомо-функціональними порушеннями у маткових
трубах.
Нарешті, сальпінгоофорити можуть призводити до
порушення овуляції, а якщо вона відбувається, то спайковий процес не дає
можливості яйцеклітині потрапити в трубу. Нерідко виникає порушення й
ендокринної функції яєчників.
Діагностику трубної безплідності проводять шляхом
гістеросальпінгографії, гідротубації чи пертубації. Гістеросальпінгографію
краще проводити водними рентгеноконтрастними розчинами (кардіотраст, урографін,
верографін, тріобласт). Метод дає можливість оцінити прохідність маткових труб
(рис. 104, 105).
Стан маткових труб можна оцінити також при
контрастній сонографії, яку проводять, вводячи контрастну речовину еховіст у
порожнину матки під контролем ультразвукового дослідження.
Розрізняють 4 ступені непрохідності маткових труб:
• повна прохідність маткових труб: розчин із
шприца надходить в матку легко і після видалення шийкового наконечника назад не
повертається;
• труби непрохідні в перешийковому відділі: 1
порція розчину (до 2 мл) надходить більш-менш легко, а потім при введенні
відчувається перешкода. При зменшенні тиску на поршень рідина повертається в шприц.
Після витягнення наконечника рідина виливається з матки;
• труби непрохідні в ампулярних відділах: рефлюкс
з'являється наприкінці введення (більше 4-5 мл рідини);
• труби частково прохідні: рідина повільно
проходить в порожнину матки, при зменшенні тиску на поршень спостерігається
слабовиражений і швидкоминучий рефлюкс.
Інколи використовують барвники. Наприклад, проба
Спека з 0,06 % розчином фенолсульфофталеїну. При прохідності маткових труб цей
барвник через 40-60 хв з'являється в сечі, яка після додавання до неї декількох
крапель 10 % розчину NaOH забарвлюється в червоний колір. Аналогічно проводять
пробу Абурела (з 0,3 % розчином індигокарміну, який забарвлює сечу в зелений
колір).
Як правило, діагностику прохідності проводять в
стаціонарі в першу фазу менструального циклу, за умови відсутності ознак
запалення, при І-ІІ ступенях чистоти піхви.
Інформативною є лапароскопія з використанням
хромосальпінгографії метиленовим синім. Цей метод дозволяє найбільш точно
оцінити прохідність труб і виявити місце оклюзії.
