Arthrology: Understanding Joint Classifications for USMLE Step 1 Preparation
The study of joints, or arthrology, is an essential component of anatomy for USMLE Step 1 preparation. Joints are the structures that connect bones, allowing for a range of movements and providing stability. They can be classified into continuous and discontinuous joints based on their structure and function. This article will cover the key types of joints, their classifications, and the clinical relevance for the USMLE.
Types of Bone Connections
Bone connections are generally divided into two major types:
- Continuous Connections (Synarthroses): These are immovable or slightly movable joints, where bones are connected by fibrous or cartilaginous tissue.
- Discontinuous Connections (Diarthroses): Also known as synovial joints, these allow free movement between the connected bones.
Continuous Bone Connections (Synarthroses)
-
Fibrous Joints (Syndesmoses):
- In these joints, bones are connected by fibrous tissue, such as ligaments or membranes.
- Examples include interosseous membranes between the bones of the forearm and leg (radius and ulna, tibia and fibula), and the sutures of the skull.
- Clinical relevance: Syndesmosis injuries, such as those involving the interosseous membrane between the tibia and fibula, are common in ankle sprains.
-
Cartilaginous Joints (Synchondroses):
- In synchondroses, bones are united by cartilage. These joints are found in areas such as the sternum (where the manubrium and body of the sternum meet) and the growth plates of long bones.
- Over time, many synchondroses ossify to form solid bone connections.
- Clinical relevance: Defects in synchondrosis ossification can lead to developmental issues in children, such as growth plate fractures.
-
Bony Fusion (Synostoses):
- These occur when bones fuse completely, leaving no gap between them. An example is the fusion of the skull bones in adults.
- Clinical relevance: Premature fusion of skull sutures, known as craniosynostosis, can lead to abnormal head shapes and developmental delays in infants.
-
Symphyses (Semi-Joints):
- These are special types of cartilaginous joints with a fibrocartilage disc between the bones, such as the pubic symphysis and the intervertebral discs.
- Clinical relevance: Intervertebral disc degeneration or herniation is a common cause of back pain and sciatica.
Discontinuous Bone Connections (Diarthroses/Synovial Joints)
Synovial joints are the most common and movable type of joint. They consist of articular cartilage, a joint capsule, a synovial cavity, and synovial fluid. Synovial joints are further classified based on the shape of the articular surfaces and the types of movements they allow.
- Components of Synovial Joints:
- Articular cartilage: Hyaline cartilage covers the ends of bones, allowing for smooth movement. The thickness (0.2-6.0 mm) depends on the load placed on the joint.
- Synovial fluid: Secreted by the synovial membrane, this fluid lubricates the joint and reduces friction.
- Joint capsule: Composed of an outer fibrous membrane and an inner synovial membrane. The capsule is reinforced by ligaments that guide and limit movement.
- Synovial bursae and sheaths: Fluid-filled sacs that reduce friction between tendons, ligaments, and bones.
Classification of Synovial Joints by Shape
-
Plane Joints:
- Allow gliding or sliding movements.
- Example: Intercarpal joints in the wrist.
- Clinical relevance: These joints are prone to arthritis due to their limited range of motion.
-
Hinge Joints:
- Permit movement in one axis, allowing for flexion and extension.
- Example: Elbow joint (humeroulnar joint).
- Clinical relevance: Injuries to the elbow joint, such as ligament tears, can impair the ability to flex or extend the arm.
-
Pivot Joints:
- Allow rotational movement around a single axis.
- Example: Atlantoaxial joint (between the atlas and axis vertebrae).
- Clinical relevance: Damage to the atlantoaxial joint can cause limited rotation of the head.
-
Ellipsoidal Joints:
- Permit movement in two axes, allowing flexion, extension, abduction, and adduction.
- Example: Radiocarpal joint (wrist joint).
- Clinical relevance: Sprains or fractures around the wrist joint are common in falls.
-
Saddle Joints:
- Allow movement in two planes, providing greater range of motion than hinge joints.
- Example: Carpometacarpal joint of the thumb.
- Clinical relevance: Injuries to the thumb joint can significantly impair hand function.
-
Ball-and-Socket Joints:
- Allow movement in multiple axes, providing the greatest range of motion.
- Example: Shoulder joint (glenohumeral joint) and hip joint (coxal joint).
- Clinical relevance: Dislocations are common in these joints due to their wide range of motion.
Joint Movements
Movements in joints occur around different axes, depending on the joint type:
- Flexion and Extension: Movements in the sagittal plane, reducing or increasing the angle between bones.
- Abduction and Adduction: Movements in the coronal plane, moving a limb away from or toward the body’s midline.
- Rotation: Movement around the longitudinal axis, such as turning the head or rotating the arm.
Vertebral Column Joints
The vertebral column is a complex structure formed by multiple joints that allow for flexibility while protecting the spinal cord.
-
Intervertebral Discs (Cartilaginous Joints):
- Intervertebral discs connect adjacent vertebrae and consist of an outer fibrous ring (anulus fibrosus) and a central gelatinous core (nucleus pulposus).
- Clinical relevance: Disc herniation can compress nearby spinal nerves, leading to pain and neurological symptoms.
-
Zygapophyseal Joints (Synovial Joints):
- These are small joints between the articular processes of adjacent vertebrae, allowing for limited movement.
- Clinical relevance: Facet joint arthritis is a common cause of lower back pain.
Clinical Considerations for USMLE Step 1
- Arthritis: Degenerative joint changes, such as osteoarthritis, can impair movement and cause pain. USMLE Step 1 questions may cover the pathology of osteoarthritis and rheumatoid arthritis, along with the associated joint changes.
- Dislocations: Dislocations are commonly tested topics, especially in ball-and-socket joints like the shoulder. Knowledge of the anatomy and supporting structures is key to answering these questions.
- Ligament Injuries: Ligament tears, such as those in the knee or ankle, are common. Understanding the role of ligaments in stabilizing joints is crucial for clinical questions involving sports injuries.
Conclusion
A solid understanding of joint types, classifications, and their clinical significance is essential for success on the USMLE Step 1. Joints play a critical role in human movement and function, and the conditions affecting them are common in both clinical practice and exam questions. Ensure that you are familiar with the various types of joints, their movements, and potential pathologies to excel in this exam section.
By mastering these concepts, you will be better prepared for the musculoskeletal section of the USMLE Step 1, where joint anatomy and pathology often feature in both clinical vignettes and anatomy-based questions.
The Vertebral Column: Structure and Joint Connections
The vertebral column, also known as the columna vertebralis, is formed by individual vertebrae connected through various types of joints and ligaments. These connections provide flexibility and strength, supporting the body's structure while protecting the spinal cord.
Main Components of the Vertebral Column's Connections
- Intervertebral Discs (Disci Intervertebrales): These fibrocartilaginous structures are located between the bodies of adjacent vertebrae. The intervertebral discs are composed of:
- Anulus Fibrosus: A tough outer ring of concentric collagen fibers arranged in multiple orientations (concentric, cross, and spiral). This arrangement provides strength and allows movement.
- Nucleus Pulposus: A gel-like central portion that acts as a cushion, absorbing shocks and allowing flexibility. It shifts slightly depending on spinal movement, such as bending or extending.
The thickness of the discs varies along the vertebral column. They are thicker in the cervical and lumbar regions than in the thoracic region. Notably, there is no intervertebral disc between the atlas and the axis (C1 and C2 vertebrae).
- Facet Joints (Juncturae Zygapophyseales): These are synovial joints between the superior articular process of one vertebra and the inferior articular process of the vertebra above. The facet joints are strengthened by a joint capsule (capsula articularis) surrounding the articulating surfaces. Depending on the vertebral region:
- In the cervical region, facet joints are more horizontal, allowing a greater range of motion.
- In the thoracic region, they are oriented in a more frontal plane.
- In the lumbar region, the joints have a cylindrical orientation, limiting certain movements.
Facet joints are considered relatively immobile but are critical in providing stability and directing spinal movements.
Ligaments of the Vertebral Column
The ligaments of the spine are classified into long ligaments and short ligaments:
-
Long Ligaments:
- Anterior Longitudinal Ligament (Ligamentum Longitudinale Anterius): Runs along the anterior surface of the vertebral bodies, from the anterior tubercle of the atlas (C1) to the sacrum. It helps prevent excessive extension of the spine. This ligament becomes broader and stronger in the lower segments.
- Posterior Longitudinal Ligament (Ligamentum Longitudinale Posterius): Located within the vertebral canal, along the posterior surface of the vertebral bodies. It stretches from the axis (C2) to the sacrum, continuing upward as the membrana tectoria in the cervical region. This ligament supports the spine and limits excessive flexion.
-
Short Ligaments:
- Ligamentum Flavum: Connects the laminae of adjacent vertebrae. It is composed of elastic fibers that help maintain posture by resisting excessive flexion.
- Interspinous Ligaments: Connect the spinous processes of adjacent vertebrae, supporting spinal stability.
- Supraspinous Ligament: Runs along the tips of the spinous processes, from C7 to the sacrum. In the cervical region, it becomes the ligamentum nuchae.
The Role of Ligaments and Discs in Spinal Movement
The vertebral column allows various movements:
- Flexion and Extension: Movements around the transverse axis.
- Lateral Flexion: Movements along the sagittal plane.
- Rotation: Around the vertical axis, most prominent in the cervical and thoracic regions.
The intervertebral discs and facet joints provide cushioning and directional control for these movements, while the ligaments stabilize and limit excessive motion, protecting the spine from injury.
Clinical Relevance for USMLE Step 1
Understanding the anatomy of the vertebral column is essential for recognizing common spinal pathologies that may appear in the USMLE Step 1 exam:
- Herniated Disc: Occurs when the nucleus pulposus protrudes through the anulus fibrosus, often compressing nearby nerves, leading to radiculopathy.
- Spondylolisthesis: The anterior slipping of one vertebra over another, often involving the lumbar spine.
- Degenerative Disc Disease: Progressive degeneration of the intervertebral discs, leading to back pain and reduced flexibility.
- Spinal Stenosis: Narrowing of the vertebral canal, often caused by thickening of the ligamentum flavum or hypertrophy of the facet joints.
Long Ligaments of the Vertebral Column: Anatomy and Clinical Relevance for USMLE Preparation
The vertebral column, or columna vertebralis, is supported and stabilized by an intricate system of ligaments. These ligaments ensure proper alignment and movement of the spine while preventing excessive motion that could lead to injury. This article covers the long ligaments of the vertebral column, focusing on their anatomy and clinical significance, an essential topic for USMLE Step 1 preparation.
1. Anterior Longitudinal Ligament (Ligamentum Longitudinale Anterius)
The anterior longitudinal ligament runs along the front of the vertebral bodies, extending from the anterior tubercle of the atlas (C1) down to the sacrum. It connects the vertebral bodies and intervertebral discs and plays a critical role in preventing hyperextension of the spine.
- Wider and stronger in the lower spine: The anterior longitudinal ligament becomes broader and more robust in the lumbar region, reflecting the increased load and mobility in this area.
- Clinical Significance: Damage to this ligament, particularly in cases of severe extension trauma such as whiplash injuries, can lead to instability of the spine, which is important to recognize for diagnostic imaging and patient management.
2. Posterior Longitudinal Ligament (Ligamentum Longitudinale Posterius)
The posterior longitudinal ligament runs along the back of the vertebral bodies, within the vertebral canal. It extends from the axis (C2) down to the sacral canal, where it continues as the membrana tectoria.
- Wider at the cervical region: The posterior longitudinal ligament is broader in the cervical spine, where it offers protection against flexion injuries. In contrast, it narrows in the lumbar region, contributing to the higher risk of lumbar disc herniation.
- Clinical Significance: Herniation of the intervertebral disc often occurs in regions not well protected by the posterior longitudinal ligament, particularly in the lumbar spine. This ligament's narrowness in this area increases the likelihood of disc material impinging on spinal nerves, causing radiculopathy.
3. Sacrococcygeal Joint (Junctura Sacrococcygea)
The sacrococcygeal joint connects the sacrum and the coccyx, with a small fibrocartilaginous disc between the two. The joint includes several supporting ligaments:
-
Lateral Sacrococcygeal Ligament (Ligamentum Sacrococcygeum Laterale): This ligament extends between the transverse processes of the last sacral vertebra and the first coccygeal vertebra. It is a continuation of the intertransverse ligaments.
-
Ventral Sacrococcygeal Ligament (Ligamentum Sacrococcygeum Ventrale): A continuation of the anterior longitudinal ligament, this structure stabilizes the anterior surface of the sacrococcygeal joint.
-
Superficial Dorsal Sacrococcygeal Ligament (Ligamentum Sacrococcygeum Dorsale Superficiale): This ligament covers the posterior aspect of the coccyx, protecting the opening of the sacral canal. It is analogous to the supraspinous ligament.
-
Deep Dorsal Sacrococcygeal Ligament (Ligamentum Sacrococcygeum Dorsale Profundum): This ligament continues as the posterior longitudinal ligament and reinforces the joint from within the spinal canal.
4. Atlanto-Occipital Joint (Articulatio Atlantooccipitalis)
The atlanto-occipital joint connects the occipital condyles of the skull with the superior articular facets of the atlas (C1). It is an ellipsoid, paired joint allowing flexion, extension, and slight lateral movements of the head.
-
Anterior Atlanto-Occipital Membrane: This ligament stretches between the anterior margin of the foramen magnum and the anterior arch of the atlas. It is continuous with the anterior longitudinal ligament.
-
Posterior Atlanto-Occipital Membrane: This membrane spans the posterior margin of the foramen magnum to the posterior arch of the atlas. It contains an opening for vertebral arteries and nerves, and functions similarly to the ligamentum flavum.
Clinical Considerations for USMLE
-
Hyperextension Injuries: Damage to the anterior longitudinal ligament often occurs in whiplash and other extension-related injuries. Understanding the role of this ligament is crucial for diagnosing and managing cervical spine injuries.
-
Lumbar Disc Herniation: The posterior longitudinal ligament’s narrowing in the lumbar region makes it more prone to herniation. Disc herniations in the lumbar spine commonly present with lower back pain and sciatica, making this ligament clinically significant for USMLE scenarios involving spinal pathologies.
-
Atlanto-Occipital Dislocations: Although rare, trauma to the atlanto-occipital joint can result in severe instability, posing a life-threatening condition due to the proximity of the brainstem.
By mastering the anatomy and function of these ligaments, USMLE Step 1 examinees can confidently approach questions related to spinal stability, movement, and injury mechanisms. This foundational knowledge is crucial for interpreting clinical cases involving the vertebral column, as well as for understanding diagnostic imaging and surgical procedures related to spinal conditions.
42.Вчення про з'єднання кісток
Сполучення кісток (артрологія) прийнято поділяти на перервні і безеперервні. Неперервне сполучення забезпечується сполучною тканиною. Воно може бути фіброзним (синдесмози), хрящовим (синхондрози) і кістковим (зростання).
Синдесмози - зв'язками і мембранами (міжкісткові перетинки передпліччя і гомілки, жовті зв'язки дуг хребців та швами (зубчасті, лускаті і прямі). До синдесмозів належить і вбивання (зуби).
Синхондрози - між кістками розташовується хрящ (рукоятка або мечеподібний відросток з тілом грудної кістки). Кісткові сполучення з'являються при скостенінні синхондрозів.
До хрящових сполучень належать і напівсуглоби або симфізи. У таких хрящах є порожнини, які позбавлені синовіальної оболонки. До цього типу сполучення згідно з PNA відносяться міжхребцеві симфізи, лобковий симфіз та симфіз рукоятки грудини.
Суглоби є перервним (синовіальним) сполученням кісток у яких є вкриті гіаліновим хрящем ( за винятком скроневонижньощелепного та грудиноключичного суглобів - тут хрящ волокнистий) суглобові поверхні кісток, суглобова капсула, порожнина, синовіальна рідина. Товщина хряща (0,2 - 6,0 мм) залежить від функціонального навантаження на суглоб. Хрящ позбавлений кровоносних судин на охрястя, містить в собі багато органічних сполук (колагенові волокна <надає міцості> та протеоглікани <надає пружності>). З боку суглобової поверхні хрящ вкритий шаром аморфної речовини. Змащування суглобових поверхонь забезпечується синовіальною рідиною, яка продукується синовиіальною мембраною (внутрішній шар суглобової сумки). Синовіальна мембрана має багато ворсинок і складок, що збільшує її поверхню. Вона добре васкуляризована, капіляри лежать безпосередньо під шаром епітеліальних клітин (секреторні синовіоцити), які і виробляють синовіальну рідину <її кількість не перевищує 2-3 мл> (основним компонентом якого є гіалуронова кислота). Фагоцитарні синовіоцити мають властивості макрофагів.
Щільний зовнішній шар суглобової капсули (фіброзна мембрана) прикріплюється до кісток поблизу біля країв суглобових поверхонь і переходить у окістя. Суглобова капсула біологічно герметична. Вона, як правило, укріплюється позасуглобовими (в товщі капсули) зв'язками. Зв'язки не тільки укріплюють суглоб, а і спрямовують і обмежують рухи. Тиск у суглобовій сумці нижчий від атмосферного.
Суглобові поверхні рідко повторюють (доповнюють) одна одну за формою. Для досягнення конгруентності (від лат. congruens - відповідний) у суглобах є ряд допоміжних утворів - хрящових дисків, менісків, губ, синовіальні сумки і піхви. Так, наприклад, у скронево-нижньощелепному суглобі є хрящовий диск, зрощений з капсулою по зовнішньому краю; у колінному - півкільцеві медіальний і латеральний меніски, які розташовані між суглобовими поверхнями стегнової та великої гомілкової кісток; по краю вертлюжної впадини є одноіменна губа, завдяки якій суглобова поверхня тазостегнового суглоба поглиблюється і більше відповідає кулястій голівці стегнової кістки. Синовіальні сумки і піхви - невеликі порожнини синовіальної мембрани, які розташовуються у фіброзній мембрані (оболонці) і заповнені синовіальною рідиною. Вони полегшують рух розташованих поряд сухожиль, зв'язок, кісток.
В залежності від кількості суглобових поверхонь у суглобі їх поділяють на прості (дві суглобові поверхні), складні (більше двох) і комплексні (між зчленівними поверхнями є диск або меніск, що ділять порожнину суглоба на два відділи) та комбіновані (анатомічно розрізнені суглоби працюють як одне ціле <скронево-нижньощелепний, міжхребцеві, реберно-хребцеві тощо>).
Форма зчленівних поверхонь зумовлює кількість площин, у яких можуть здійснюватися рухи. В залежності від цього суглоби поділяють на одно- (циліндричні, блокоподібні), дво- (еліпсоподібні, сідлоподібні) та багатовісні (кулясті і плоскі).
Для зручності форму суглобової поверхні порівнюють з відрізком тіла повертання і на цій підставі виділяють суглоби: циліндричні (серединний атлантоосьовий, проксимальний променево-ліктьовий), блокоподібні - це власне циліндричні, але розділені заглибленням або горбиком (міжфалангові кисті, плечо-ліктьовий), еліпсоподібні (променево-зап'ястковий, колінний (комплексний>, атланто-потиличний <комбінований>), сідловидні (зап'ясно-п'ястковий великого пальця <тільки у людини>, кулясті (плечовий, кульшовий), плоскі (міжзап'ясні, передплесно-плесневі).
В суглобах навколо поперечної осі відбувається згинання і розгинання, навколо сагітальної - відведення і приведення, навколо фронтальної - кручення.
43Окремі хребці за допомогою різних з'єднань зв'язуються між собою й утворюють хребетний стовб. colunna vertebralіs.
Цими з'єднаннями є:
Міжпозвонкові диски, dіscі іntervertebrales, що з'єднують між собою тіла хребців;
з'єднання, що утворюються між дугами й відростками суміжних хребців, дуговідростчасті з'єднання, juncturae zygapophyseales:
зв'язки, натягнуті між тілами, дугами й відростками хребців, звязка хребетного стовпа. lіgg. columnae vertebralіs.
Міжпозвонкові диски (хрящі) залягають між тілами двох суміжних хребців протягом шийного, грудного й поперекового відділів хребетного стовпа. Міжхребцевий диск, dіscus іntervertebralіs, належить до групи волокнистих хрящів. У ньому розрізняють: периферичну частину - фіброзне кільце, anulus fіbrosus, і центрально розташоване студенисте ядро, nucleus pulposus. В орієнтації коллагенових волокон, що утворюють anulus fіbrosus, є три напрямки: концентричне, косе (перехресне) і спіралевидне. Всі вони губляться своїми кінцями в окісті тіл хребців. Центральна частина міжпозвонкового диска, nucleus pulposus, дуже пружна і є своєрідним пружним прошарком, що при нахилах хребта зміщається убік розгинання.
На розрізі міжпозвонкового диска студенисте ядро, здавлене при нормальних умовах, виступає над поверхнею фіброзного кільця. Міжхребцевий диск зростається з гіалиновим хрящем, що покриває звернені одна до іншої поверхні тіл хребця, і за формою своєї відповідає формі тіл хребців. Між атлантом і осьовим хребцем міжпозвонкового диска немає. Товщина дисків неоднакова й поступово збільшується убік нижнього відділу хребетного стовпа, причому диски шийного й поперекового відділів хребетного стовпа попереду трохи товщі, ніж позаду. У середній частині грудного відділу хребетного стовпа диски значно тонше, ніж у вище- і нижче розташованих відділах. Хрящовий відділ становить чверть довжини всього хребетного стовпа Дуговідростчасте з'єднання, junctura zygapophysealіs, утворюється між верхнім суглобним відростком, processus artіcularіs superіor, нижче розташованого хребця й нижнім суглобним відростком, processus artіcularіs іnferіor,
вище розташованого хребця. Суглобна капсула, capsula artіcularіs, зміцнює по краї суглобного хряща.
Суглобна порожнина, cavum artіculare, розташовується відповідно положенню й напрямку суглобних поверхонь, наближаючись у шийному відділі до горизонтальної площини, у грудному відділі - до фронтального й у поперековому відділі - до сагитальної площини. Дуговідростчасті з'єднання відносяться в шийному й грудному відділах хребетного стовпа до плоских суглобів, у поперековому - до циліндричного. Функціонально їх відносять до групи малорухомих суглобів.
Симетричні дуговідростчасті з'єднання є комбінованими з’єднаннями, тобто такими, у яких рух в одному суглобі обов'язково спричиняє зсув і в іншому, тому що обидва суглоби є утвореннями суглобних відростків на одній і тій же кістці. стовпа. Зв'язки хребетного стовпа, lіgg. columnae vertebralіs, підрозділяються на групу довгих і коротких зв'язувань.
До групи довгих зв'язувань хребетного стовпа ставляться наступні:
Переднє поздовжнє звязка, lіg. longіtudіnale anterіus, проходить уздовж передньої бічних поверхонь тіл хребців протягом від переднього горбка атланта до криж, де вона губиться в окісті І і ІІ крижових хребців. Переднє поздовжнє звязка в нижніх відділах хребетного стовпа значно ширше й міцніше; вона з'єднується з тілами хребців і щільно - з міжпозвонковими хрящами, тому що уплетено в покриваюче їхнє охрястя; з боків хребців вона продовжується в їхнє окістя. Глибокі шари пучків цього звязка трохи коротше поверхневих, у силу чого вони з'єднують між собою хребці, а поверхневі, більше довгі пучки залягають на протязі 4-5 хребців. Передня поздовжня зв’язка обмежує надмірне розгинання хребетного стовпа. Задня поздовжня зв'язка, lіg. longіtudіnale posterіus, розташовується на задній поверхні тіл хребців у хребетному каналі, canalіs vertebralіs.
Вона бере свій початок на задній поверхні осьового хребця, а на рівні двох верхніх шийних хребців продовжується в покривну мембрану, membrana tectorіa. Донизу ця зв'язув досягає початкового відділу крижового каналу. Задня поздовжня зв'язка на противагу передньої у верхньому відділі хребетного стовпа більш широка, ніж у нижньому. Вона міцно зрощена з міжпозвонковими дисками, на рівні яких вона трохи ширше, ніж на рівні тіл хребців. З тілами хребців вона з'єднується причому в прошарку сполучної тканини між зв'язками і тілом хребця залягає венозне сплетення. Поверхневі пучки цієї зв'язки, як і в передній поздовжній зв'язці, довше глибоких.
44До групи довгих зв'язок хребетного стовпа відносяться наступні:
Передня поздовжня зв'язка, lіg. longіtudіnale anterіus, проходить уздовж передньої й частково бічних поверхонь тіл хребців протягом від переднього горбка атланта до криж, де вона губиться в окісті Й і ІІ крижових хребців. Передня поздовжня зв'язка в нижніх відділах хребетного стовпа значно ширше й міцніше; вона з'єднується з тілами хребців і щільно - з міжпозвонковими хрящами, покриває їхнє охрястя; з боків хребців вона продовжується в їхнє окістя. Глибокі шари пучків цієї зв'язки трохи коротші поверхневих, у силу чого вони з'єднують між собою хребці, а поверхневі, більше довгі пучки залягають протягом 4-5 хребців. Передня поздовжня зв'язка обмежує надмірне розгинання хребетного стовпа. Заднє поздовжня зв'язка, lіg. longіtudіnale posterіus, розташовується на задній поверхні тіл хребців у хребетному каналі, canalіs vertebralіs.
Вона бере свій початок на задній поверхні осьового хребця, а на рівні двох верхніх шийних хребців продовжується в покривну мембрану, membrana tectorіa. Донизу ця зв'язка досягає початкового відділу крижового каналу. Задня поздовжня зв'язка на противагу передньої у верхньому відділі хребетного стовпа більш широка, ніж у нижньому. Вона міцно зрощена з міжпозвонковими дисками, на рівні яких вона трохи ширша, ніж на рівні тіл хребців. З тілами хребців вона з'єднується не міцно, причому в прошарку сполучної тканини між зв'язками і тілом хребця залягає венозне сплетення. Поверхневі пучки цього звязка, як і в переднім поздовжнім зв'язуванні, довше глибоких.
Крижово-куприкове з'єднання, junctura sacrococcygea, залягає між тілами V крижового й І куприкового хребців; крижово-куприковий синхондроз містить невелику порожнину в міжпозвонковом диску. Цей синхондроз сполучений наступними звязкоюи.
1. Латеральна крижово-куприкова зв'язка, lіg. sacrococ-cygeum laterals, натягається між поперечними відростками останнього крижового й І куприкового хребців і є продовженням lіg. іntertransversarіa.
2. Вентральна крижово-куприкова зв'язка, lіg. sacrococcygeum ventrale, є продовженням lіg. longіtudіnale anterіus і складається із двох пучків, що розташовуються на передній поверхні крижово-куприкового з’єднання; по ходу волокна цих пучків перехрещуються.
3. Поверхневе дорсальне крижово-куприкове звязка, lіg. sacrococcygeum dorsale superfіcіale, натягається між задньою поверхнею куприка й бічними стінками входу в крижовий канал, прикриваючи його щілину. Вона відповідає жовтим і надостистим зв'язкам хребетного стовпа.
4. Глибока дорсальна крижово-куприкова зв'язка, lіg. sacrococcygeum dorsale profundum, є продовженням lіg. longіtudіnale posterіus.
Атланто-потиличний суглоб, arleculatіo atlantooccіpіtalіs, парний; він утворюєся суглобною поверхнею потиличнихгобиків, condylі occіpіlales, і верхньою суглобною ямкою атланта, fovea articularіs superіor. Поздовжні осі суглобних поверхонь потиличної кістки й атланта трохи сходяться допереду. Суглобні поверхні потиличної кістки коротше суглобних поверхонь атланта. Суглобна капсула прикріплюється по краї суглобних хрящів. За формою суглобних поверхонь цей суглоб належить до групи елипсоїдних суглобів, artіculatіo ellіpsoіdea. В правоу і лівому, суглобах, що мають окремі суглобні капсули, рухи відбуваються одночасно, тобто вони утворюють один комбінований суглоб; можливі кивальні (згинання вперед та назад) і незначні бічні рухи голови.
1. Передня атланто- потилична мембрана, membrana atlantooccіpіtalіs anterіor, натягається на протязі всієї щілини між переднім краєм великого потиличного отвору й верхнім краєм передньої дуги атланта; зростається з верхнім кінцем lіg. longіtudіnale anterіus.
Задня атланто-потиличчна мембрана, membrana atlantooccіpіtalіs posterіor, розташовується між заднім краєм великого потиличного отвору й верхнім краєм задньої дуги атланта. У передньому відділі вона має отвір, через який проходять судини й нерви. Ця перетинка є зміненою жовтою зв'язкою. При зчленуванні атланта й осьового хребця утворюються три суглоби: два парних і один непарний.
