92. Засоби, які впливають на екскреторну функцію підшлункової залози
При захворюваннях, які супроводжуються недостатністю екскреторної функції підшлункової залози, порушується травлення і обмін речовин. Оскільки ферменти підшлункової залози беруть участь у розщепленні білків, жирів і вуглеводів, виникає потреба у препаратах, які містять ферменти підшлункового соку.
Класифікація. До цієї групи відносять різні за походженням лікарські засоби, які стимулюють чи заміщують екскреторну функцію підшлункової залози або гальмують її, пригнічують активність протеолітичних ферментів.
Відповідно ці засоби можна розділити на такі групи.
I. Лікарські засоби, які стимулюють або заміщують екскреторну активність підшлункової залози:
1) тваринного походження (органопрепарати) (секретин, холецистокінін, панкреатин, панзинорм-форте, фестал, креон та ін.);
2) мікробного походження (солізим);
3) які отримують з грибів (ораза);
4) рослинного походження (фітопрепарати): лікарські збори з насіння кропу, листя м'яти перцевої, плодів глоду, квіток безсмертника піщаного, ромашки лікарської, лікарські чаї з м'яти, звіробою, фіалки триколірної, липового цвіту, ромашки лікарської.
II. Лікарські засоби, які гальмують екскреторну активність підшлункової залози (інгібітори протеолітичних ферментів):
1) препарати підшлункової залози (гордокс);
2) які отримують з тканини легень (контрикал, інгітрил);
3) синтетичного походження (кислота амінокапронова);
4) рослинного походження (фітопрепарати): лікарські збори з плодів анісу, трави чистотілу, стовпчиків з приймочками кукурудзи, коріння кульбаби, трави звіробою та ін.
При недостатності функції підшлункової залози для замісної терапії призначають панкреатин (порошок з висушеної підшлункової залози великої рогатої худоби).
Амілаза у складі панкреатину, як і соку підшлункової залози, перебуває в активному стані. Вона забезпечує розщеплення крохмалю і глікогену до дисахаридів. Трипсин у панкреатині представлений у вигляді трипсиногену, тобто в неактивній формі. Під впливом ентерокінази кишкового соку він перетворюється на активний трипсин, який розщеплює білки і поліпептиди до амінокислот. Дія цього ферменту доповнюється ферментом хімотрипсином, який також входить до складу соку підшлункової залози. Трипсин руйнує пептидні зв'язки, утворені карбоксильними групами аргініну й лізину, а хімотрипсин — зв'язки циклічних амінокислот.
Сприяючи нормалізації процесу травлення в кишках, панкреатин запобігає метеоризму або усуває його.
Панкреатин як замісний засіб застосовується у випадках розладу травлення, зумовленого недостатністю екскреторної функції підшлункової залози (хронічний панкреатит, пухлина або атрофія залозистих елементів) і порушення функції печінки. Крім того, панкреатин доцільно призначати хворим на гіпоацидний гастрит, хронічний ентероколіт, особливо у випадках неефективності кислоти хлороводневої розведеної. У поєднанні з ціанокобаламіном панкреатин застосовують також при гіперхромній анемії.
Доцільно комбінувати панкреатин з кислотою хлористо-водневою розведеною, пепсином, жовчогінними препаратами та ін.
В останні роки як замісні лікарські засоби при недостатності екскреторної функції підшлункової залози широко застосовують комплексні ферментні препарати.
Одним з них є панзинор-форте. До його складу входить 200 мг екстракту слизової оболонки шлунка, що відповідає 200 мг пепсину, 30 мг сухого екстракту жовчі рогатої худоби, 200 мг панкреатину. Зовнішній шар таблетки містить екстракт слизової оболонки шлунка (розчиняється в шлунку). Кислотостійке ядро таблетки, що складається з панкреатину й екстракту жовчі, розпадається у дванадцятипалій кишці. Таким чином, субстанції, що містяться в таблетці, компенсують дефіцит ферментів шлунка і підшлункової залози, одночасно стимулюючи їх продукування. Крім захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки препарат ефективний при панкреатиті різного генезу, а також після операційних втручань на цих органах, печінці, жовчних шляхах, кишках.
Серед комплексних препаратів, що застосовуються як замісні засоби, одним з найбільш поширених є фестал, до складу якого входять панкреатичні ферменти ліпаза й амілаза — по 10 ОД, протеаза — 17 ОД, компоненти жовчі — 25 мг, геміцелюлоза — 0,05 г. Має високоактивну ферментну дію, розщеплює і забезпечує абсорбування жирів, білків та вуглеводів. Призначають у випадках екскреторної недостатності підшлункової залози, хронічного гастроентериту, гепатиту, недостатності травної системи в похилому віці, післяінфекційного коліту, розладу функції травної системи після хірургічних втручань та застосування кислоти аміносаліцилової, антибіотиків.
Приймають по 1—3 драже під час або відразу після їжі 3 рази на добу. Курс лікування — 2 місяці.
Протипоказання: алергія на компоненти, що входять до складу препарату, тяжкі ураження печінки з високим рівнем білірубіну, обтурація жовчних шляхів, печінкова кома, непрохідність кишок.
Побічна дія не встановлена.
Подібну або близьку дію мають інші комплексні ферментні препарати: мезим-форте, дигестал, креон та ін.
Поряд з протеолітичними ферментами до складу підшлункового соку входять також їх інгібітори, які продукуються клітинами підшлункової залози, печінки, привушних залоз та інших органів. Вони гальмують активність цих ферментів, утворюючи з ними неактивні комплекси, запобігаючи можливості впливу їх на тканину підшлункової залози. При деяких захворюваннях залози (гострий панкреатит, загострення хронічного панкреатиту) захисна дія інгібіторів протеолітичних ферментів підшлункової залози стає недостатньою. Внаслідок цього активуються протеолітичні ферменти підшлункової залози, що може призвести до її самоперетравлювання.
При таких захворюваннях хворим потрібно вводити інгібітори протеолітичних ферментів панкреатичного соку, зокрема контрикал.
Контрикал — інгібітор протеолітичних ферментів: калікреїну, трипсину, хімотрипсину. Крім того, він гальмує активування профібринолізину (плазміногену) і перетворення його на фібринолізин, а також активність останнього.
У травному каналі не абсорбується. Після внутрішньом'язового і підшкірного введення концентрація в крові незначна, оскільки у тканинах швидко руйнується. Т½ не перевищує 10 хв.
Контрикал призначають хворим на гострий і хронічний панкреатит у період загострення, а також напередодні оперативного втручання на підшлунковій залозі і суміжних органах для уникнення можливого перетравлювання їх панкреатичним соком. Крім того, контрикал застосовують у випадках шоку внаслідок крововтрати, несумісності крові, тяжких травм, при опіках, передчасному відшаруванні плаценти, внутрішньоутробній смерті плода та інших станах, які супроводжуються різким підвищенням фібринолітичної активності крові. Контрикал є ефективним антидотом у випадках передозування фібринолізину.
Контрикал вводять внутрішньовенно струминно (повільно) і крапельно. В останньому випадку його розводять ізотонічним розчином глюкози або натрію хлориду. Чим важчий хід захворювання, тим у більшій дозі застосовують препарат. При гострому панкреатиті, некрозі підшлункової залози, загостренні хронічного панкреатиту контрикал вводять внутрішньовенно повільно в дозах 75000—125000 ОД і більше. Потім протягом того ж дня додатково вводять крапельно ще 25000—75000 ОД. На 2—4-й день контрикал також вводять у великих дозах. Далі в міру поліпшення стану хворого і зниження вмісту діастази в сечі, дозу поступово зменшують. Для профілактики безпосередньо перед операцією контрикал потрібно вводити в дозі 50000 ОД внутрішньовенно повільно, а під час операції, як і в перші дні після неї, крапельно ще 50000—100000 ОД. При хронічному рецидивуючому панкреатиті добова доза контрикалу звичайно не перевищує 25000—50000 ОД.
Контрикал переноситься хворими добре, навіть у високих дозах. У випадках дуже швидкого введення можливі нудота і блювання, рідко — місцеве подразнення. Після частих повторних введень препарату може розвинутися тромбофлебіт. Алергічні реакції виникають рідко.
При гострому панкреатиті використовують також пентоксил. Він є не тільки інгібітором трипсину, а й має протинабрякову і протизапальну активність. Призначають по 0,25 г 3—4 рази на день.
93. Гепатопротектори
При захворюваннях печінки та інших органів часто порушується не тільки зовнішньо-секреторна функція, а й інші функції печінки, що негативно впливає на хід захворювання. У зв'язку з цим виникає потреба у використанні засобів, які стимулюють функції печінки, — гепатопротекторів. В останні роки як гепатопротектори часто використовують рослинні флавоноїдні, вітамінні препарати (токоферолу ацетат, кислота аскорбінова, полівітаміни), кислоту глутамінову, кортикостероїди, есенціале, препарати печінки.
Флавоноїди — це клас дуже поширених у природі фенольних сполук. Вони складаються з двох фенольних залишків. Більшість флавоноїдів є похідними хромону і хроману, що мають у положенні 2, 3 або 4 арильний радикал.
Хроман-О-Хромон
Як речовини з широким спектром біологічної дії флавоноїди містяться в овочах, фруктах, горіхах, насінні, дріжджах, квітках, корі дерев. Сумарна їх кількість у добовому раціоні людини досягає 1 г, що достатньо для виконання важливої біологічної ролі. У поєднанні з аскорбіновою кислотою вони беруть участь в окисно-відновних процесах, гальмують окиснення, подовжуючи дію адреналіну, є складовим елементом антиоксидантної системи клітин. Змінюючи активність багатьох ферментів (транспортних АТФ-аз, фосфодіестерази, циклічних нуклеотидів, протеїнкінази, фосфоліпази А2 та ін.), рослинні флавоноїди впливають на імунологічні, секреторні, видільні, скоротливі та рухові процеси. їм властива протизапальна, жовчогінна, противірусна, противиразкова, анальгезуюча активність. Вони підвищують резистентність стінки капілярів, впливають на мікроциркуляцію, мають трофічну дію на периваскулярну сполучну тканину, підвищують судинозвужувальний вплив катехоламінів. Рослинні флавоноїди діють спазмолітично на кровоносні судини, нормалізують підвищену проникність стінки капілярів, гальмують розвиток набряку. Цей клас речовин підвищує вміст кальцію і кортикостероїдів у крові, знижує рівень холестерину і аскорбінової кислоти в корі наднирників.
Препарати рослинних флавоноїдів є природними регуляторами резистентності слизової оболонки шлунка, імунологічних процесів, вільнорадикальних реакцій тощо. Для них властива гепатопротекторна і антиоксидантна активність.
Вважають, що використання препаратів рослинних флавоноїдів, як і орієнтація на високий вміст цих сполук у дієті, є чинником профілактики захворювань шлунка, печінки, серцево-судинної системи тощо.
У травному каналі рослинні флавоноїди абсорбуються добре. Після одноразового прийому максимальна концентрація визначається протягом 30—60 хв., а при повторному введенні сталий рівень у крові настає вже через добу. Розподіляються в організмі нерівномірно: у великій кількості накопичуються в печінці й нирках. У ядрах гепатоцитів їх міститься в 100—200 разів менше, ніж у цитоплазмі. Метаболізм здійснюється в печінці шляхом кон'югації з глюкуроновою та сірчаною кислотами, причому в невеликій кількості. На мікросомну систему окиснення рослинні флавоноїди не впливають, тому в разі застосування флавоноїдів з іншими засобами це не відбивається на їх фармакокінетиці та фармакодинаміці. Виводяться з організму переважно з жовчю, меншою мірою — з сечею.
Як препарати рослинних флавоноїдів використовують легалон, силібор, фламін, флакумін і конвафлавін. Легалон і силібор є сумішшю флавоноїдів плодів розторопші плямистої (Silybum marianum L.), фламін — сухим концентратом, який містить флавоноїди безсмертника піщаного (Helichrysum arenarii).
Фармакодинаміка. Механізм дії цих препаратів досить складний і ще недостатньо вивчений. Найважливішим у їх фармакодинаміці є властивість стабілізувати клітинні та субклітинні мембрани печінки й інших органів. Про це свідчить підвищення резистентності еритроцитів, гальмування розвитку формалінового перитоніту і поліартриту у щурів, звільнення гістаміну з базофільних гранулоцитів сполучної тканини (тучних клітин), зменшення активності амінотрансфераз та інших ферментів сироватки крові у випадках ураження печінки ксенобіотиками : тощо. Вважають, що мембраностабілізуючі властивості рослинних флавоноїдів грунтуються на їхніх антиоксидантних ефектах. На ізольованих гепатоцитах показано, що легалон, наприклад, пригнічує викликану ферумаскорбатом гіперліпопероксидацію, можливо, пов'язану з пригнічувальним впливом на ксантиноксидазу. Наявність антиоксидантних властивостей цього препарату встановлено в дослідах на тромбоцитах людини, як і на експериментальних тваринах, індукцію пероксидного окиснення ліпідів яких викликали етиловим спиртом та іншими гепатотоксичними речовинами.
Важливою ланкою механізму гепатопротекторного ефекту легалону є його властивість стимулювати синтез нуклеїнових кислот і білків.
Показання: гострий вірусний гепатит, підгострий і хронічний гепатит, цироз печінки, ураження печінки гепатотоксичними речовинами, а також профілактика порушень функції печінки, наприклад, у зв'язку з хірургічними втручаннями на ній, жовчному міхурі, судинах тощо.
Протипоказання: цукровий діабет із супутнім холестатичним синдромом (можливе поглиблення холестазу, а також виникнення тяжкої декомпенсації цукрового діабету).
Рослинні флавоноїдні препарати хворі переносять добре. Лише у деяких з них можуть з'явитися неприємні відчуття в шлунку, сухість у роті, діарея, свербіж шкіри, висипи тощо.
Есенціале — лікарський препарат, до складу якого, поряд з вітамінами (піридоксином, ціанокобаламіном, ніацином (кислотою нікотиновою), кислотою пантотеновою та ін.), входять есенціальні, тобто незамінні фосфоліпіди, переважно фосфати-дилхоліни. Вони, як і фосфатидилетаноламіни, є головними ліпідними компонентами ліпопротеїдів клітинних і субклітинних мембран, які синтезуються в печінці. Вважають, що в 100 г печінки здорової людини міститься близько 12—14 г фосфоліпідів. З них приблизно 70—80% припадає на фосфати-дилхоліни.
Фармакодинаміка. Есенціале впливає на обмін речовин, особливо ліпідний, активує оксидне фосфорування, сприяє синтезу кислоти аденозинтрифосфорної. Препарат має мембраностабілізуючу, антиоксидантну і гепатопротекторну активність при інтоксикації організму гепатотоксичними речовинами: чотирихлористим вуглецем, спиртами, етіоніном, антибіотиками групи тетрацикліну, протитуберкульозними засобами та ін. Цей препарат гальмує некроз печінки, сприяє нормалізації структури та функції гепатоцитів. За рахунок есенціальних фосфоліпідів він забезпечує відновлення структури і функцій клітинних та субклітинних мембран. У зв'язку з цим ліквідуються дефекти в клітинних мембранах, викликані гепатотоксичними речовинами. Есенціале зменшує щільність біологічних мембран, зумовлену віковими змінами. Як і інші антиоксиданти, есенціале сприяє зростанню загальної кількості рибосомного матеріалу, зменшує кількість мембранозв'язаних полісом у печінці, значно збільшує співвідношення поміж вільними та мембранозв'язаними полісомами, стимулюючи синтез білка.
Поліненасичений фосфатидилхолін, що входить до складу есенціале, добре абсорбується в шлунку і особливо в кишках — протягом перших трьох годин понад 60% прийнятої кількості, протягом доби — 90%. Під час абсорбування він гідролізується до І-ациллізофосфатидилхоліну, частково до гліцерину, вільних жирних кислот, фосфорної кислоти і холіну. У слизовій оболонці кишок ці метаболіти ресинтезуються на нейтральний поліненасичений фосфатидилхолін. Близько 20% фосфатидилхоліну есенціале абсорбується в кишках, не розкладаючись.
Через 6 год після перорального прийому поліненасиченого фосфатидилхоліну концентрація його в крові досягає максимального рівня. У крові він зв'язується з ліпопротеїдами високої відносної густини, у невеликій кількості з Р-ліпопротеїдами, частково з мембранами еритроцитів. З крові зникає порівняно швидко.
В організмі поліненасичений фосфатидилхолін розподіляється нерівномірно: найбільша кількість виявляється в печінці, де він метаболізується під впливом фосфоліпази А до мезофосфатидилхоліну, потім фосфорилази В — до гліцерофосфатидилхоліну. Завершується цей процес утворенням гліцерофосфату і холіну. Жирні кислоти, що звільнюються, окиснюються в циклі лимонної кислоти на етапі «ацетил—КоА».
Показання: гострий і хронічний гепатит, цироз печінки, жирова її дистрофія, печінкова кома, ушкодження печінки екзогенними гепатотоксичними речовинами, порушення функції печінки у хворих на цукровий діабет та ін.; профілактика рецидивів жовчнокам'яної хвороби, передопераційна підготовка і післяопераційне лікування хворих, особливо у випадках хірургічного втручання на печінці і жовчних шляхах тощо.
Есенціале застосовують не тільки при захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Його призначають у складі комплексної фармакотерапії хворим, у яких порушений обмін ліпідів і пов'язана з ним фосфоліпідна структура мембран клітин. Сприяючи нормалізації названих процесів, есенціале підвищує ефективність фармакотерапії основного захворювання.
Протипоказань до застосування есенціале немає, що є важливою його перевагою перед іншими гепатопротекторами.
Токофероли (вітамін Е) є природними антиоксидантами. Стабілізуюча їх дія на клітинні та субклітинні мембрани виявляється при запальних і дистрофічних захворюваннях печінки, ураженнях її гепатотоксичними речовинами — спиртами, протитуберкульозними препаратами, метгемоглобіноутворювальними сполуками тощо. Найефективнішим з них є синтетичний препарат токоферолу ацетат. Під впливом цього препарату прискорюється нормалізація обміну білірубіну, поліпшується функціональний стан печінки, зменшуються її розміри. Ефективність токоферолу ацетату при захворюваннях печінки підвищується при поєднання його з іншими гепатопротекторами.
Гепабене — комбінований препарат рослинного походження, що містить флавоноїди розторопші плямистої, а також алкалоїди рутки лікарської (димниці). Має виразну гепатопротекторну і жовчогінну дію.
Показання: хронічний гепатит, цироз печінки, токсичні ураження печінки, в тому числі алкоголем.
Подібна дія властива також для силібору, дарсилу.
Кислота аскорбінова використовується як допоміжний гепатопротекторний засіб у комбінованій фармакотерапії у випадках гострого та хронічного гепатиту, цирозу печінки, уражень її гепатотоксичними речовинами. Призначають по 0,3—0,5 г 3—4 рази на день, у разі тяжкого перебігу захворювання — внутрішньовенно по 0,5 г 1—2 рази на день в 10—20 мл 25—40% розчину глюкози або краплинно в 500 мл 5% розчину її щодня протягом 10—15 днів.
Замість кислоти аскорбінової можна призначати галаскорбін — комплексну сполуку солей аскорбінової і галової кислот, або аскорутин —препарат, до складу якого крім кислоти аскорбінової входить рутин. При захворюваннях печінки галаскорбін приймають по 0,5 г 3—4 рази на день, аскорутин — по 1—2 таблетки 3 рази на день.
Кислоту глутамінову в гепатології призначають хворим на хронічний гепатит (активна форма, персистуючий, холестатичний), біліарний цироз печінки, у випадках екзогенної (портальної) коми, хронічної печінкової коми тощо. При цьому поліпшується стан хворих, зв'язується і виводиться з організму аміак. Призначають усередину по 1—1,5 г на добу протягом 30—60 днів і більше за 15—30 хв перед їжею, а при наявності диспепсичних явищ — під час або після їжі.
Препарати печінки (сирепар, вітогепат, вігератин) також мають гепатопротекторні властивості. Сирепар і вітогепат отримують з печінки великої рогатої худоби, містять ціанокобаламін (близько 10 мкг в 1 мл), а вігератин — препарат, до складу якого входить ліофілізований екстракт печінки і панкреатин. Препарати печінки мають ліпотропну, гепатотропну, антианемічну активність. Їх призначають при хронічних захворюваннях печінки (гепатит, компенсований і субкомпенсований цироз печінки, жировий гепатоз), а також хворим на панкреатит і гастрит з заниженою секреторною функцією (вігератин), гіперхромну анемію і макроцитарну анемію вагітних (вітогепат).
Засоби, що впливають на функцію травної системи
Вітогепат вводять внутрішньом'язово по 1—2 мл на добу курсами по 15—20 днів; сирепар — по 2—3 мл протягом 1,5—2 місяців; вігератин — усередину по 2—3 таблетки 3 рази на день протягом 3—4 тижнів.
94. Вітаміни — біологічно активні, низькомолекулярні органічні сполуки, які потрапляють в організм з їжею і мають велике значення для забезпечення нормального обміну речовин і життєдіяльності.
Вітамінні препарати застосовують як засоби замісної терапії при гіпо- та авітамінозах, а також як неспецифічні засоби лікуванні багатьох захворювань.
Під час багатьох захворювань порушується всмоктування та обмін вітамінів, що може спричинити вітамінну недостатність при повноцінному харчуванні.
При використанні вітамінів слід враховувати ряд умов, що впливають на їх дію: 1) особливості порушення обміну вітамінів при різних захворюваннях; 2) взаємозв’язок між вітамінами та іншими лікарськими препаратами; 3) взаємозв’язок між вітамінами; 4) взаємозв’язок між вітамінами та гормонами.
Класифікація вітамінів
1. Жиророзчинні вітаміни (ретинол — вітамін А, кальцифероли — вітамін D, токоферол — вітамін E, філохінони — вітамін К).
2. Водорозчинні вітаміни (кислота аскорбінова — вітамін С, рутин — вітамін Р, тіамін — вітамін B1, рибофлавін — вітамін В2, піридоксин — вітамін В6, кислота нікотинова — вітамін РР, кислота пантотенова — вітамін В3, кислота пангамова — вітамін В15, ціанокобаламін — вітамін В12, кислота фолієва — вітамін Вс).
Жиророзчинні вітаміни:
Вітамін А (ретинол).
Біологічна роль: 1) сприяє забезпеченню росту та нормального функціонування клітин; 2) входить до складу зорових пігментів; 3) стимулює окислювальні процеси; 4) стимулює імунну та фагоцитарну активність лейкоцитів, підвищує опірність організму до інфекцій.
Застосовують при тиреотоксикозах паралельно з антитиреоїдними препаратами, при пневмонії, кератитах, гемералопії.
Застосування ретинолу у великих дозах і тривалий час може спричинити тератогенну дію, що проявляється порушенням утворення та диференціювання органів.
Кальцифероли — ергокальциферол (вітамін D2) і холекальциферол (вітамін D3).
Біологічна роль кальциферолів: регулюють обмін кальцію та фосфору. Основним біологічним ефектом є стимуляція всмоктування кальцію у кишечнику. Встановлено, що кальциферол стимулює синтез білків, які беруть участь у транспорті кальцію через стінку кишечника. Стимуляція утворення кальційзв’язуючого білка зумовлена активацією синтезу ДНК та РНК (тобто індукцією гена, відповідального за синтез кальційзв’язуючого білка).
Під впливом кальциферолу кальцій відкладається в епіфізах. При недостатній кількості надходження кальцію з їжею він мобілізується з діафізів.
Існує тісний взаємозв’язок між кальциферолом та гормоном прищитоподібних залоз. Встановлено, що активність паратгормону реалізується лише при наявності кальциферолу, тоді як ефект кальциферолу проявляється і при відсутності паратгормону.
Застосування: для профілактики і лікування рахіту з одночасним призначенням ретинолу, кислоти аскорбінової та тіаміну, при тетанії, переломах для (прискорення утворення кісткового мозолю).
Токоферол (вітамін Е), найбільш активним є α-токоферол.
Біологічна роль токоферолу: утворює окислювально-відновлювальну систему. Сприяє більш економному використанню кисню тканинами і нагромадженню в них макроергітичних сполук. Токоферол проявляє антиоксидантну активність, гальмує окислення ненасичених жирних кислот, запобігає утворенню їх перекисів.
Токоферол є синергістом гестагенів.
Застосування: загроза переривання вагітності, в тому числі звичайні аборти (в комбінації з прогестероном), при порушенні сперматогенезу (в комбінації з тестостероном), м’язові дистрофії, дерматоміозит, ревматизм, колагенози, міокардит.
Вітаміни групи К, мають антигеморагічні властивості.
Біологічна роль: вітамін К необхідний для синтезу протромбіну та проконвертину. Підвищує міцність стінок капілярів, що зумовлює його антигеморагічну активність.
Застосування: геморагії, пов’язані зі зниженням вмісту протромбіну у крові, паренхіматозні та капілярні кровотечі, променева хвороба, при підготовці хворого до операції, гепатит, цироз печінки, маткові кровотечі.
Водорозчинні вітаміни:
Кислота аскорбінова в організмі людини не синтезується, надходить з продуктами харчування. Багато кислоти аскорбінової міститься у шпинаті, салаті, лимонах, шипшині, горобині, порічках та інших продуктах.
Біологічна роль аскорбінової кислоти: разом з продуктом окислення дегідроаскорбіновою кислотою утворюють окислювально-відновлювальну систему, яка бере участь у відновленні різних біосубстратів. Активує ферменти, які гідроксилюють ряд речовин (котрикостероїди, фенілаланін, триптофан), приймає участь у перетворенні фолієвої кислоти в її активну форму — тетрагідрофолієву кислоту і таким чином впливає на синтез нуклеїнових кислот, обмін амінокислот, кровотворення, зменшує проникливість стінок судин.
Застосування: захворювання травного тракту (гастрит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, ентероколіти), захворювання печінки, серцево-судинної системи, атеросклероз, захворювання нирок, ревматизм, міокардити, для стимулювання кори наднирників, при інтоксикаціях різного походження, геморагічні діатези, в комбінації з естрогенами і окситоцином для підсилення скоротливої активності міометрію.
Тривале введення великих доз кислоти аскорбінової може викликати глюкозурію. Великі дози стимулюють продукцію естрогенів та гальмують їх інактивацію у печінці. Це може призвести до порушення імплантації та до аборту.
Рутин (вітамін Р). Основний ефект рутину полягає у зменшенні проникливості та ламкості капілярів. Приймає участь у окисно-відновлювальних процесах, а також в утворенні гістаміну. Стимулює функцію печінки, сприяє утворенню жовчі.
Застосування: Геморагічні діатези, ревматизм, виразкова хвороба, захворювання печінки.
Вітамін В1 (тіамін) міститься у висівках злакових культур, горосі, дріжджах, печінці, м’ясі та інших продуктах.
Біологічна роль. В організмі вітамін В1 фосфорилюється з участю АТФ в тіамінпірофосфат. Останній є коферментом карбоксилази, яка каталізує декарбоксилювання α-кетокислот (піровиноградної). У цих ферментних системах тіамін приймає участь у вигляді сполуки з ліпоєвою кислотою. Тіамінпірофосфат входить до складу транскетолаз, впливає на обмін білків та нуклеїнових кислот (стимулює).
Тіамін проявляє антихолінестеразну активність, у зв’язку з чим він сприяє проведенню імпульсів у холінергічних синапсах. Периферичні судини звужує, а судини серця, мозку і печінки — розширює. Прискорює частоту серцевих скорочень. Нормалізує секрецію шлунка.
Застосування: поліневрити, гастрити, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, захворювання печінки, серцева декомпенсація, парези, паралічі.
Кокарбоксилаза — при порушенні фосфорилювання тіаміну його лікувальна дія проявляється недостатньо.
Використовується при ацидозах різного походження, цукровому діабеті, порушення серцевого ритму (екстрасистолія, миготлива аритмія), недостатність коронарного кровообігу.
Рибофлавін (вітамін В2) міститься у печінці, яйцях, молочних продуктах, злаках, дріжджах.
Біологічна роль. Входить до складу простетичної групи ряду ферментів (оксидаз, дегідрогеназ, цитохромоксидаз). До складу більшості ферментів рибофлавін входить у вигляді флавінаденіндинуклеотиду (ФАД) і тільки в деяких ферментах зустрічається флавінмононуклеотид (рибофлавінмононуклеотид). Бере участь у обміні амінокислот, вуглеводів та жирів.
Застосування: Захворювання печінки (гепатити, цирози), міокардит, захворювання шкіри, тиреотоксикоз, розлади зору, кератити, кон’юнктивіти.
Піридоксин (вітамін В6) існує у вигляді трьох сполук: піридоксину, піридоксалю і піридоксаміну. Міститься у дріжджах, бобах, бананах, м’ясі, рибі, печінці.
Біологічна роль. В організмі піридоксин окисляється у піридоксаль, який потім фосфорилюється. Піридоксаль приймає участь в обміні амінокислот.
Застосування: Токсикози вагітних, а також інші токсикози, захворювання шкіри (себорея, екзема, нейродерміт), паркінсонізм після енцефаліту, захворювання печінки, шлунково-кишкового тракту, атеросклероз, анемія, гіпотрофія.
Пантотенова кислота (В3) знаходиться у дріжджах, печінці, яйцях, ікрі риб та інших продуктах.
Біологічна роль. Пантотенова кислота входить до складу коензиму А і таким чином приймає участь в обміні вуглеводів, жирів, амінокислот, у синтезі ацетилхоліну, стероїдів.
Застосування: захворювання шкіри (дерматози, екзема, світлова еритема, червоний вовчак, трофічні виразки, опіки), бронхіальна астма, катар верхніх дихальних шляхів, неврити, парези, виразкова хвороба шлунка, алкогольний токсикоз, отруєння солями важких металів, для зменшення токсичної дії аміноглікозидних антибіотиків.
Кислота нікотинова (вітамін РР, В5). В організмі нікотинова кислота перетворюється в амід кислоти нікотинової. Останній приймає участь в утворенні важливих ферментів: нікотинамідаденіндинуклеотид (НАД) та його фосфату (НАДФ).
Фармакологічні властивості. Нікотинова кислота підсилює процеси гальмування в корі головного мозку, тобто діє подібно до бромідів. Після прийому нікотинової кислоти спостерігається своєрідна реакція — відчуття жару в ділянці обличчя, язика, глотки, шиї, кінцівок. Одночасно з’являється гіперемія шкіри обличчя, яка поширюється на шию та груди. Іноді з'являється «повзання мурашок», поколювання, свербіння. Гіперемія зумовлена розширенням дрібних судин шкіри та слизових оболонок. Розширюються також судини павутинної оболонки мозку та сітківки ока. Часто спостерігаються короткочасне зниження артеріального тиску та збільшення частоти серцевих скорочень.
Судинорозширювальний ефект нікотинової кислоти зумовлений стимуляцією судинорозширювальних клітин стовбура головного мозку гематогенним шляхом, а також рефлекторно з слизової оболонки шлунка. Крім того, має значення антагонізм нікотинової кислоти з адреналіном. Реакція коронарних судин залежить від дози. Малі дози (5—10 мг) істотно не впливають на тонус коронарних судин, середні дози (25—50 мг) в деяких випадках викликають розширення. Великі дози (100—200 мг) можуть викликати спазм артерій серця, особливо при склеротичних змінах в них. Амід нікотинової кислоти не впливає на тонус судин.
Нікотинова кислота стимулює секрецію шлункового соку, підвищує загальну та вільну кислотність. Посилює моторику шлунка і кишечника. Збільшує секрецію панкреатичного соку та вміст у ньому ферментів.
Застосування: при недостатності кровообігу, коронарній недостатності, облітеруючому ендартеріїті, атеросклерозі, захворюваннях травного тракту (гастрит із секреторною недостатністю), ентерит, коліт, гепатит, бронхіальна астма, цукровий діабет, мігрень, порушення мозкового кровообігу, неврити, екзема, фотодерматоз.
Побічні ефекти: при застосуванні великих доз може розвиватись пошкодження печінки.
Ціанокобаламін (вітамін В12) у природі синтезується мікроорганізмами. У великих кількостях міститься у печінці і нирках.
Для засвоєння ціанокобаламіну потрібний гастромукопротеїд (внутрішній фактор Кастла), який виробляється залозами слизової оболонки шлунка. Ціанокобаламін утворює комплекс з гастромукопротеїдом. В епітеліальних клітинах кишечника ціанокобаламін вивільняється з комплексу з внутрішнім фактором і надходить у кров. Депонується у печінці.
Біологічна роль. Ціанокобаламін необхідний для кровотворення. Вплив на еритропоез обумовлений тим, що ціанокобаламін приймає участь у синтезі нуклеїнових кислот. Приймає також участь в обміні ряду амінокислот, підсилює синтез фосфоліпідів.
Застосування: призначають при гіперхромній (перніциозній) анемії (по 50—100 мкг) через день, травмах нервової системи (400—500 мкг). Про ефективність лікування гіперхромних анемій ціанокобаламіном судять за появою ретикулоцитарного кризу на 5-й день лікування, нормалізації кольорового покажчика, зникнення з периферичної крові клітин мегалобластичного ряду.
При залізодефіцитних анеміях призначають по 30—50 мкг 2 рази на тиждень. При захворюваннях ЦНС та пошкодженнях периферичних нервів назначають великі дози — 200—500 мкг через день. При гепатитах, цирозах печінки 30—50 мкг.
Фолієва кислота (Вс) міститься у свіжих овочах, печінці, нирках, яйцях, сирові.
Біологічна роль. Фолієва кислота необхідна для обміну речовин. В цих реакціях бере участь продукт відновлення її — тетрагідрофолієва кислота, для утворення якої потрібна аскорбінова кислота. Тетрагідрофолієва кислота необхідна для синтезу пуринових та піримідинових основ. Фолієва кислота стимулює синтез білків, кровотворення.
Застосування: макроцитарна анемія, перніциозна анемія, анемія і лейкопенія викликані радіацією, хронічні захворювання кишечника.
Вітамін В15 (пангамова кислота).
Біологічна роль: є донатором метильних груп і приймає участь у синтезі холіну, метіоніну, креатину, нуклеїнових кислот. Сприяє кращому використанню кисню тканинами і збільшенню вмісту креатинфосфату у м’язах та глікогену в печінці, підвищує стійкість організму до гіпоксії. Зменшує токсичну дію алкоголю, барбітуратів, саліцилатів, антибіотиків, глюкокортикоїдів, органічних розчинників (дихлоретан, чотирьох хлористий вуглець, бензин).
Застосовування: атеросклероз, гепатити, міокардити, стенокардія, гіпертонічна хвороба, інтоксикація алкоголем, для зменшення токсичної дії лікарських речовин.
95. Полівітамінні препарати
Випускається багато різних комбінацій вітамінних препаратів у комбінаціях з макро- та мікроелементами. Перевагу слід віддавати тим полівітамінним препаратам, які містять більш повний комплекс. Серед таких полівітамінних препаратів слід назвати тетравіт, пентовіт, гексавіт, пангексавіт, ундевіт, декамевіт, гендевіт, мультитабс, аевіт.
Взаємозв’язок між вітамінами та іншими ліками
При комбінованому застосуванні вітамінів можуть мати місце синергізм, антагонізм та індиферентна (незалежна) взаємодія.
Кислота аскорбінова в сукупності з речовинами Р-вітамінною активністю поліпшують засвоєння та підсилюють біологічну дію кислоти аскорбінової. Введення тіаміну послаблює синергізм між аскорбіновою кислотою та вітаміном Р. Кислота аскорбінова посилює дію окситоцину і естрону на скоротливу активність міометрію.
При введенні великих доз кислоти аскорбінової збільшується виділення з сечею рибофлавіну, піридоксину, ціанокобаламіну і навпаки — введення цих вітамінів підсилює екскрецію кислоти аскорбінової.
Вітаміни групи В. При недостатності рибофлавіну зменшується вміст кислоти аскорбінової в тканинах. Введення в цих випадках рибофлавіну сприяє нормалізації вмісту в тканинах аскорбінової кислоти, а також нагромадження тіаміну, піридоксину і пантотенової кислоти. Тісний зв’язок існує між тіаміном і рибофлавіном. Нестача одного з них приводить до дефіциту іншого. При надмірному введенні тіаміну підсилюється виділення з сечею рибофлавіну і навпаки.
При введенні великих доз кислоти нікотинової збільшується виділення тіаміну та рибофлавіну, але одночасне застосування в оптимальних дозах є доцільним, особливо при порушенні обміну вуглеводів.
Недостатність піридоксину збільшує потребу в нікотиновій кислоті. Це зумовлено тим, що нікотинова кислота утворюється в організмі з триптофану і таким чином частково покривається потреба у вітаміні РР, а в синтезі нікотинової кислоти з триптофану приймають участь піридоксалеві ферменти.
У великих дозах тіамін є антагоністом піридоксину.
Жиророзчинні вітаміни. Ретинол сприяє нагромадженню в організмі кислоти аскорбінової, а великі дози його викликають протилежний ефект. Синергістом ретинолу є кальциферол, що особливо чітко проявляється при лікуванні рахіту. Ефективність комбінації вітаміну А і D підсилюється аскорбіновою кислотою. Токсичність великих
