27. Лікарські речовини, які діють переважно на ділянці закінчень аферентних нервів
Лікарські речовини, які діють на закінчення чутливих нервів, поділяють на: а) засоби, що спричиняють місцеву втрату чутливості (місцевоанестезуючі речовини); б) речовини, які захищають закінчення чутливих нервів від зовнішніх подразнень і зменшують сприймання різних подразнень (в’яжучі, адсорбуючі, обволікуюючі, пом’якшувальні та ін.); в) речовини, які подразнюють нервові закінчення (гіркотні, блювотні, відхаркувальні, подразнювальні, проносні засоби та ін.).
Засоби для місцевої анестезії
Болі, які виникають в організмі, можна заспокоїти, по-перше, впливаючи на центри — наркотичні анальгетики; по-друге, впливаючи місцево (на периферії) засобами, які спричиняють параліч закінчень чутливих нервів. При знеболюванні місцевими засобами, крім нервів, що передають біль, пригнічуються й інші чутливі нерви — дотикові, а також ті, що проводять тепло, холод та інші.
Застосування місцево анестезуючих речовин у сучасній медицині, особливо в хірургії, має велике значення. При місцевій анестезії анестезують лише ту ділянку організму, де мають робити операцію, а весь організм і, зокрема, центральна нервова система анестезії не підлягають; цей спосіб відрізняється від анестезії, що досягається загально анестезуючими засобами.
Лікарські речовини, які вибірково і тимчасово пригнічують збудливість кінцевих апаратів чутливих нервів і блокують сприйняття подразнень нервовими закінченнями і передачу нервовими шляхами відчуття болю, температурної і тактильної чутливості (речовини, які викликають місцеву втрату чутливості тканин, блокуючи проведення імпульсів в нервових волокнах, в першу чергу знімають відчуття больової реакції). Залежно від концентрації місцево анестезуючі засоби на місці їх введення зумовлюють пригнічення больового відчуття (аналгезію) або повну втрату больової, температурної і тактильної чутливості (тобто викликають анестезію).
Залежно від способу, місця введення і дії місцево анестезуючої речовини розрізняють такі види анестезії:
1. Термінальна, або поверхнева — анестезуюча речовина діє безпосередньо на нервові закінчення слизової оболонки ротової порожнини, ока, носових ходів і викликає втрату чутливості.
2. Провідникова (регіонарна) — анестезуюча речовина вводиться поблизу нервового стовбура, діє на нього, і перериває проведення збудження по чутливих волокнах. При даному виді анестезії нервові закінчення сприймають больові та інші подразнення, але проведення цих імпульсів перерване анестезуючою речовиною, тому центральна нервова система не сприймає їх. Уся ділянка тіла, що іннервується цим нервом, втрачає чутливість на час дії анестезуючої речовини.
3. Інфільтраційна (пошарова) —дія на нервові закінчення і дрібні нервові волокна здійснюється шляхом інфільтрації тканин розчином анестезуючої речовини, яка перериває проведення нервових імпульсів по чутливих нервових волокнах.
4. Перидуральна — анестезуюча речовина вводиться в перидуральний простір хребтового каналу для блокади чутливих корінців спинномозкових нервів.
5. Спинномозкова (субарахноїдальна) — анестезуюча речовина вводиться у напівпавутинний (субарахноїдальний) простір спинномозкового каналу для двобічної блокади корінців спинномозкових нервів.
Механізм дії — місцево анестезуючі речовини проникають всередину аксона у формі ліофільних основ. Всередині нервового волокна місцеві анестетики переходять в іонізовану (протонну) форму і викликають блокаду Na+- каналів у результаті з’єднання з «рецептором». Таким чином четвертинні (іонізовані) анестетики діють всередині нервового волокна, а неіонізовані сполуки (наприклад анестезин) розчиняються у мембрані, блокуючи Na+- канали повністю або частково. Під впливом анестезуючих речовин у нервових елементах (закінченнях) виникає явище парабіозу, яке спричиняє втрату збудливості та проведення імпульсів у чутливих нервах.
Першою анестезуючою речовиною, яка була використана в медичній практиці, був кокаїн — алкалоїд рослини Eritroxylon coca , яка росте у Південній Америці. Застосування кокаїну обмежене у зв’язку з високою токсичністю.
Вперше анестезуючу дію кокаїну гідрохлориду виявив і рекомендував його використання у практичній медицині для місцевого знеболення у 1879 році В.К. Анреп (1852—1918 рр.).
Засоби для місцевої анестезії. Кокаїн
Кокаїн — алкалоїд тропічної рослини Eritroxylon coca. Кокаїн є гідрохлоридом складного ефіру бензойної кислоти і метилекгоніну. Володіє високою анестезуючою активністю, набагато вищою ніж новокаїн. На сучасному етапі застосування кокаїну обмежене у зв’язку з його високою токсичністю. Навіть при поверхневій анестезії може всмоктуватись зі слизових оболонок викликаючи побічні та токсичні ефекти. Кокаїн викликає також звуження судин склери та розширює зіниці ока, знижує внутрішньоочний тиск. При тривалому застосуванні може викликати злущування епітелію і утворення виразок. При резорбтивній дії проявляє стимулюючий вплив на центральну нервову систему. Змінюється функціональний стан кори головного мозку, виникає ейфорія, неспокій, психомоторне збудження, зменшення втоми і відчуття голоду, можливі галюцинації. Під впливом кокаїну стимулюються і центри довгастого мозку (блювотний, дихальний, судиноруховий центри), підсилюються спинальні рефлекси за рахунок пригнічення гальмуючих механізмів, можливі судоми. При важкій формі передозування настає смерть за рахунок пригнічення життєво важливих центрів довгастого мозку.
Кокаїн підсилює ефекти адренергічної іннервації, а також потенціює дію адреноміметичних речовин, це пов’язано з тим, що він пригнічує зворотній нейрональний захват катехоламінів варикозними потовщеннями адренергічних волокон. Це пояснюється здатністю кокаїну звужувати судини і підвищувати артеріальний тиск (поряд зі стимулюючим впливом на судиноруховий центр), викликати тахікардію і мідріаз.
Резорбтивна дія кокаїну (гостре отруєння) протікає за таким типом: нейротоксичний, рідше кардіовазомоторний. Нейротоксичний тип виражається швидким наступаючим психічним збудженням (кокаїнове сп’яніння) з вираженою говірливістю, рухомістю, припливом різних ідей. Цей стан пояснюється одночасним збудженням одних відділів головного мозку і пригніченням інших. Зникає відчуття голоду та втоми, складається стан особливої життєрадісності, підвищується настрій, з'являється відчуття надмірної сили, говірливість (кокаїнова ейфорія), що приводить у подальшому до кокаїнової пристрасті. Тому з метою резорбтивної дії кокаїн ніколи не використовується. У великих дозах кокаїн викликає сильне рухове збудження, розвиваються напади буйства з галюцинаціями, маренням, задишка, розлади кровообігу, розширення зіниць, підвищення температури тіла, після чого настає безсвідомий стан, синюшність, блідість тіла, клонічні, а після тетанічні судоми, смерть настає від параліча дихального і судинорухового центру.
Засоби для місцевої анестезії. Допомога при гострому отруєнні кокаїном
Допомога при гострому отруєнні — симптоматична. Для зняття спазмів судин призначають судинорозширюючі засоби (амілнітрит, нітрогліцерин та інші), штучне дихання, при судомах — заспокійливі засоби (барбітурати).
При повторних прийомах кокаїну вже через 2—3 тижні спостерігається зменшення сили його резорбтивної дії на ЦНС — явище звикання, переростаюче у залежність (пристрасть). Внаслідок звикання дози весь час доводиться збільшувати, що призводить часом до введення великих доз (до 2,0—4,0 за прийом).
Хронічне отруєння проявляється такими симптомами: загальне збудження, схуднення, слабкість, блідість шкіри, втрата апетиту (при відсутності їжі людина не відчуває голоду, оскільки кокаїн стимулює центр нагодування і знімає відчуття голоду), слюнотеча, безсоння, тремор кінцівок, широкі і нерухомі зіниці, байдуже ставлення до навколишнього, відсутність сили бажання та пам’яті, схильність до самогубства, галюцинації зорові, слухові, смакові і дотикові (відчуття під шкірою сторонніх предметів і повзання мурашок).Кокаїн викликає важкі розлади травлення, призводить до переродження внутрішніх органів і ЦНС, розвитку набряків ніг і черева. При закладуванні кокаїну у ніс («понюшка») характерним є руйнування носової перегородки. Поступово розвивається недоумство з втратою пам’яті і прогресуючою деморалізацією особи. Смерть настає при явищах маразму.
Лікування хронічного отруєння важке у зв’язку з непереборною пристрастю хворого до кокаїну; термінове відняття кокаїну призводить до важких явищ так званого стримання, яке подібне з аналогічними явищами при віднятті морфіну, але менш виражене. Тому віднімати кокаїн у хворого доводиться поступово, що можливо тільки у дисциплінованих стаціонарах.
Тривале застосування кокаїну може призводити до лікарської залежності (кокаїнізм). Причиною цього є виникаюча під впливом кокаїну ейфорія: підвищення настрою, пригнічення неприємних емоцій і відчуттів. Різке припинення попадання в організм кокаїну призводить до важкого психічного стану, але такої важкої абстиненції як при наркотичних анальгетиках не розвивається. Залежність від кокаїну має параноїдну форму і характеризується схильністю до насильства.
При отруєнні кокаїном призначають барбітурати та адреноблокатори.
Кокаїн у практичній медицині майже не використовується, використовуються його замінники.
Розглянуті особливості дії кокаїну показують, що він володіє рядом значних недоліків (висока отруйність, розвиток звикання та пристрасті), тому всі зусилля спрямовані на заміну його іншими засобами
Анестезин використовують для місцевої анестезії всередину при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки; при тріщинах заднього проходу — у вигляді свічок; зовнішньо — як присипку і мазь (10%).
Новокаїн застосовують для інфільтраційної анестезії. Тривалість дії — до 1 години. Для інфільтраційної анестезії використовують 0,25—0,5% розчин новокаїну. Для провідникової — 0,5—2% розчин, для одержання новокаїнової блокади нервової системи за Вишневським, для знеболення слизових оболонок у вигляді змазування використовують 2—10% розчин.
Лідокаїн виявляє високу місцеву анестезуючу активність. Знеболювання настає через 1—5 хвилин і триває до 5 годин. Для інфільтраційної анестезії застосовують 0,25—0,5% розчин, для провідникової — 1%, для анестезії слизових оболонок — 1—2% розчин. Застосовують для всіх видів анестезії. Використовують також у вигляді аерозолю для обезболювання ясен,при зубному болю. Крім анестезуючої дії, лідокаїн проявляє протиаритмічну активність.
Тримекаїн має здатність пригнічувати центри головного мозку, виявляє седативну, снодійну, протисудомну і загальну знеболюючу дії. Для інфільтраційної анестезії застосовують 0,125% до 1500 мл, 0,25% до 800 мл і 0,5% до 400 мл розчину. Для провідникової — використовують 1—2% розчин до 100мл.
Дикаїн — порівняльно з новокаїном має більшу (в 10—15 разів) анестезуючу дію, дає триваліший ефект (в 2 рази) ніж новокаїн. Використовують для поверхневої (термінальної) анестезії — в очній практиці 0,25—0,5% розчин.
28. В’яжучі засоби
В’яжучими називаються засоби, які при місцевому застосуванні, повільно відбираючи воду від тканин, утворюють на їх поверхні нерозчинну сполуку з білком, через що проникна здатність тканин зменшується.
Лікарські речовини, які при нанесенні на шкіру, слизові оболонки або поранену поверхню викликають ефекти дегідратації (посилюють надходження рідини з міжклітинного простору в русло крові), ущільнення колоїдів (спричиняють часткову коагуляцію білків, слизу, ексудату, клітинних мембран).
В’яжучі засоби при контакті зі слизовими оболонками або клітинами ущільнюють їх з утворенням захисної плівки (альбумінати). Виділяють 2 групи в’яжучих засобів — органічного та неорганічного походження.
До групи в’яжучих засобів органічного походження відносяться препарати лікарських рослин (кора дуба, квіти ромашки, листя шавлії лікарської, ягоди чорниці).
В’яжучі засоби неорганічного походження — солі деяких металів (бісмуту нітрат основний, міді сульфат, свинцю ацетат, цинку сульфат, срібла нітрат).
Застосовують в’яжучі засоби при запальних процесах шкіри (опіки, виразки, рани), слизових оболонок очей, рота, носа, кишечнику та ін.
Танін при застосуванні всередину, з’єднуючись з білками, осаджує їх. У процесі перетравлення їжі танін звільняється і, потрапляючи в кишечник, знову осаджує білкові та слизові речовини. Білковий осад до деякої міри захищає слизову оболонку від різних подразнень, чим сповільнюється перистальтика кишок, особливо, якщо до того вона була посилена, а тому харчові маси довше залишаються в кишках. Крім того, танін безпосередньо впливає як зв’язуючий засіб на слизову оболонку кишок, секреторна функція яких зменшується, і вміст кишок стає твердіший і сухіший.
Танін з білками слизових оболонок утворює щільну альбумінову плівку, яка захищає рецептори від подразнень, внаслідок чого сповільнюється перистальтика, зменшується секреція залоз. Танін виявляє і антисептичну дію, гальмує зростання гнильних бактерій і дріжджових грибів. Застосовують 10—20% водний або гліцериновий розчин.
Шавлія лікарська містить ефірні олії, алкалоїди, флавоноїди, таніни та інші речовини. Виявляє дезинфікуючі, в’яжучі, протизапальні і відхаркувальні властивості.
Квітки ромашки містять ефірні масла, дубильні речовини, виявляють антисептичну, в’яжучу, протизапальну дію. Застосовують всередину при проносах, запальних процесах шлунково-кишкового тракту; місцево — при опіках, для полоскань.
Ягоди чорниці містять цукри, танін. Застосовують як в’яжучий засіб при проносах.
Кора дуба містить танін. Застосовують відвар кори дуба (1:10) при запальних процесах слизових оболонок.
Подразнюючі засоби
До подразнюючих засобів належать лікарські речовини, що збуджують закінчення чутливих нервів шкіри і слизових оболонок, завдяки чому спричиняють рефлекторні реакції.
Подразнення закінчень аферентних нервів шкіри та слизових оболонок викликає приток імпульсів у спинний і головний мозок.
При слабкому та помірному подразненні їх настає стимуляція центрів спинного та головного мозку, в першу чергу судинорухового та дихального. Внаслідок цього покращується дихання, серцева діяльність, активізуються процеси обміну речовин. При значних та надмірних подразненнях шкіри і слизових оболонок настає гальмування центрів спинного та головного мозку. Наприклад, різні подразнювальні сильні запахи, вдихання великої початкової концентрації ефіру, аміаку викликає рефлекторну зупинку дихання, сповільнення і навіть короткочасну зупинку серця.
Значна ступінь подразнення шкіри використовується при болях у суглобах, м’язах, внутрішніх органах. Відомо, що прикладання грілки, припарок, втирання подразнювальних мікстур у шкіру послаблює біль. Це відбувається за рахунок гальмування раніше викликаних подразнень вегетативних центрів в бокових рогах спинного мозку більш сильними імпульсами, які надходять в спинний мозок внаслідок подразнення шкіри. В результаті цього припиняється або зменшується потік імпульсів на внутрішній орган, наслідком чого є розслаблення спазму гладких м’язів з подальшим покращенням циркуляції крові, відновленням обмінних процесів в органі. Інша складова частина механізму зменшення болю полягає в тому, що більш сильне збудження, яке утворилося в мозку внаслідок подразнення шкіри, гальмує раніше існуючий осередок збудження за принципом гальмування слабкого подразнення новим сильним подразненням.
Усі засоби, подразнюючі шкіру та слизові оболонки, викликають розширення судин, а при сильному подразненні відбувається підвищення проникності судин і утворення перших стадій запалення. Така реакція припустима на шкірі, а на слизових оболонках вона викликає утворення ерозій (виразок) з подальшим тривалим запаленням. У зв’язку з цим подразнювальні засоби повинні наноситися на слизові оболонки у помірних концентраціях, які мають лише легку та середню ступінь подразнення.
29. Обволікаючі засоби — високомолекулярні сполуки, що утворюють у воді колоїдні розчини. До обволікаючих засобів відносяться крохмальний слиз, слиз із насіння льону, слиз алтеї лікарської, слиз різних видів зозулинця, вівса посівного. Застосовують їх при запальних процесах шлунково-кишкового тракту, а також разом з речовинами, що подразнюють слизову оболонку шлунково-кишкового тракту. Резорбтивної дії вони не виявляють.
Аравійської камеді ( Gummi arabicum ). Висохлий на повітрі слиз, який витікає з тріщин кори дерева, жовтуватого кольору, без запаху та смаку. Порошок камеді жовтувато-білого кольору, містить калійні, кальцієві та магнієві солі слабкокислої речовини арабіну і оксидази. Повільно розчиняється у двох по масі частинах води, утворюючи густу прозору жовтуватого кольору липку рідину, без запаху та смаку. У спирті не розчиняється.
Застосовується у вигляді офіцинального слизу ( Mucilago Gummi arabici — 1 частина камеді на 2 частини води), для додавання до розчинів та мікстур.
Крохмаль (Amylum) — є різні види крохмалю (пшеничний, кукурудзяний, рисовий, картопляний). Отримують крохмалі з ендосперма зерен пшениці, кукурудзи, рису та картоплі. Крохмаль — білий, ніжний, на дотик мучнистий порошок, без запаху та смаку. Крохмаль скрипить при здавлюванні між пальцями. Нерозчинний у холодній воді та спирті. При кип’ятінні з 50 частинами води дає білуватий, мало прозорий, з голубим відтінком слизистий колоїдний розчин (крохмальний клейстер), без запаху та смаку, нейтральної реакції. З гліцерином при нагріванні утворює холодець — так звана гліцеринова мазь (мазева основа).
Застосовується у вигляді офіцинального Mucilago Amyli та у вигляді присипки в чистому вигляді ( per se ) або з іншими лікарськими речовинами.
Алтейний корінь ( Radix althaeae ). Очищені і висушені корені алтеї володіють слабким своєрідним запахом і слизисто-солодким смаком, містять біля 37% рослинного слизу, до 37% крохмалю, 11% цукру та 11% пектину та інших речовин.
Застосовується у вигляді настою і сиропу.
Настій алтейного кореня застосовують для полоскання горла, а у дитячій практиці — всередину як відхаркувальний засіб.
Клубні салепу (Tubera Salep). Бульби різних видів орхідей та зозулинців. Містять біля 48% слизу, крохмаль та інші речовини.
Свіжоприготовлений слиз 1% являє собою густувату, прозору, майже без кольору, слизуватого смаку рідину, яка застосовується всередину столовими ложками в чистому вигляді або в суміші з іншими лікарськими формами.
Насіння коноплі (Semina Cannabis). Дозріле насіння коноплі посівної містить крохмаль та до 40% жирної олії.
Застосовують для приготування 20% емульсії для внутрішнього та зовнішнього застосування.
Насіння льону (Semina Lini). Дозріле насіння льону посівного містить слиз, жирну олію та глікозид лиманарин.
Застосовується як зовнішнє у вигляді відвару (1 : 5) для полоскань, а також у вигляді припарок (грубо подрібнене нагріте насіння) і слизу (1 : 30).
Названі речовини колоїдного характеру не мають смаку та запаху, з водою дають клейкі розчини. Завдяки чисто фізичним властивостям приготовлених з них слизей, настоїв, відварів, обволікаючі засоби зменшують місцеве подразнення лікарських речовин, які застосовуються разом з ними (наприклад хлоралгідрат). Внаслідок цього зменшується, або не відбувається рефлекторний вплив на віддалені органи.
Крім того, завдяки механічному захисту від зовнішніх впливів (низька температура повітря, запорошеність), зменшуються запальні процеси (біль, спазми, набряк) у тих органах, куди введені обволікаючі засоби (шлунок, кишечник).
Смакові властивості (кислого, гіркого, солодкого) зменшуються, якщо смакові речовини давати разом з обволікаючими засобами.
Вкриваючи слизові оболонки як механічним покривом, обволікаючі засоби заважають (сповільнюють, послаблюють) всмоктуванню інших лікарських речовин і отрут, внаслідок чого місцева дія останніх подовжується.
