Запальні захворювання жіночих статевих органів
Запальні захворювання жіночих
статевих органів зустрічаються у 60-65 % гінекологічних хворих. Особливо
збільшилась їх кількість у нашій країні в останні роки внаслідок росту
проституції, міграції, урбанізації населення, змін статевої поведінки молоді.
Розвиток запального процесу
жіночих статевих органів залежить від стану захисних сил організму та
біологічних особливостей збудника. У піхві здорової жінки постійно присутні
різні види мікроорганізмів. Необхідно підкреслити, що в нормі секрет піхви має
кислу реакцію, зумовлену вмістом у ньому молочної кислоти, що утворюється в
результаті життєдіяльності піхвової палички Додерлейна, при наявності якої
утруднюється розвиток патогенних бактерій. Прийнято розрізняти чотири ступені
чистоти піхвового вмісту.
І ступінь чистоти. У матеріалі
піхвового вмісту під мікроскопом можна бачити піхвові палички Додерлейна та
клітини плоского епітелію. Реакція кисла.
П ступінь чистоти. Переважають
піхвові палички Додерлейна (кількість їх менша ніж при І ступені), клітини
плоского епітелію, зустрічаються поодинокі лейкоцити, коки. Реакція кисла. І та
II ступені чистоти піхвового вмісту вважаються нормальними.
ПІ ступінь чистоти. Піхвових
паличок мало, переважають інші види бактерій, в основному коки, багато
лейкоцитів, реакція слаболужна.
IVступінь чистоти. Піхвові
палички відсутні, багато патогенних мікробів (коків, трихомонад, гарднерел),
безліч лейкоцитів, епітеліальних клітин мало. Реакція лужна.
Наявність III і IV ступенів
чистоти піхви свідчить про патологічні зміни у статевому апараті.
Мікроорганізми, які присутні у
піхві, за певних умов можуть стати високовірулентними і призвести до виникнення
запального процесу. Бар'єром на їх шляху є фізіологічні захисні механізми, до
яких належать фактори загального та місцевого імунітету, бактерицидні
властивості піхвового секрету. Слизова пробка, яка є у цервікальному каналі,
також має антибак-еріальні речовини і є перешкодою для проникнення
мікроорганізмів у матку, в якій захисну функцію виконує функціональний шар
ендометрія, що відокремлюється під час менструації.
Велика роль у поширенні
мікроорганізмів з піхви у верхні відділи статевих органів належить інвазивним
гінекологічним процедурам, як-от: гідротубація, гістеросальпінгографія,
гістероскопія, зондування порожнини матки, переривання вагітності. Особливо
часто інфікування відбувається при кримінальних абортах. Важливе значення у
поширенні інфекцій мають внут-рішньоматкові контрацептиви. Розвитку запальних
захворювань жіночих статевих органів сприяють вроджені ендокринні й обмінні
порушення, перенесена екстрагенітальна патологія. Опірність організму до
інфекції може бути знижена внаслідок неправильного харчування, переохолодження,
стресових ситуацій, дії низьких доз радіації. Проникнення мікроорганізмів у
матку та придатки відбувається за допомогою сперматозоїдів, трихомонад, а також
можливий пасивний їх транспорт.
Збудниками запальних
захворювань жіночих статевих органів здебільшого бувають: стрептококи,
стафілококи, кишкова паличка, гонококи, хла-мідії, віруси, мікоплазми,
трихомонади, гарднерели, туберкульозна паличка. Залежно від збудника, запальні
захворювання жіночих статевих органів класифікують за етіологією на
неспецифічні та специфічні.
Запальні захворювання енспецифічної етіології
Бартолініт
Бартолініт — запалення великої залози
присінка піхви. Може викликатися стафілококами, ешерихіями, гонококами тощо.
Незалежно від виду збудника, процес починається у вивідній протоці залози —
виникає каналікуліт, далі він може поширитися і на саму паренхіму залози, при
цьому з'являється серозне, серозно-гнійне або гнійне запалення.
Клініка. Хворі скаржаться на загальну слабість, нездужання,
неприємні відчуття в ділянці зовнішніх статевих органів. Температура тіла
підвищена. Спостерігають набряк і гіперемію в ділянці бартолінової залози, при
пальпації — різка її болючість, місцеве підвищення температури і набряк м'яких
тканин. Якщо гнійний ексудат заповнює всі часточки залози — утворюється
псевдоабсцес (рис. 85). Стан жінки різко погіршується: температура тіла стає
гектичною, виникають озноб, сильний головний біль. При обстеженні виявляють
різко болючий пухлиноподібний утвір. Після прориву гнійника стан хворої
поліпшується: знижується температура тіла, зменшуються набряк і гіперемія в
ділянці бартолінової залози. Якщо лікування недостатнє і вивідна протока
перекривається знову — спостерігаються рецидиви і формування ретенційної кісти,
яку помилково можна вважати за доброякісну або навіть злоякісну пухлину
зовнішніх статевих органів.
Лікування. Антибіотики,
відповідно до чутливості мікроорганізмів, сульфаніламідні препарати. Показані
теплі сидячі ванночки з розчином калію перманганату (1:6000), теплові процедури
(грілка, солюкс) у поєднанні з мазевими аплікаціями (іхтіол, лінімент
бальзамічний (за Вишневським)) до появи флюктуації, симптоматичні засоби. При
утворенні псевдоабсцесу чи ретенційної кісти — хірургічний розтин, при
рецидивному бартолініті — екстирпація залози. Опромінення зони рани
інфрачервоним напівпровідниковим лазером у поєднанні з магнітним полем у
терапевтичних дозах. Курс лікування — 5-6 процедур. При гонорейній етіології —
специфічне лікування.
Вульвіт
Вульвіт (vulvitis) — запалення
зовнішніх жіночих статевих органів. Розрізняють первинний і вторинний вульвіт.
Виникненню первинної форми сприяють запрілість (при ожирінні), недотримання
гігієни статевих органів, хімічні, термічні, механічні подразнення, розчухи,
садна, цукровий діабет тощо. Вторинний вульвіт виникає внаслідок інфікування
зовнішніх стате-
Вагінізм
Вагінізм — больовий спазм м'язів входу до піхви і тазового дна.
Він може розвиватися при запальному процесі зовнішніх статевих органів, піхви
або мати неврогенний характер (наприклад, розвивається після грубої спроби
здійснити статевий акт).
Клініка. При спробі здійснення
статевого акту, іноді лише від думки про нього, виникають спазми стискача піхви
і привідних м'язів стегна, що перешкоджає введенню статевого члена у піхву.
Гінекологічний огляд слід проводити обережно, оскільки болючий спазм може
спричинитися від одного дотику до статевих органів.
Лікування. За наявності
вульвіту, кольпіту проводять протизапальне лікування. При неврогенній формі
необхідні тактовне ставлення чоловіка при статевих зносинах, психотерапія,
гіпноз. Хвора потребує консультації сексопатолога.
Кольпіт
Кольпіт (colpitis) —
інфекційно-запальне захворювання піхви. Належить до найбільш поширених
гінекологічних захворювань у жінок репродуктивного віку. Запалення слизової
оболонки піхви може бути спричинене стафілококом, стрептококом, кишковою
паличкою та іншими збудниками.
Форми перебігу захворювання: гостра, підгостра, хронічна
(рецидивна). Запалення піхви найчастіше поділяють на дві форми: серозно-гнійний
кольпіт (vaginitis simplex) та дифузний кольпіт (vaginitis granularis).
Клінічна картина
неспецифічного кольпіту може проходити по-різному, залежно від важкості
запального процесу. Основним симптомом захворювання є виділення, які можуть
бути пінистими, гнійними, водянистими, рідкими, при сильному злущенні епітелію
стають густими, з неприємним запахом. Хворі скаржаться на біль, печію,
свербіння у піхві, на неможливість статевого життя, посилення болю і печії під
час сечовипускання. У хронічній стадії ці явища вщухають, переважають скарги на
виділення, печію, свербіж.
Діагностика ґрунтується на даних огляду в
дзеркалах. У гострій стадії захворювання слизова оболонка піхви набрякла,
гіперемійована, при дотику кровоточить, вкрита гнійним або серозним
нашаруванням. При серозно-гнійному кольпіті з'являються яскраво-червоні ділянки
неправильної форми, слизова оболонка різко потовщена, набрякла, гіперемійована,
покрита сірими плівками, а при дифузному — слизова яскраво-червона, крапкова
інфільтрація сосочкового шару слизової оболонки піхви, що виступає над
поверхнею. У хронічній стадії кольпіту біль стає незначним, гіперемія слизової
оболонки менш інтенсивна. Збудника виявляють за допомогою бактеріоскопічного,
бактеріологічного дослідження вмісту піхви, каналу шийки матки, сечівника, вивідних
проток бартолінових залоз.
Лікування неспецифічного
кольпіту комплексне:
• використання етіотропних
протизапальних препаратів;
• лікування супутніх
захворювань, нейроендокринних, імунодефіцитних станів;
• обстеження та лікування
статевого партнера, до повного видужання забороняються статеві контакти.
Місцеве лікування:
спринцювання піхви відваром квіток ромашки, листків шавлії, розчинами
антисептичних засобів (калію перманганату,фурациліну, діоксидину,
хлоргексидину, фунгізону) не більше 3-4 днів. Хлорофіліпт застосовують для
спринцювання (по 1 столовій ложці 1 % спиртового розчину на
Бактеріальний вагіноз
—дисбактеріоз піхви. В основі захворювання є порушення мікробіоценозу.
Захворювання характеризується появою рясних виділень, що неприємно пахнуть.
Візуальні ознаки запалення слизової оболонки піхви при цьому відсутні,
патогенні збудники також. Вагіналь-ний секрет в нормі має рН 3,8-4,2, що
зумовлено молочнокислими штамами лактобактерій.
Бактеріальний вагіноз виникає
при дестабілізації мікробіоценозу в піхві внаслідок порушень гормонального
гомеостазу, імунологічного статусу, а також після масивної антибактеріальної
терапії. Відбувається різке зниження лактобактерій, збільшення рН вагінального
вмісту — від 5,0 до 7,5. Виникають умови для масового розмноження гарднерел,
анаеробних бактерій, які ще більше пригнічують ріст лактобактерій і стимулюють
ріст умовно патогенних мікроорганізмів.
Клініка. Основною скаргою
хворих на бактеріальний вагіноз є значні виділення з неприємним рибним запахом.
На початку захворювання вони мають рідку консистенцію, білий або сірий колір. У
подальшому набувають жовто-зеленого забарвлення, стають густішими, липкими,
можуть пінитись.
Кількість виділень на добу
збільшується до 20 мл, що у 10 разів більше за норму. Хвора може відчувати
локальний дискомфорт, свербіння та печію в ділянці вульви, турбує диспареунія.
При огляді статевих органів
ознаки запалення відсутні. Немає гіперемії, набряку, слизова оболонка рожевого
кольору.
Діагностика. Основними
ознаками захворювання є:
• скарги на значні виділення з
піхви;
• наявність «ключових клітин»
у вагінальному мазку;
• підвищення рН;
• позитивний амінотест
вагінальних виділень;
• наявність піхвових
гарднерел.
Для встановлення діагнозу бактеріального
вагінозу достатньо трьох ознак із щойно названих.
Основним методом діагностики є
бактеріоскопічний. У мазках, забарвлених за Грамом, виявляють злущені клітини
епітелію піхви, вкриті грамнегативними паличками, так звані «ключові клітини»
(рис. 86). У здорових жінок таких клітин немає.
Використовують також
амінотест. При змішуванні у рівних кількостях вмісту піхви та 10 % розчину
гідроокису калію з'являється або посилюється неприємний запах гнилої риби.
Лікування. Завданням першого
етапу лікування є оптимізація фізіологічного середовища піхви та корекція
місцевого і загального імунітету. На другому етапі лікування слід відновити
нормальну мікрофлору піхви.
Лікування починають з
інстиляції у піхву 100 мл 2-3 % молочної або борної кислоти протягом тижня
щоденно. Молочна кислота сприяє відновленню кислого середовища, поновлює процес
самоочищення піхви, створює несприятливі умови для розвитку анаеробів та
гарднерел.
Другий етап — місцеве
застосування біопрепаратів (лактобактерин, біфідумбактерин, апілак, біфідин) на
тампонах. Перед уживанням препарати розводять у 5 мл кип'яченої води з
додаванням лактози, вводять у піхву по 2,5-3 дози двічі на день з
10-12-годинними інтервалами. Застосовують також препарати вагілак,
солкотриховак, які сприяють заселенню піхви нормальною мікрофлорою.
