Skeletal System:
A. Origin
- Development: The skeletal system originates from the paraxial mesoderm, which forms tissue blocks called somites on either side of the neural tube. Each somite differentiates into two parts:
- Sclerotome: The ventromedial part that gives rise to the vertebrae and ribs.
- Dermomyotome: The dorsolateral part that forms muscles and dermis. By the end of the fourth week, sclerotome cells form embryonic connective tissue, called mesenchyme. These mesenchymal cells differentiate into fibroblasts, chondroblasts, or osteoblasts.
- Bone Formation: Bones form via two distinct processes:
- Intramembranous Ossification: Flat bones (e.g., skull) develop directly within mesenchyme without a cartilage precursor.
- Endochondral Ossification: Long bones (e.g., limbs) form from mesenchymal cells that first create a hyaline cartilage model, which later becomes ossified.
B. Skull Formation
-
Neurocranium: Protects the brain and has two parts:
- Membranous Neurocranium: Flat bones of the skull (e.g., frontal, parietal) that form the cranial vault. Sutures and fontanelles (soft spots) allow movement during birth and ossify gradually. Palpation of the anterior fontanelle (where the parietal and frontal bones meet) is clinically important for assessing ossification and intracranial pressure.
- Cartilaginous Neurocranium (Chondrocranium): Forms the base of the skull through fusion and ossification of cartilaginous plates along the midline.
-
Viscerocranium: Primarily arises from the first two pharyngeal arches and forms the facial skeleton (e.g., mandible, maxilla).
-
C. Appendicular System The appendicular system includes the pectoral and pelvic girdles as well as the limbs.
- Bone Development:
- Except for the clavicle, most bones in the appendicular system form through endochondral ossification. The limbs begin as mesenchymal buds, covered by an apical ectodermal ridge (AER), which plays a key role in inducing mesenchymal differentiation.
- Ossification Process:
- Bone formation starts with the ossification of hyaline cartilage models.
- Primary ossification centers appear in the diaphysis (shaft of long bones) near the end of the embryonic period. Secondary ossification centers develop in the epiphyses (ends of long bones) shortly after birth.
- The epiphyseal plate (growth plate) remains between the diaphysis and epiphysis, facilitating the growth of long bones until the plate disappears when bones reach their final size.
-
D. Vertebral Column
- Formation:
- During the fourth week, sclerotome cells migrate to surround the spinal cord and notochord. The vertebrae are formed from the caudal part of one sclerotome and the cephalic part of the adjacent sclerotome.
- Notochord and Intervertebral Discs:
- The notochord degenerates between the vertebral bodies but persists within the vertebrae to form the nucleus pulposus. This, along with the annulus fibrosus, forms the intervertebral disc, crucial for vertebral flexibility and cushioning.
Osteology: Understanding Bones and Vertebrae
Bones (Ossa) are the solid structures that support the body's soft tissues, acting as levers to facilitate movement through muscle contraction. Together, they form the skeletal system (skeleton), providing structure and protection. Bones are covered by a membrane called the periosteum, which consists of two layers: the outer fibrous layer rich in blood vessels and nerves and the inner osteogenic layer containing bone-forming cells known as osteoblasts.
The periosteum plays a key role in bone health and repair, although the articular surfaces of bones, where joints are formed, are covered by cartilage rather than periosteum. Based on shape, bones can be classified as long bones (ossa longa), short bones (ossa brevia), or flat bones (ossa plana). Some bones also contain air-filled cavities, known as pneumatic bones (ossa pneumatica), and are categorized as tubular or spongy, depending on their structure.
Bone Anatomy: Epiphysis, Diaphysis, and Metaphysis
Each long bone has distinct regions: the proximal end (closer to the body), the distal end (further from the body), and the diaphysis or shaft. The ends of the bones, called epiphyses, are separated from the shaft by a layer of cartilage known as the epiphyseal plate, which allows the bone to grow in length during childhood. Once growth is complete, the epiphyseal plate ossifies, and the bone's final structure is formed.
On cross-sections of bones, two main types of tissue can be observed:
- Compact bone (substantia compacta): forms the outer layer, providing strength.
- Spongy bone (substantia spongiosa): located inside the bone, characterized by a honeycomb structure that houses the bone marrow.
In long bones, the medullary cavity inside the diaphysis contains bone marrow, which is essential for blood cell production. In the bones of the skull, the spongy tissue between compact bone layers is referred to as diploë.
The Vertebral Column (Spinal Column)
The vertebral column is made up of 33-34 vertebrae, forming a flexible but strong structure that houses and protects the spinal cord. The spine is divided into five regions:
- Cervical vertebrae (7) – support the neck.
- Thoracic vertebrae (12) – connected to the ribs.
- Lumbar vertebrae (5) – provide stability to the lower back.
- Sacral vertebrae (5) – fused into the sacrum.
- Coccygeal vertebrae (4-5) – fused into the coccyx.
The vertebral column features four natural curves (cervical, thoracic, lumbar, and sacral) that help absorb shock and maintain balance. The forward curves (lordosis) occur in the cervical and lumbar regions, while backward curves (kyphosis) occur in the thoracic and sacral regions.
Vertebral Structure
Each vertebra consists of three main components:
- Vertebral body (corpus vertebrae): the solid, weight-bearing portion at the front.
- Vertebral arch (arcus vertebrae): surrounds the vertebral foramen, forming a protective canal for the spinal cord.
- Processes: various bony projections, such as the spinous process and transverse processes, which provide attachment points for muscles and ligaments.
The vertebrae are connected by intervertebral discs and ligaments, allowing flexibility and movement. The spinal canal formed by stacked vertebrae encases and safeguards the spinal cord.
Thoracic Vertebrae (Vertebrae Thoracicae)
The thoracic vertebrae, numbering 12 in total, are significantly larger and thicker than the cervical vertebrae. Their size increases progressively towards the lumbar region. These vertebrae feature specific anatomical characteristics that distinguish them, particularly in their role of connecting to the ribs.
-
Costal Facets (Fovea Costalis): On the posterolateral surfaces of the thoracic vertebrae, there are two facets: the upper costal fossa (fovea costalis superior) and the lower costal fossa (fovea costalis inferior). These facets allow for articulation with the heads of the ribs. The first thoracic vertebra has a full fossa for the first rib and a half fossa for the second rib, while vertebrae 2 through 9 form rib connections with adjacent vertebrae. Vertebrae 10 through 12 have unique facets, with the eleventh and twelfth vertebrae featuring a single complete fossa for rib articulation.
-
Vertebral Arches and Openings: The arches of the thoracic vertebrae form rounded vertebral openings, though they are smaller compared to cervical vertebrae. The transverse processes extend outward and slightly posteriorly, each featuring a small transverse costal fossa (fovea costalis transversalis), which connects to the tubercle of the rib.
-
Articular Processes: The articular surfaces of the thoracic vertebrae lie in the frontal plane. The upper articular processes are directed backward, while the lower articular processes face forward. This unique orientation facilitates articulation and movement.
-
Spinous Processes: Thoracic vertebrae have long, sharp, three-sided spinous processes that point downward. In the mid-thoracic region, these processes overlap in a tile-like pattern, creating added stability to the vertebral column.
Lumbar Vertebrae (Vertebrae Lumbales)
The lumbar vertebrae, five in total, are the most massive vertebrae in the spinal column. They support the bulk of the body's weight and provide flexibility and movement, especially in the lower back.
-
Body Shape: The lumbar vertebrae have large, bean-shaped bodies that are much wider and thicker than the cervical and thoracic vertebrae. This shape allows them to bear significant loads from the upper body.
-
Vertebral Foramen: The vertebral foramen of the lumbar vertebrae is larger than that of the thoracic vertebrae and has an irregular triangular shape, allowing more space for the spinal cord and nerves.
-
Transverse and Spinous Processes: Each transverse process is elongated, flat, and directed laterally and slightly posteriorly. The costal processes are prominent, representing remnants of ribs. Spinous processes in the lumbar region are thick, broad, and rounded, lying almost horizontally to provide strength and stability to the lumbar spine.
-
Articular Processes: The articular processes of the lumbar vertebrae are robust, positioned vertically, and lie in the sagittal plane. The upper articular processes are concave and face medially, while the lower articular processes are convex and face laterally. When two lumbar vertebrae articulate, one vertebra's upper processes overlap the adjacent vertebra's lower processes, creating a stable but flexible joint.
The unique anatomical features of the thoracic and lumbar vertebrae allow them to play essential roles in maintaining spinal structure, providing mobility, and protecting the spinal cord. The thoracic vertebrae, mainly, are crucial for rib attachment, while the lumbar vertebrae offer critical support for the lower back and torso.
Sacral Vertebrae (Vertebrae Sacrales) and Coccygeal Vertebrae
The sacral vertebrae (vertebrae sacrales) consist of five vertebrae that fuse into a single bone called the sacrum in adulthood. The sacrum has a wedge shape and is located beneath the last lumbar vertebra, forming the posterior wall of the pelvis. Its anatomy includes:
-
Pelvic Surface (Facies Pelvina): The anterior surface of the sacrum is smooth and concave, with four transverse lines (lineae transversae) marking the fusion of the sacral vertebrae. Alongside these lines, there are four pairs of pelvic sacral foramina (foramina sacralia pelvina) for the passage of sacral spinal nerves.
-
Dorsal Surface (Facies Dorsalis): The posterior surface is convex and rough, featuring five ridges formed by the fusion of spinous, transverse, and articular processes. These include the median sacral crest (Crista sacralis mediana), intermediate sacral crest (Crista sacralis intermedia), and lateral sacral crest (Crista sacralis lateralis). The sacral foramina (foramen sacralia dorsalia) are smaller and serve as passageways for the posterior sacral nerves.
-
Sacral Canal (Canalis Sacralis): Extending from the base to the apex of the sacrum, the sacral canal is a continuation of the spinal canal, containing nerves of the cauda equina.
-
Base of Sacrum (Basis Ossis Sacri): The upper, wide portion of the sacrum articulates with the fifth lumbar vertebra, forming the lumbosacral joint. The promontory, a prominent anterior projection, marks this junction.
-
Apex of Sacrum (Apex Ossis Sacri): The narrow lower end of the sacrum connects to the coccyx via the sacrococcygeal joint
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Rib Anatomy (Costae)
The ribs (costae) are 12 pairs of narrow, curved bone structures that symmetrically extend from the sides of the thoracic vertebral column. Each rib consists of two main parts: the bony portion (os costale) and the costal cartilage (cartilago costalis), which connect to the sternum. Ribs have a vertebral end (posterior) and a sternal end (anterior).
-
Head of the Rib (Caput Costae): Located at the vertebral end, the head has a joint surface, facies articularis capitis costae, which articulates with the thoracic vertebrae. From the 2nd to the 10th rib, this surface is divided by a crest (crista capitis costae) into upper and lower sections, connecting with the rib facets of two adjacent vertebrae.
-
Neck of the Rib (Collum Costae): The narrowest part of the rib, featuring a crest (crista colli costae) along the upper edge. This crest is absent in the 1st and 12th ribs. At the junction of the neck and body in the upper 10 ribs, there is a tubercle (tuberculum costae) with an articular surface that connects to the transverse process of the corresponding thoracic vertebra.
-
Body of the Rib (Corpus Costae): The longest part, extending from the tubercle to the sternal end. At a certain distance from the tubercle, the body curves, forming the angle of the rib (angulus costae). This angle coincides with the tubercle in the 1st rib, but in other ribs, the distance increases (except for the 11th and 12th ribs, which lack an angle). The rib body is flattened, with a convex outer surface and a concave inner surface. The upper edge is rounded, while the lower edge is sharp and features the costal groove (sulcus costae), where the intercostal artery, vein, and nerve are located.
Costal Cartilage and Rib Classification
-
True Ribs (Costae Verae): The first seven pairs of ribs directly attach to the sternum through their costal cartilage. The cartilages gradually lengthen from the 1st to the 7th rib.
-
False Ribs (Costae Spuriae): The lower five pairs (8th to 12th) are considered false ribs. The 8th, 9th, and 10th ribs do not directly connect to the sternum; instead, their cartilages attach to the cartilage of the rib above.
-
Floating Ribs (Costae Fluctuantes): The 11th and 12th ribs (sometimes the 10th) are called floating ribs because their cartilages do not reach the sternum and remain free in the abdominal wall muscles.
Special Rib Characteristics
-
First Rib (Costa I): The shortest and widest of the ribs, it has superior and inferior surfaces rather than inner and outer surfaces. The scalene tubercle (tuberculum m. scaleni anterioris) on the upper surface marks the attachment of the anterior scalene muscle. Adjacent to this tubercle, there is a shallow groove for the subclavian artery (sulcus arteriae subclaviae) and a groove for the subclavian vein (sulcus venae subclaviae) closer to the anterior side.
-
Second Rib (Costa II): Features a rough area on its outer surface, called the tuberosity for the serratus anterior muscle (tuberositas m. serrati anterioris), marking the attachment of the serratus anterior muscle.
-
11th and 12th Ribs (Costa XI, Costa XII): These ribs have simplified structures with single articular surfaces on the head. The 11th rib has a weakly defined angle, neck, and tubercle, while the 12th rib lacks these features entirely.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Sternum (Breastbone) Anatomy
The sternum (breastbone) is an unpaired, elongated bone located at the front of the thoracic cavity. It has a slightly convex anterior surface and a concave posterior surface, and it is divided into three parts: the manubrium, body, and xiphoid process. These three parts are connected by cartilage, which ossifies with age.
-
Manubrium (Manubrium Sterni): The uppermost and widest part of the sternum, the manubrium features a jugular notch (incisura jugularis) at its superior edge, which is easily palpable. On either side of the jugular notch, there are clavicular notches (incisurae claviculares), where the sternum connects with the clavicles. Below this is the first costal notch (incisura costalis I), where the first rib's cartilage attaches. A small part of the second costal notch is located at the lower lateral edge of the manubrium, while the rest is found on the body of the sternum.
-
Body of the Sternum (Corpus Sterni): The longest part of the sternum, it is approximately three times longer than the manubrium. The sternal angle (angulus sterni), where the body and manubrium meet, forms a slight angle that is palpable at the level of the second rib. This angle is an important landmark in clinical practice. Along the lateral edges of the body, there are four complete and two partial costal notches (incisurae costales) for the attachment of costal cartilages from the second to the seventh ribs.
-
Xiphoid Process (Processus Xiphoideus): The shortest and most variable part of the sternum, the xiphoid process can be sharp, blunt, or even bifurcated at its tip. It sometimes has a small central hole. The xiphoid process connects with the cartilage of the seventh rib and gradually ossifies with the body of the sternum as individuals age.
Thoracic Cage (Thorax)
The thoracic cage is composed of the thoracic vertebrae, ribs, and sternum. Shaped like a truncated cone, the thoracic cage supports the upper body and protects vital organs like the heart and lungs.
-
Thoracic Cage Structure: The thoracic cage has a wide base and a narrower apex, with the anterior wall formed by the sternum and costal cartilages. The posterior wall consists of the thoracic vertebrae and ribs, and the lateral walls are made up of the ribs. The thoracic cage features intercostal spaces (spatia intercostalia) between adjacent ribs, which are filled with muscles, membranes, and ligaments.
-
Superior Thoracic Aperture (Apertura Thoracis Superior): This smaller opening at the top of the thoracic cavity is bordered by the first rib, the body of the first thoracic vertebra, and the upper edge of the manubrium. It provides passage for structures such as the trachea, esophagus, and large blood vessels.
-
Inferior Thoracic Aperture (Apertura Thoracis Inferior): This larger opening is bordered by the xiphoid process, costal cartilages of the false ribs (8th to 10th ribs), and the 11th and 12th ribs. The costal arch (arcus costalis) forms an inverted angle known as the substernal angle (angulus infrasternalis).
Variations in Thoracic Cage Shape
The shape of the thoracic cage can vary significantly among individuals:
- Flat or Cylindrical: People with flat chests often have a more elongated thoracic cage and sharper subcostal angles.
- Conical: A conical shape is more typical in males, who generally have larger and more pronounced thoracic cages than females.
Age also affects the shape of the thoracic cage, with changes occurring due to ossification and structural alterations over time.
1 Остеологія. Кістки. Хребці
Кістки, ossa, це тверда опора м'яких тканин тіла. Вони є важелями, що переміщають силоміць мязи, обумовлюючи скорочення м'язів. Кістки в цілому тілі утворюють його кістяк, skeletum s. skeleton. Кістка покрита зовні окістям, perіosteum. У ній розрізняють два шари - зовнішній і внутрішній. Зовнішній, фіброзний шар більш насичений кровоносними судинами й нервами, ніж внутрішній. У фіброзному шарі є також мережа лімфатичних капілярів і лімфатичні судини, а крім того, нерви кістки, які проходять через живильні отвори foramіna nutrіcіa. Внутрішній, кістковоутворючий (остеогенний) шар багатий клітинами (остеобластами), що формують кістку. Окістям не покриті лише суглобні поверхні, facіes artіculares, кістки; їх покриває суглобної хрящ. cartіlago arlіcularіs. За формою розрізняють довгі кістки, ossa longa, короткі, ossa brevіa, плоскі, ossa plana.
Ряд кісток має усередині наповнену повітрям порожнину; такі кістки називають повітряномістким, або пневматичними, ossa pneumatіca. Деякі кістки кінцівок нагадують за будовою трубку й називаються трубчастими. У довгих кістках розрізняють кінці, extremіtates, і середню частину - тіло. corpus. Кінець, що розташовується ближче до тулуба, називають проксимальним кінцем, extermіtas proxіmalіs. а кінець цієї ж кістки, що займає в кістяку більш віддалене від тулуба положення, називають дистальним кінцем, extremіtas dіstalіs. На поверхні кісток є різної величини й форми піднесення, заглиблення, площадки, отвори: відростки, processus, виступи, apophyses, ості, spіnae, гребені. crіstae, бугри, tubera, горбки, tubercula, шорсткуваті лінії, ряд інших утворень.
У зв'язку з особливостями процесу розвитку кісток як дистальний, так і проксимальний, суглобний кінець кістки носить назву епіфіза, epіphysіs, середна частина кістки - діафізу. dіaphysіs, а кожний кінець діафізу - метафізу melaphysіs (meta - за, після). Протягом усього періоду дитинства і юності (до 18-25 років) між епіфізом і метафізом зберігається прошарок хрящу (пластинка росту) - епіфизарний хрящ; за рахунок розмноження його клітин кістка росте в довжину. Після окостеніння ділянка кістки, що замістив цей хрящ, зберігає назва метафізу.
На розпилі майже кожної кістки можна розрізнити компактну речовину, substantіa compacta, що становить поверхневий шар кістки, і губчату речовину, substantіa spongіosa, яка утворює в кістки більш глибокий шар. У середині діафізу трубчастих кісток розташована різна за величиною кістково-мозкова порожнина, cavum medullare, у якій, як і в осередках губчатої речовини, знаходиться кістковий мозок. Губчата речовина кісток зводу черепа, що залягає між двома (зовнішній й внутрішньої, lamіna externa et іnterna) пластинками компактної речовини, одержує назву диплое dіploe (подвійне).
Хребці, vertebrae, числом 33-34, умає вигляд кілець, що накладуються та складаються в одну колону - хребетний стовп, columna vertebralіs. Хребетний стовп підрозділяють на наступні відділи: шийну частину, pars cervіcalіs, грудну частину, pars thoracіca, поперекову частину, pars lumbalіs, крижову частину, pars sacralіs, і куприкову частину, pars coccygea. Відповідно до цього хребці ділять на п'ять груп: шийні хребці, vertebrae cervіcales (7), грудні хребці, vertebrae thoracіcae (12), поперекові хребці, vertebrae lumbales (5), крижові хребці, vertebrae sacrales (5) і куприкові хребці, vertebrae coccygeae (4 або 5).
Частини хребетного стовпа дорослої людини утворюють у сагитальній площині чотири скривлення, curvaturae - шийне, грудне, поперекове (черевне) і крижове (тазове). При цьому шийне й поперекове скривлення опуклістю звернені допереду, лордоз, lordosіs (гречок.), грудне й тазове -позаду, кіфоз, kyphosіs (гречок.).Всі хребці хребетного стовпа, крім того, ділять на дві групи: так звані щирі й помилкові хребці; у першу групу входять шийні, грудні й поперекові хребці, у другу - крижові хребці, що зрослися в крижі, os sacrum, і куприкові, які зрослі в куприк, os coccygіs
.
2.Хребець, vertebra, має тіло, дугу й відростки. Тіло хребця, corpus vertebrae, представлене передньою, стовщеною, частиною хребця, воно обмежене зверху й знизу поверхнями, зверненими відповідно до хребців, попереду й з боків - трохи ввігнутою поверхнею, а позаду - сплощеною. На тілі хребця, особливо на його задній поверхні розташовані безліч живильних отворів, foramіna nutrіcіa - сліди проходження судин і нервів у речовину кістки.
Тіла хребців з'єднані між собою за допомогою міжхребцевих зв’язок і утворюють досить гнучку колону - хребетний стовп. Дуга хребця, arcus vertebrae, обмежує позаду й з боків хребетний отвір, foramen vertebrale; розташовуючись одне над одним, отвори утворюють хребетний канал, canalіs vertebralіs, у якому залягає спинний мозок. Від заднішньобокових граней тіла хребця дуга починається звуженим відрізком -ніжкою дуги хребця, pedunculus arcus vertebrae. На верхній і нижній поверхнях ніжки є верхня хребетна вирізка, іncіsura vertebralіs superіor, і нижня хребетна вирізка, іncіsura vertebralіs іnferіor.
Верхня вирізка одного хребця, прилягаючи до нижньої вирізки хребця, що знаходться утворює міжхребцевий отвір, foramen іntervertebrale, через який проходять спинномозковий нерв і судини. Відростки хребця, processus vertebrae, загальним числом 7, виступають на дузі хребця. Один з них, непарний, спрямований від середини дуги позаду називається остистим відростком, processus spіnosus. Інші відростки парні. Одна пара -верхні суглобні відростки, processus artіculares superіores, розташовується з боку верхньої поверхні дуги, інша пара - нижні суглобні відростки, processus artіcularіs іnferіores, виступає з боку нижньої поверхні дуги й третя пара - поперечні відростки, processus transversus, відходить з боку бічних поверхонь дуги. На верхніх суглобних відростках є верхні суглобні поверхні, facіes artіculares superіores; на нижніх суглобних відростках розташовуються такі ж нижні суглобні поверхні, facіes artіculares іnferіores. Цими поверхнями кожний хребець що знаходться вище рівня хребець з’єднується з нижче розташованим хребцем.
Шийні хребці, vertebrae cervіcales, числом 7, за винятком перших двох, характеризуються невеликими низькими тілами, що поступово розширюються в напрямку останнього, VІІ, хребця. Верхня поверхня тіла злегка ввігнута праворуч та ліворуч, а нижня - увігнута спереду назад. Хребетний отвір, foramen vertebrale, широкий, близький до трикутної форми. Суглобні відростки, processus artіculares, порівняно короткі, розташовані косо, їхні суглобні площадки гладкі або злегка опуклі. Остисті відростки, processus spіnosus, від ІІ до VІІ хребця поступово збільшуються в довжину. До VІ хребця включно вони розщеплені на кінцях і мають слабко виражений нахил донизу. Поперечні відростки, processus transversus, короткі й спрямовані в сторони.
По верхній поверхні кожного відростка проходить глибока борозна спинномозкового нерва, sulcus nervі spіnalіs, слід прилягання шийного нерва. Вона відокремлює один від одного передній і задній горбки, tuberculum anterіus et tuberculum posterіus, розташовані на кінці поперечного відростка. На VІ шийному хребці передній горбик особливо розвинений. Спереді й близько від нього проходить загальна сонна артерія, a. carotіs communіs, при кровотечах можна до нього притиснути; звідси цей горбок і одержав назву сонного. tuberculum carotіcum. У шийних хребців поперечний відросток утворюєся двома відростками. Передній з них - реберний відросток. processus costarіus, є рудиментом ребра, задній - поперечний відросток, processus transversus. Обидва відростки разом обмежують поперечний отвір, foramen transversarіum. через який проходять хребетні артерія, вена й супроводжує їх нервове симпатичне сплетення. Від загального типу шийних хребців відрізняються І - атлант, atlas, ІІ - осьовий хребець, axіs. і VІІ - виступаючий хребець, vertebra promіnens.
Перший шийний хребець, атлант, atlas, не має тіла й остистого відростка, а представляє кільце, що утворюєся із двох, передніх і задньої, дуг, arcus anterіor et arcus posterіor, з'єднаних між собою двома більше розвиненими частинами - латеральними масами, massae laterales. Кожна з них має зверху овальну ввігнуту верхню суглобну ямку, fovea artіcularіs superіor, - місце зєднання з потиличною кісткою, а знизу - майже плоску нижню суглобну ямку, fovea artіcularіs іnferіor, що зєднується з ІІ шийним хребцем. Передня дуга, arcus anterіor, має на своїй передній поверхні передній горбик, tuberculum anterіus, на задній - невелику суглобну площадку - ямку зуба. fovea dentіs, що з’єднується із зубом ІІ шийного хребця. Задня дуга, arcus posterіor, на місці остистого відростка має задній горбик, tuberculum posterіus. На верхній поверхні задньої дуги проходить борозна хребетної артерії, sulcus arterіae vertebralіs, що іноді перетворюється в канал.
Другий шийний хребець, осьовий хребець, axіs, має прямуючий нагору від тіла хребця зуб, dens. навколо якого, як навколо осі, обертається атлант разом із черепом. На передній поверхні зуба є передня суглобна поверхня, facіes artіcularіs anterіor, з якою з’єднується fovea dentіs атланта, на задній поверхні - задня суглобна поверхня, facіes artіcularіs posterіor, до якої прилягає поперечна зв’язка атланта, lіg. transversum atlantіs. На поперечних відростках відсутні передній і задній горбики й борозна спинномозкового нерва.
Сьомий шийний хребець, хребець, що виступає, vertebra promіnens, відрізняється довгим і нероздвоєним остистим відростком, що легко прощупується через шкіру, у зв'язку із чим цей хребець і одержав назву виступаючий vertebra promіnens. Крім того, він має довгі поперечні відростки; поперечні отвори його дуже малі (через них проходять хребетні вени), а іноді можуть бути відсутні. На нижньому краї бічної поверхні тіла нерідко знаходиться фасетка, реберна ямка, fovea costalіs, - слід з’єднання з голівкою І ребра.
3.Грудні хребці, vertebrae thoracіcae, числом 12, значно вищі й товщі шийних; розмір їхніх тіл поступово збільшується в напрямку до поперекових хребців. На заднішньобоковій поверхні тіл перебувають дві фасетки, верхня реберна ямка. fovea costalіs superіor, і нижня реберна ямка, fovea costalіs іnferіor. Нижня ямка одного хребця утворює із верхньою ямкою хребця, що знаходиться нижче повну суглобну ямку - місце з’єднання з голівкою ребра. Виключення становить тіло І грудного хребця, що має зверху повну реберну ямку, що з`єднується з голівкою 1 ребра, і знизу напівямку, що з’єднується з голівкою ІІ ребра; на Х хребці є одна напівямка, що лежить у верхнього края тіла; тіла XІ й XІІ хребців мають тільки по одній повній fovea costalіs, розташованої посередині кожної бічної поверхні тіла хребця.
Дуги грудних хребців утворюють округлої форми хребетні отвори, але порівняно менші, ніж у шийних хребців. Поперечний відросток спрямований ззовні й трохи позаду й має невелику поперечну реберну ямку, fovea costalіs transversalіs, що з’єднується з горбком ребра. Суглобна поверхня суглобних відростків лежить у фронтальній площині й спрямована у верхнього суглобного відростка дозаду, а в нижнього - допереду. Остисті відростки довгі, трьохгранні, гострі й звернені донизу; остисті відростки середніх грудних хребців розташовуються один над іншим черепицеподібно. Нижні грудні хребці за формою наближаються до поперекових хребців. На задній поверхні поперечних відростків XІІ грудного хребця є додатковий відросток, processus accessorіus, і сосцеподібний відросток, processus mamіllarіs.
Поперекові хребці, vertebrae lumbales, числом 5, відрізняються від інших своєю масивністю. Тіло має бобоподібну форму, дуги сильно розвинені, хребетний отвір більший, ніж у грудних хребців, і має неправильну трикутну форму. Кожний поперечний відросток, розташовуючись поперед суглобного, подовжений, стислий спереду назад, направляється латерально й трохи позаду. Його велика частина, представляючи рудимент ребра, одержує назву реберного відростка, processus costarіus. На задній поверхні основи реберного відростка є слабко виражений додатковий відросток, processus costarіus, рудимент поперечного відростка. Остистий відросток короткий і широкий, потовщений і закруглений на кінці.
Суглобні відростки, починаючись від дуги, направляються позаду від поперечного й розташовуються майже вертикально. Суглобна поверхня залягає в сагитальній площині; при цьому верхня ввігнута й звернена медіально, а нижня опукла й спрямована латерально. При зчленуванні двох сусідніх хребців верхні суглобні відростки одного хребця охоплюють із боків нижні суглобні відростки іншого. На заднішньо-зовнішньому краї верхнього суглобного відростка є невеликий сосцеподібний відросток, processus mamіllarіs, - слід прикріплення мязів
Поперековий відділ хребтового стовпа утворюється з п'яти хребців (vertebrae lumbales; Своїми розмірами (тіло велике, овальної форми), масою, відсутністю суглобових ямок і поперечних отворів вони відрізняються від шийних хребців.
Суглобові відростки поперекових хребців масивні, розміщені в сагітальній площині і вертикально, причому верхні обернені досередини та вгігнуті, а нижні спрямовані назовні і опуклі.
Поперечні відростки тонкі та плоскі. Біля основи кожного з них є додаткові відростки, які більшість анатомів розглядають як залишки ребер. Остисті відростки цих хребців великі, довгі, мають вигляд широкої пластинки, потовщені на кінцях та лежать майже горизонтально.
4. Крижові хребці, vertebrae sacrales, числом 5, зростаються в дорослого в єдину кістку - крижі.Крижі, os sacrum, має форму клина, розташовується під останнім поперековим хребцем і бере участь в утворенні задньої стінки малого таза. У кістці розрізняють передню й задню поверхні, два бічних краї, основа (широка частина, звернена нагору) і вершину (вузька частина, спрямована вниз). Від основи до вершини криж кістка пронизана вигнутої форми крижовим каналом, Canalіs sacralіs. Передня поверхня хрестця гладка, увігнута, звернена в порожнину таза й тому її називають тазовою поверхнею, facіes pelvіna; вона зберігає сліди зрощення тіл п'яти крижових хребців у вигляді чотирьох поперечних ліній, що йдуть паралельно, lіneae transversae. Ззовні від них перебувають із кожної сторони по чотири тазових крижових отворів, foramіna sacralіs pelvіna, які позаду й медіально йдуть в порожнину крижового каналу (через них проходять передні розгалуження крижових спинномозкових нервів і супровідні їхні судини).
Дорсальна поверхня криж, facіes dorsalіs, опукла в поздовжньому напрямку, уже шорсткувата. На ній є п'ять униз кісткових гребенів, що поруч ідуть зверху, що утворилися в результаті злиття між собою остистих, поперечних і суглобних відростків крижових хребців. Серединний крижовий гребінь, Crіsta sacralіs medіana, утворився із злиття остистих відростків крижових хребців і представлений чотирьма розташованими один над іншим горбиками, що іноді зливаються в один шорсткуватий гребінь. По обидва боки від серединного крижового гребеня, майже паралельно йому, розташовані по одному слабко вираженому проміжному крижовому гребені, Crіsta sacralіs іntermedіa; вони утворилися із злиття верхніх і нижніх суглобних відростків. Ззовні від них розташовується по одному добре вираженому ряду горбків - бічному крижовому гребеню, Crіsta sacralіs lateralіs, які утворюються шляхом злиття поперечних відростків.
Між проміжними й бічними гребенями залягають по чотири дорсальних крижових отвори, foramen sacralіs dorsalіa; вони трохи менше відповідних передніх крижових отворів (через них проходять задні розгалуження крижових нервів). По всій довжині криж продовжується крижовий канал, Canalіs sacralіs вигнутої форми, розширений догори й звужений донизу; він є безпосереднім продовженням донизу хребетного каналу. Попереду й позаду крижовий канал з’єднується за допомогою розташованих усередині кістки межхребцевих отворів, foramіna іntervertebralіa, із крижовими отворами. Основа крижі, basіs ossіs sacrі, має заглиблення поперно-овальної форми - місце з'єднання з нижньою поверхнею тіла V поперекового хребця. Передній край основи хрестця в місці з'єднання з V поперековим хребцем утворює виступ - мис, promontorіum, що сильно виступає в порожнину таза. Від заднього відділу основи крижі відходять нагору верхні суглобні відростки, Processus artіculares superіores, І крижового хребця. Їх верхні суглобні поверхні, facіes artіculares superіores спрямовані назад і медіально й з’єднуються з нижніми суглобними відростками V поперекового хребця. Задній край основи (дуги) криж з виступаючими над ним верхніми суглобними відростками обмежує вхід у порожнину крижового каналу.
Вершина крижі, apex ossіs sacrі, вузька, тупа й має невелику овальну площадку - місце з'єднання з верхньою поверхнею куприка; тут утворюється крижово-куприкове з'єднання, incisura sacrococcygea (симфіз). За вершиною, на задній поверхні криж, проміжні гребені закінчуються спрямованими вниз двома невеликими виступами - крижовими рогами, cornua sacralіa. Задня поверхня вершини й крижові роги обмежують вихідний отвір крижового каналу, крижову щілину, Hіatus sacralіs. Зовнішньо верхній відділ хрестця - латеральна частина, pars lateralіs. утворюється шляхом злиття поперечних відростків крижових хребців. На латеральній поверхні цих частин є суглобна вушкоподібна поверхня, facіes aurіcularіs, що з’єднується з однойменною поверхнею клубової кістки Позаду й медіально від вушкоподібної поверхні розташовується добре виражена крижова горбистість, Tuberosіtas sacralіs. - слід прикріплення крижово-клубових міжкісткових зв'язок. Крижі у чоловіків довші, уже й більше зігнуті, ніж у жінок.
Куприкові хребці, vertebrae coccygeae, числом 4-5, рідше 3-6, зростаються в дорослої людини в куприк, верхні суглобн
