58. Засоби, що стимулюють функцію центральної нервової системи
Лікарські засоби, що стимулюють функцію центральної нервової системи, називають психотропними засобами збуджувальної дії. Вони здатні посилювати функцію різних відділів центральної нервової системи, рефлекторну активність, а деякі з них — також інтегративну функцію мозку і пам'ять, усувати депресивні стани і запобігати їх виникненню.
Засоби, що стимулюють функцію центральної нервової системи:
1. Психостимулюючі
2. Психодислептики
Психостимулюючі засоби збуджують функцію центральної нервової системи без порушення психічної діяльності.
Психодислептики викликають патологічні зміни психічної діяльності. У людини виникають слухові та зорові галюцинації, з'являється патологічний страх, змінюється поведінка, спостерігається роздвоєння особистості. Тому цю групу речовин ще називають галюциногенами, (ЛСД, марихуана, мескалін та ін.). Механізм їх дії пов'язують з порушенням синтезу, процесів вивільнення та оборотного захоплення катехоламінів.
Класифікація:
Психостимулюючі засоби поділяють на такі групи:
1.Антидепресанти.
2.Психомоторні стимулятори.
3.Ноотропні засоби.
4.Адаптогени.
5.Актопротектори.
6.Аналептики.
Антидепресанти — це група лікарських засобів, що виводять людину зі стану депресії або субдепресії. Екзогенна або реактивна депресія розвивається внаслідок тяжкої психічної травми, соматичних захворювань, розумово-психічного стомлення, зловживання психотропними засобами, ендогенна — при психічних інфекційних захворюваннях, на фоні атеросклеротичних змін судин головного мозку.
Класифікація антидепресантів ґрунтується переважно за механізмом дії:
І. Лікарські засоби, що пригнічують захоплення моноамінів невронами:
1. Засоби невибіркової дії, що блокують захоплення невронами серотоніну і норадреналіну (імізин, амітриптилін, азафен, мапротилін та ін.).
2. Засоби вибіркової дії, що блокують захоплення невронами:
а) серотоніну (флувоксамін, флуоксетин, серталін, пароксетин та ін.);
б) норадреналіну (мапротилін).
II. Інгібітори моноамінооксидази (МАО):
1. Засоби невибіркової та необоротної дії — інгібітори МАО-А і МАО-В (ніаламід).
2. Засоби вибіркової та оборотної дії — інгібітори МАО-А (піразидол, моклобемід).
Фармакокінетика. Імізин добре абсорбується з травного каналу. Перетворюється частково в печінці. Виводиться нирками у вигляді метаболітів і в незміненому вигляді (40% протягом першої доби), а також частково через кишки. Максимальний ефект розвивається через 2—3 тижні.
Фармакодинаміка. Імізин посилює ефект моноамінів, пригнічує оборотне захоплення невронами норадреналіну, підвищуючи чутливість адренорецепторів до медіаторів і адренергічніх впливів. Крім того, імізин підвищує вміст серотоніну, пригнічуючи його оборотне захоплення. При цьому збільшується гальмівний вплив серотоніну на лімбічну систему.
Психотропний вплив імізину певним чином визначається його центральною М-холіноблокуючою дією, пригніченням Н2-рецепторів. Ось чому антидепресивні властивості його поєднуються зі слабким седативним ефектом, а при деяких станах — і з психостимулюючим впливом.
Поряд з цим імізин має периферичний М-холіноблокуючий вплив, діє спазмолітично, папавериноподібно і протигістамінно. У терапевтичних дозах імізин може знижувати артеріальний тиск.
Побічна дія: сухість у ротовій порожнині, порушення акомодації, тахікардія, запор, затримка сечовиділення (ефекти, пов'язані з М-холіноблокуючим впливом); надмірне збудження центральної нервової системи (галюцинації, інсомнія, головний біль, тремор); алергічні реакції, жовтяниця, рідко — лейкемія, агранулоцитоз, зниження артеріального тиску, ортостатичний колапс, аритмія, підвищення маси тіла.
Протипоказання: глаукома, затримка сечовиділення; не можна комбінувати з інгібіторами МАО (інтервал між прийманням препаратів цих двох груп 1,5—2 тижні).
Амітриптилін (адепрес, триптизол). Дія розвивається через 10—14 днів. На відміну від імізину амітриптилін поряд з антидепресивним ефектом діє седативно і має виразний М-холіноблокуючий вплив.
Азафен, незважаючи на помірну антипсихотичну активність, широко застосовується в клініці завдяки седативному впливу, відсутності М-холіноблокуючої активності, незначній токсичності (побічна дія спостерігається дуже рідко).
Мапротилін (людіоміл) є сполукою чотирициклічної будови. За фармакологічними властивостями і показаннями до застосування подібний до імізину. Абсорбується з травного каналу повільно, протягом 9—16 год. Майже 90% зв'язується з білками плазми крові. Біотрансформується в печінці. Мапротилін і його метаболіти виводяться переважно нирками.
Засоби вибіркової дії, що блокують захоплення невронами серотоніну — флувоксамін (феварин), флуоксетин (портал), серталін (золофт), пароксетин (паксил). Ці препарати практично не мають М-холіноблокуючого ефекту, або він є незначним, а також мають седативну дію.
До інгібіторів МАО невибіркової і необоротної дії належить ніаламід (нуредал — 1-[2-бензилкарбамоїл-етил]-2-ізонікотиноїл-гідразид). Препарат є найменш токсичним серед сполук подібного механізму дії. Антидепресивний ефект розвивається через 7—14 днів.
Фармакодинаміка. Механізм дії ніаламіду розвивається завдяки необоротній блокаді активності моноамінооксидази (МАО) типу А та Б, внаслідок чого пригнічується оксидне дезамінування норадреналіну і серотоніну, що призводить до їх накопичення у тканинах мозку. Ніаламід є антагоністом резерпіну відносно седативного, антигіпертинзивного та інших ефектів. Має також збуджувальний (тимоеректичний) вплив на функцію ЦНС, може викликати ейфорію.
Побічна дія: зниження систолічного тиску, інсомнія, головний біль, сухість у ротовій порожнині, затримка дефекації тощо.
Протипоказання: порушення функції печінки, нирок, декомпенсація функції серця, порушення кровообігу мозку (можлива ортостатична артеріальна гіпотензія). Після введення ніаламіду не можна призначати імізин та інші трициклічні антидепресанти, а також інгібітори МАО (потрібна перерва тривалістю 2—3 тижні). Під час лікування ніаламідом не слід вживати каву, пиво, квасолю та інші продукти, які містять моноаміни (можливе посилення ефектів останніх, артеріальна гіпертензія). Препарат може також потенціювати ефекти барбітуратів, місцевоанестезуючих, антигіпертензивних засобів, тому комбінувати його з ними слід дуже обережно.
До інгібіторів МАО вибіркової оборотної дії належать насамперед сполуки чотирициклічної структури — піразидол і маклобемід, що переважно оборотно блокують активність МАО-А, потенціюють дію симпатоміметичних амінів. Ефект піразидолу розвивається через 7—14 діб. Холіноблокуючого ефекту немає.
Тимолептична дія — антидепресивна дія піразидолу поєднується з регулюючим впливом на функцію ЦНС, стимулюючим (на фоні пригнічення) і седативним (на фоні неспокою).
Побічна дія: втомлюваність, сонливість, головний біль,запаморочення, інсомнія, зниження артеріального тиску розвивається рідко і зникає після зменшення дози препарату. Не слід призначати одночасно з інгібіторами МАО.
59. Психомоторні стимулятори — це засоби, що підвищують фізичну й розумову працездатність, настрій, зменшують стомлення, потребу в їжі.
Їх класифікують за хімічною будовою:
1. Похідні пурину (кофеїн-бензоат натрію);
2. Похідні фенілалкіламіну (фенамін, сиднокарб);
3. Похідні піперидину (меридил).
Ці препарати покращують умовнорефлекторну діяльність організму, прискорюють проведення збудження у невронах, посилюють процеси сумації, іррадіації імпульсів у центральній нервовій системі тощо. Стимулюючий вплив препаратів на центральну нервову систему, зокрема на центри довгастого мозку, розвивається швидко, підвищується стійкість до фізичного навантаження. Препарати цієї групи зменшують гальмівні процеси.
Типовим представником психомоторних стимуляторів є кофеїн, що належить до похідних пурину, або ксантину (1, 3, 5-триметилксантин). Диметилксантини (теофілін, теобромін) не мають виразного впливу на центральну нервову систему, але відомі як спазмолітики, бронхорозширювальні, сечогінні та антигіпертензивні засоби.
Кофеїн є алкалоїдом, що міститься в листі чаю (Thea sinensis), насінні кави (Coffea arabica), горіхах кола (Cola acuminata) та інших рослин.
Фармакокінетика. Кофеїн у вигляді водорозчинних солей добре абсорбується в кишках. Переважна частина біотрансформується головним чином у печінці шляхом диметилювання, окиснення. Близько 10% кофеїну виводиться у незміненому вигляді через нирки, кишки.
Фармакодинаміка. Кофеїн має психостимулюючий та аналептичний ефекти. Механізм психостимулюючої дії полягає у блокаді фосфодіестерази тканин мозку, накопиченні цАМФ та стимуляції глікогенолізу. Певне значення має антагонізм з аденозином (конкуренція за аденозинові (пуринергічні) А- та А2-рецептори). Аденозин пригнічує функцію центральної нервової системи. Під впливом кофеїну стимулюється психічна діяльність, підвищується розумова і фізична працездатність, рухова активність, скорочується тривалість відповіді на зовнішні подразнення. Стимулюючий вплив залежить від типу нервової діяльності (для слабкого типу потрібні малі дози кофеїну, для сильного — більші). Суттєве значення для фармакодинаміки кофеїну мають дози. Кофеїн у малих дозах спричиняє переважно стимулюючий вплив, у великих — пригнічувальний (внаслідок виснаження функції нервових клітин).
Аналептична дія пов'язана з впливом на центри довгастого мозку — дихальний, судиноруховий. Крім того, кофеїн збуджує центри блукаючого нерва. Частіше спостерігається підвищення частоти й поглиблення дихання, але вплив на центри блукаючого нерва може змінити цей ефект. У великих дозах кофеїн посилює рефлекси спинного мозку внаслідок полегшення міжневронної передачі імпульсів. Неоднозначно впливає на міокард, може спостерігатися позитивний інотропний ефект (табл. 13), а у великих дозах — також позитивний хронотропний ефект внаслідок вивільнення кальцію з депо ендоплазматичної сітки. Проте часте збудження центрів блукаючого нерва може бути причиною брадикардії. Іноді кофеїн зовсім не впливає на функцію серця.
У великих дозах кофеїн викликає тахікардію, іноді аритмію. Збільшення хвилинного об'єму крові (серцевого викиду) може спостерігатися під впливом ксантинів і без тахікардії. Підвищення сили скоротливості міокарда сприяє збільшенню хвилинного об'єму крові і зумовлює зниження центрального венозного тиску. У здорових осіб зниження венозного тиску маскує кардіостимулюючий ефект, що викликає зменшення хвилинного об'єму крові.
Центральний і периферичний компоненти дії кофеїну спостерігаються також відносно судинного тонусу. Коли кофеїн стимулює судиноруховий центр, тонус судин підвищується. Безпосередній спазмолітичний вплив кофеїну на гладкі м'язи стінки судин деяких органів викликає зниження їхнього тонусу, що зменшує навантаження на міокард. Однак судинорозширювальний вплив є короткочасним, тому препарат не застосовують при захворюваннях периферичних судин. Кофеїн вибірково впливає на різні судинні ділянки: розширює вінцеві судини (особливо коли підвищений хвилинний об'єм крові, що прискорює вінцевий кровообіг), судини нирок посмугованих м'язів, звужує судини черевної порожнини, шкіри. Судини мозку кофеїн спочатку розширює, потім дещо тонізує. Центральний кровообіг і тиск цереброспінальної рідини знижується. Це пояснює ефективність кофеїну у випадках мігрені.
Ксантини розширюють легеневі артеріоли, знижуючи тиск у легеневій артерії. Цей ефект посилюється зниженням центрального венозного тиску. Вплив кофеїну на артеріальний тиск пов'язаний з кардіотропними та судинними ефектами. При артеріальній гіпотензії кофеїн підвищує (нормалізує) артеріальний тиск. Поєднане розширення периферичних судин і збільшення хвилинного об'єму крові зумовлює підвищення пульсового тиску, кровообігу, поліпшення гемодинаміки.
Під впливом кофеїну підвищується секреція залоз шлунка (збільшується кислотність шлункового соку і вміст пепсину в ньому). Кофеїн підвищує діурез, що є наслідком поліпшення ниркової гемодинаміки і пригнічення реабсорбції Na+ та води в ниркових канальцях. Під впливом кофеїну посилюється загальний обмін, потреба в кисні, прискорюється глікогеноліз, ліполіз, виникає гіперглікемія. У великих дозах кофеїн викликає вивільнення адреналіну з мозкового шару надниркових залоз. Кофеїн знижує агрегацію тромбоцитів, стимулює процеси дозрівання лімфоцитів, тимоцитів.
Його застосовують для стимуляції психічної діяльності під час стомлення, мігрені, артеріальної гіпотензії. Кофеїн входить до складу комбінованих препаратів, частіше у поєднанні з ненаркотичними анальгетиками («Цитрамон», «Аскофен» та ін.).
Побічна дія: нудота, блювання, неспокій, збудження, інсомнія, тахікардія, серцева аритмія; за тривалого застосування розвивається звикання, може виникнути психічна залежність (теїзм).
Протипоказання: артеріальна гіпертензія, атеросклероз, глаукома.
До похідних фенілалкіламіну належить фенамін (амфетамін). За хімічною будовою він наближається до ефедрину. У клінічній практиці не застосовується у зв'язку з розвитком психічної залежності. Приймання фенаміну для поліпшення спортивних показників (допінг) заборонено.
Дія сиднокарбу подібна до дії фенаміну, проте ефект розвивається поступово, зберігається довше.
Меридил менш активний порівняно з фенаміном, але не викликає периферичних адреноміметичних ефектів і психічної залежності.
