Актуальная Медицина

Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. //crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки //allmedicine.ucoz.com/

Statistics

Онлайн всього: 67

Гостей: 67

Користувачів: 0

Чат

23.БРУЦЕЛЬОЗ (BRUCELLOSIS). Епідеміологія. Клінічна клініка
Бруцельоз — гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, яка має схильність до хронічного перебігу і супроводжується ураженням лімфоїдно-макрофагальної, опорно-рухової, нервової, серцево-судинної та урогенітальної систем. Збудник належить до роду і сімейства Brucellaсеае.
Епідеміологія. Джерелом інфекції найчастіше є вівці та кози (Вг. melitensis), велика рогата худоба (Br. abortus), рідше—свині (Br. suis), дуже рідко—коні, верблюди, собаки, коти. Терміни носійства бруцел у дрібної та великої рогатої худоби коливаються від кількох тижнів до 5 років і більше.
Збудник передається людині аліментарним і контактним шляхами, частіше під час догляду за тваринами при окоті та отеленні. Основними чинниками передачі інфекції є сире молоко, бринза, кумис, шерсть, шкіра хворих тварин і бактеріоносіїв.
Хвороба має виражений професійний характер: частіше хворіють тваринники, робітники м'ясокомбінатів і різниць, підприємств, що зайняті переробкою тваринницької сировини. Сприйнятливість людей висока. Максимальна захворюваність припадає на другу половину зими і весну. Останнім часом в Україні бруцельоз виявляють дуже рідко.
Клініка. Інкубаційний період складає 1—4 тиж. Розрізняють субклінічні, клінічно виражені (гостру, підгостру, хронічну і повторну) і резидуальні форми хвороби. Гострий бруцельоз триває до 3 міс, підгострий — від 3 до 6 міс, хронічний — понад півроку.
Гостра форма починається раптово з підвищення температури тіла до 39—40 °С, рідше—поступово. Хворі скаржаться на нездужання, головний біль, втрату апетиту, дратівливість, безсоння. Далі приєднуються легкий біль у попереку, м'язах і суглобах, мерзлякуватість. У розпалі хвороби гарячка частіше ремітуючого або неправильного типу, рідше—субфебрильна. Особливістю гарячкової реакції є те, що хворі довший час зберігають задовільний стан і працездатність. Підвищенню температури передує озноб; на зміну відчуттю жару приходить заливний піт.
У перші дні хвороби лице гіперемійоване, очі блищать. Згодом шкіра стає блідою, може з'явитися геморагічна висипка, рідше—уртикарна, еритематозна, папульозна, скарлатиноподібна. Часто виявляється полімікроаденіт. Пульс прискорений, тони серця ослаблені, на верхівці—функціональний систолічний шум. Язик з нальотом. різко збільшена печінка, однак біохімічні показники її функціонального стану, як правило, залишаються в нормі, збільшена селезінка. Відносно часто виникають орхіти, епідидиміти, аднексити, ендометрити, порушення менструального циклу.
Перебіг підгострого бруцельозу характеризується хвилеподібною гарячкою, ознобом і пітливістю, але вони виражені слабше, ніж при гострій формі. У патологічний процес втягуються різні групи лімфатичних вузлів, визначається гепатомегалія, селезінка збільшується рідше. Часто виникають міозити, фіброзити, целюліти, бурсити, тендовагініти, періостити, сакроілеїти, артрити, спондиліти, скаржиться на біль у попереково-крижовій ділянці і по ходу сідничного нерва, визначається симптом Ласега. Досить часто виникають запальні зміни сечостатевої системи, а також менінгіт, арахноїдит, енцефаломієліт, радикулоневрит.
У клінічній картині домінують полівогнищеві ураження опорно-рухового апарату, нервової, сечостатевої систем, вісцеральних органів. Залежно від їх функціонального стану розрізняють стадії компенсації, субкомпенсації і декомпенсації.
Міалгії та артралгії, дещо рідше— артрити і синовіти з нестерпним болем, гіперемією, припуханням і обмеженою рухомістю уражених суглобів. При повторних атаках розвиваються артрози, спондилоартрози, анкілози. На рентгенограмі виявляють ознаки деструкції кісток і хрящів. Зменшення рухів у суглобах обумовлює розвиток атрофії м'язів. Спондилоартрити та остеохондрози частіше локалізуються у поперековому і крижовому відділах хребта. В підшкірній клітковині, міжм'язових волокнах і фасціях довкола суглобів виникають численні целюліти і фіброзити у вигляді болючих щільних вузликів.
24.Бруцельоз Диференціальний діагноз.Лікувальна тактика У початковий період бруцельозу часто підозрюють наявність грипу або інших ГРВІ. Однак при цих хворобах гарячка супроводжується значною інтоксикацією, яка особливо виражена у випадку грипу, і катаральними змінами верхніх дихальних шляхів, що не характерно для бруцельозу. Діагноз ГРВІ підтверджується вірусологічними і серологічними дослідженнями.
Черевний тиф також супроводжується тривалою гарячкою, гепатоспленомегалією, інтоксикацією, лейкопенією, лімфоцитозом. Але при ньому виникають тифоїдний стан, розеольозна висипка, зміни в кишках, чого не буває при бруцельозі. На 1-му тижні і пізніше з крові виділяють черевнотифозні бактерії.
На гострий і підгострий бруцельоз подібні гарячка Ку, інфекційний мононуклеоз, лептоспіроз, малярія, лімфогрануломатоз, сепсис, їх диференціальна діагностика потребує спеціальних лабораторних досліджень. Хронічний бруцельоз необхідно розмежувати з інфекційним (ревматоїдним) і ревматичним поліартритом, кісткове-суглобовим туберкульозом.
Лікування хворих на бруцельоз поетапне—стаціонар, курорт, поліклініка, У гострий період застосовують антибіотики, головним чином тетрациклінової групи або аміноглікозиди зі стрептоміцином, рідше левоміцетин і стрептоміцин, рифампіцин, з сульфаніламідів—бактрим у середніх терапевтичних дозах. Антибіотиками лікують протягом усього гарячкового періоду і наступних 10—12 днів при нормальній температурі. Враховуючи внутрішньоклітинне розташування бруцел і вірогідність рецидиву, через 7—10 днів проводять повторний курс антибіо-тикотерапії іншим препаратом.
Основним методом лікування хворих на хронічний бруцельоз є вакцинотерапія, яку здійснюють за схемою в умовах стаціонару. Антибактеріальну терапію проводять лише у випадку загострення або рецидиву. Широке застосування знайшли діатермія, солюкс, УВЧ, парафінові аплікації, електрофорез лікарських речовин. Лікувальна фізкультура призначається з урахуванням ступеня активності інфекційного процесу і ураження суглобів. Крім ранкової гігієнічної гімнастики і дозованої ходьби показані трудотерапія, лікувальна гімнастика, механотерапія.
При хронічному компенсованому та субкомпенсованому бруцельозі, залишкових явищах хвороби через 3 міс після стійкої нормалізації показане курортне лікування з використанням сірководневих і родонових ванн, грязей (Одеський лиман).
Реконвалесценти після гострого або підгострого бруцельозу підлягають диспансерному спостереженню не менше ніж 3 роки. На 1-му році їх обстежують через І, 2, 3, 6, 9 і 12 міс, а в наступні 2 роки — щоквартально. Протягом 1-го року під час кожного обстеження проводять протирецидивне лікування тетрацикліном (по 0,3 г 4 рази на день протягом 2 тиж) у комбінації з патогенетичними засобами. На 2-му і 3-му роках таке ж протирецидивне лікування здійснюють рідше—лише весною і восени. Хворих на хронічний бруцельоз обстежують щоквартально.
Профілактика та заходи в осередку полягають у проведенні комплексу ветеринарно-господарських і санітарно-медичних заходів. Важливого значення надають охороні тваринницьких господарств від бруцельозу, виявленню й оздоровленню (або забою) хворих тварин, дезинфекції приміщень і території, імунізації стада. Молоко від хворих тварин кип'ятять, бринзу можна вживати після 2 міс витримування, м'ясо варять протягом 3 год. Шкіра підлягає тримісячному засолу. З метою індивідуального захисту працівники тваринництва та особи, які займаються переробкою сировини і продуктів, користуються спецодягом, гумовими рукавицями, після роботи дезінфікують руки.
У районах, де було зареєстровано бруцельоз козячо-овечого типу, роблять імунізацію людям, яким загрожує зараження. Для цього використовують живу бруцельозну вакцину. Дорослих імунізують, починаючи з 18 років. Ревакцинацію роблять через 1 рік. Працівникам овечих ферм і м'ясокомбінатів доцільно робити щеплення за 1—2 міс до початку окоту і масового забою худоби.
25 Скарлатина - гостре інфекційне захворювання, що характеризується симптомами загальної інтоксикації, ангіною й висипаннями на шкірі. Збудником скарлатини є бета-гемолитический стрептокок групи А. Хворою скарлатиною заразний із самого початку хвороби. Особливо більшу епідеміологічну небезпеку представляють хворі зі стертою формою скарлатини, а також хворі іншими формами стрептококової інфекції - ангіною, назофарингитом. У результаті перенесеної скарлатини виробляється стійкий антитоксичний імунітет, загальний до всієї групи А бета-гемолітичних стрептококів. Він зберігається довічно. Антимікробний імунітет виробляється тільки до тому серотипу стрептокока, що викликав дане захворювання.
Клініка скарлатини Інкубаційний період при скарлатині - 2-7 днів. Він може
коротшати до декількох годин і подовжуватися до 12 доби. Захворювання починається гостро, з підйому температури тіла. Хворий скаржиться на біль у горлі при ковтанні, головний біль, часто відзначається однократна блювота. Через кілька годин від початку хвороби на обличчі, тулубі, кінцівках з'являється рожева крапкова висипка на гиперемированому тлі шкіри. На обличчі сип розташовується на щоках, при цьому носогубний трикутник вільний від висипки. Зовнішній вигляд хворого: очі блискучі, лице яскраве, злегка набрякле , щоки палаючі, що різко контрастують із блідим носогубним трикутником(трикутник Філатова). У природних складках шкіри, на бічних
поверхнях тулуба сип більше рясна, особливо в низі живота, на згинальній поверхні кінцівок, у м'язових западинах, ліктьових згинах і паховій області. Тут часто бувають помітні темно-червоні смуги за рахунок концентрації висипки й геморагічного просочування (симптом Пастиа). Сип звичайно тримається 3-7 днів і, пропадаючи, не
залишає пігментації. Після зникнення висипки наприкінці першої - початку другого тижня хвороби починається шелушіння. На обличчі шкіра шелушіння у вигляді ніжних лусочок. На тулубі, вушних раковинах шелушение має отрубевидний характер. Типовим для скарлатини є пластинчасте шелушіння на кистях і ступнях. Воно проявляється спочатку у вигляді тріщин шкіри у вільного краю нігтя й поширюється потім з кінчиків пальців на долоню й підошву. Шкіра на кінцівках відшаровується шарами Типова яскрава обмежена гіперемія мигдалин, дужок, язичка, що не поширюється на слизувату оболонку твердого піднебіння. У першу добу часто вдається побачити крапкову енантему, що може приймати геморагічний характер.
Ангіна при скарлатині буває катаральної, фолікулярної, лакунарної, але особливо характерна некротична ангіна.. Некрози можуть поширюватися й за межі мигдалин: на дужки, язичок, на слизувату оболонку носа й ковтки. Некрози часто мають грязно-сірий або зеленуватий колір. Зникають вони повільно, протягом 7-10 днів. Відповідно ступеню поразки ротоглотки в процес утягуються регионарні лімфатичні вузли. Вони стають щільними, хворобливими при пальпації. Збільшуються в першу чергу тонзилярні переднешейні лцмфоузли. Характерні зміни язика. На початку захворювання він сухуватий, густо обкладений сіруватим нальотом. З 2-3 дні починає очищатися з кінчика й боків, стає яскраво-червоним з рельєфно виступаючими набряклими сосочками, що надає йому подібність із ягодою малиною (скарлатинозний" язик). Цей симптом чітко виявляється між 3 і 5 днями. Звичайно вона проявляється підйомом температури тіла, млявістю, головним болем, повторною блювотою. У важких випадках температура тіла підвищується до 40 °С, відзначаються сильний головний біль, багаторазова блювота, млявість, іноді - порушення, марення, судороги, менингеальні симптоми.
-перевага тонусу симпатичної іннервації (тахікардія, підвищення артеріального тиску). Через 4-5 днів починає переважати тонус парасимпатичної системи, що проявляється брадикардією, приглушенням тонів серця, зниженням АТ. Зміни з боку серцево-судинної системи зберігаються протягом 2-4 тижнів, після чого безвісти зникають. З боку периферичної крові відзначається лейкоцитоз нейтрофильного характеру зі зрушенням уліво, СОЭ підвищена.
26.Скарлатина.Діагностика та диференціальний діагноз ґрунтується на клінічних та епідеміологічних даних. Про наявність скарлатини свідчить поєднання ангіни з червоною крапчастою висипкою і гарячкою. Доповнюють критерії хвороби обмежена гіперемія м'якого піднебіння, блідий носо-губний трикутник, «малиновий» язик, сухість шкіри та її пластинчасте лущення. До того ж стрептокок із зіва, носа, крові виділяється лише у 40-60 % хворих. Допоміжне значення має феномен згасання висипки - її зникнення в найближчі 6-12 год навколо місця введення 0,2 мл антитоксичної протистрептококової сироватки. В аналізі крові - нейтрофільний лейкоцитоз, збільшення ШОЕ, в кінці тижня - еозинофілія.
При легкому перебігу скарлатини гарячка триває 1-3 дні, висипка неяскрава, частіше розташована лише на природних складках шкіри, зберігається декілька годин і проходить без лущення.
Токсичні форми скарлатини характеризуються вираженою інтоксикацією з порушенням свідомості, збудженням або пригніченням психіки, маренням, багаторазовою блювотою, судомами, менінгеальним синдромом. Часто приєднується сепсис з високою гарячкою, ознобами, виникненням гнійних вогнищ у різних органах. Для геморагічних форм поряд з синдромом токсикозу характерні шлунково-кишкові і легеневі кровотечі.
Клінічно розрізняють типові та атипові форми скарлатини. До типових належать форми з класичними проявами (висипка, ангіна, інтоксикація), до атипових - стерта, без висипки, екстрафарингеальна форми. Перебіг скарлатини може бути легкий, середньої важкості та важкий. Важкий перебіг ділять на токсичний, септичний і токсико-септичний варіанти. Критеріями важкості є симптоми інтоксикації і місцеві зміни На 2-4-му тижні можливий розвиток рецидивів, які зв'язані з реінфекцією або суперінфекцією іншого варіанта гемолітичного стрептокока.
Ускладнення - гнійний та некротичний лімфаденіти, отит, отогенний абсцес мозку, нефрит, міокардит, ревматизм, артрит.
Диференціальний діагноз перш за все проводять з псевдотуберкульозом, який ще має назву далекосхідної скарлатиноподібної гарячки. Необхідно врахувати, що елементи висипки при цій хворобі більші, з'являються частіше на 3-4-й день переважно на згинальних поверхнях і навколо суглобів на фоні незміненої шкіри. На обличчі екзантема відсутня. Характерні гіперемія і набряк кистей й ступнів. Спостерігаються біль у животі, диспепсичні розлади, поліартрит, збільшення печінки, жовтяниця, чого немає при скарлатині. Допомагає діагностиці застосування бактеріологічних і серологічних методів.
На відміну від скарлатини, кір має початковий катаральний період (кашель, нежить, набряк обличчя, повік, кон'юнктивіт, ларингіт). Екзантема рясна, у вигляді великих макуло-папул. Типова етапність висипання - спочатку на обличчі, шиї, верхній частині грудей, на 2-гу добу - на тулубі, верхніх кінцівках, на 3-тю - на нижніх кінцівках. Патогномонічною є поява за 1-2 дні до висипки плям Бєльського - Філатова - Копліка. Висипка залишає після себе пігментацію і висівкоподібне лущення.
При краснусі висипка поліморфна у вигляді блідо-рожевих розеол і короподібних елементів, може розташовуватись на всьому тілі, а частіше на кінцівках і сідницях. Збільшені задньошийні і потиличні лімфовузли. В аналізі крові лейкопенія. Відсутні ознаки тонзиліту, «малиновий» язик; дермографізм червоний, після зникнення висипки немає лущення.
Перебіг стафілококової інфекції може часом супроводжуватися скарлатиноподібною висипкою, тонзилітом і «малиновим» язиком. Однак слід враховувати наявність первинного гнійного вогнища; висипка з'являється навколо нього на 3-4-й день хвороби. Колір шкіри змінюється мало. Екзантема тримається лише 1-2 дні.
При застосуванні деяких токсичних ліків (антибіотики, сульфаніламіди) і харчових продуктів (мед, яйця, варення) може з'явитись токсико-алергічна скарлатино-подібна висипка. Разом з тим піднебінні мигдалики і слизова оболонка зіву залишаються без змін, висипка може рецидивувати після повторного попадання в організм тих самих алергенів.
27.Скарлатина.Лікування. Профілактика та заходи в осередку. Хворі на скарлатину переважно лікуються вдома. Госпіталізації в інфекційний стаціонар підлягають хворі з важкими формами хвороби та ускладненнями; діти 1-го року життя з будь-якою клінічною формою хвороби; особи, які проживають у сімейних гуртожитках, комунальних квартирах з дітьми до 8 років, які не хворіли на скарлатину; дорослі, які працюють у дошкільних закладах, перших двох класах шкіл, в хірургічних, дитячих і пологових відділеннях, на молочних підприємствах.
Ліжковий режим рекомендується зберігати не менше ніж 5-6 днів. Хворим призначають бензилпеніцилін з розрахунку 15 000-20 000 ОД на 1 кг маси тіла на добу (при важкій формі не менш як 50 000 ОД на 1 кг маси тіла на добу) протягом 5-6 днів, тетрациклін по 0,3 г 4 рази на день. При лікуванні в домашніх умовах зручно використовувати біцилін-1 (5) 600 000 ОД одноразово внутрішньом'язово або феноксиметилпеніцилін всередину 3-4 рази на день у подвійній добовій дозі порівняно з ін'єкційною. Якщо немає ефекту, на 2-3-й день вводять антибіотики широкого спектру дії: ампіокс, цефамезин, сульфат гентаміцину. Одночасно застосовують вітаміни групи В, С, Р, десенсибілізуючі та дезінтоксикаційні засоби, полоскання рота розчином фурациліну, відваром звіробою.
При ускладненнях, крім антибіотиків, застосовують фізіотерапевтичні процедури; агноєння вимагає хірургічного втручання. При лікуванні в домашніх умовах зручно використати феноксиметилпенициллин, вепикомбин усередину з розрахунку 50 тис. МЕ на кг у добу в 4 прийоми. В умовах стаціонару більш доцільно застосовувати пеніцилін внутримышечно у два прийоми. При важких формах добова доза пеніциліну підвищується до 100 мг/кг і більше. При нестерпності препаратів пеніциліну можна використати урацеф, амоксиклав, рулид, сульфаніламіди, лидаприм у терапевтичних дозах. При яскраво виражених симптомах інтоксикації можна призначати інфузійну терапію (реополиглюкін, 10%-ный розчин глюкози) протягом 1-2 днів. З інших лікарських засобів хворим скарлатиною звичайно призначаються аскорбінова кислота, ипосенсибилизируючі препарати (тавегил, супрастин і ін. у вікових дозах), зрошення ротоглотки розчинами ромашки, фурацилина й ін. Лікування ускладнень проводять за загальними правилами залежно від їхнього характеру. Прогноз сприятливий.
Диспансеризацію реконвалесцентів здійснюють з урахуванням клінічних показань (залишкові явища, ускладнення). Через 10-12 днів після виписування з лікарні роблять аналізи крові і сечі, маючи на увазі можливість розвитку ревматизму та нефриту. У випадку рецидиву скарлатини, який частіше розвивається на 3-4-му тижні від початку хвороби, хворого госпіталізують.
Профілактика та заходи в осередку. На кожний випадок захворювання подається термінове повідомлення в СЕС. Ізоляцію хворого припиняють після клінічного одужання, але не раніше ніж на 10-й день від початку захворювання. Дорослих осіб з осередку скарлатини, у котрих було виявлено ангіну протягом 7 днів з моменту реєстрації останнього випадку інфекції, не допускають до роботи в дитячих і медичних закладах, на молочних кухнях протягом 22 днів після захворювання.
Реконвалесценти з числа дітей, які відвідували дошкільні дитячі заклади і перші два класи шкіл, підлягають додатковій 12-денній ізоляції після клінічного одужання. Реконвалесцентів дорослих з декретованої групи переводять на 12 днів на іншу, епідеміологічно безпечну роботу.
В епідемічному осередку контактні діти, які не хворіли на скарлатину, підлягають відокремленню на 7 днів після ізоляції хворого і щоденному огляду та термометрії. Дітям раннього віку і ослабленим доцільно ввести імуноглобулін. За дорослими з декретованої групи встановлюють медичне спостереження на той самий термін.
У помешканні, де знаходиться хворий на скарлатину, проводять поточну дезінфекцію 0,5 % розчином хлораміну, посуд і білизну кип'ятять.
28 Кір. Етіологія Клінічна картина – надзвичайно контагіозна гостра інфекційна хвороба, переважно дитячого віку, яка характеризується інтоксикацією, підвищенням температури тіля, катаром слизових облонок дихальних шляхів та конюктив, наступною появою аписто папульозного висипу, що покриває шкіру хворого.
Етіологія – збудником є вірус, який належить до роду Morbilivirus. Вірус кору відноситься до великих міковірусів,.. Збудник не стійкий в умовах зовнішнього сердовища, чутливий до УФ опроміненняі видимого світла. При денному світлі вірус краплинах слини гине за 30хв. Не переносить висушування, термолабільний при кімнатній температурі гине через кілька годин, стійкий до антибіотиків.
Механізм передачі - повітряно-капельний. Вірус у великій кількості попадає у середовище з крапламии слизу підчас кашлю, розмови. Він розповсюджується на великі відстані. Через предмети догляду, іграшки збудник не передається. Воротами проникненя вірусу в середину в організм є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. В епітелії вірус фіксується, розповсюджується у післизову оболонку і регіонарні лімфатичні вузли, де вірус розмножується і проникає в кров, виключаючи першу вірусемію.
Клінічна картина.Інкубаційний період триває 9-17 днів, після введення імуноглобуліну може продовжуватись до 21 дня. У перебігу хвороби розрізняють періоди катаральних змін, висипки і реконвалесценції.
Хвороба починається гостро, з підвищення температури тіла до 38-39 °С, нежитю, кашлю, чхання, головного болю, загального нездужання, сиплості голосу, світлобоязні, одутлості обличчя, кон'юнктивіту. На слизовій оболонці щік, навпроти малих корінних зубів, з'являються рожеві плями з білуватими цятками в центрі (плями Бєльського - Філатова - Копліка), які є патогномонічною ознакою кору. Інколи в цей період на шкірі може виникнути блідо-рожева крапчаста скарлатиноподібна або плямиста висипка, яка швидко щезає, а на м'якому піднебінні - енантема.
На 3-4-й день хвороби стан хворого погіршується, температура тіла підвищується до 40 °С, посилюються катаральні явища, симптоми інтоксикації; за вухами з'являється екзантема, яка протягом доби поширюється на обличчя, шию і верхню частину грудей, наступного дня - на тулуб і верхні кінцівки, а ще через день - на нижні кінцівки. Спочатку висипка розеольозна або розеольозно-папульозна. Збільшуючись у розмірах, вона перетворюється в макуло-папульозну, з нерівними краями, місцями зливну. Ділянки шкіри, які вільні від екзантеми, мають звичайний колір. Висипка зберігається 3- 4 дні, потім блідне у такій самій послідовності, в якій з'явилась, залишаючи після себе пігментацію, а згодом дрібне висівковидне лущення. Із зникненням висипки нормалізується температура і минають катаральні явища.
У дорослих перебіг кору звичайно буває важким, з геморагічними висипаннями і крововиливами в шкіру і слизові оболонки, вираженою інтоксикацією. Спостерігаються зміни з боку серцево-судинної системи (тахікардія, гіпотонія, ослаблення серцевих тонів), легень (сухі розсіяні хрипи, при розвитку пневмонії - вологі хрипи), нерідко виникають біль у животі та діарея.
Ускладнення кору можуть бути зумовлені його збудником і бактеріями. Частіше виникають пневмонія, ларингіт, бронхіт, бронхіоліт, кератокон'юнктивіт, отит, піодермія, цистит, пієлонефрит, плеврит, ентерит, стоматит, менінгоенцефаліт, психоз, блефарит.
Діагностика кору при типовій екзантемі і відповідних епідеміологічних даних не викликає сумніву. З клінічних критеріїв вирішальне значення мають плями Бєльського- Філатова - Копліка. Для підтвердження етіології використовують вірусологічні дослідження (виділення в перші дні вірусу з носоглоткового змиву, секрету кон'юнктив на культурі тканини або методом імунофлуоресценції), серологічні методи (реакція нейтралізації, РЗК, РГГА, РНГА, ІФА з коровим антигеном у динаміці хвороби), які дають змогу виявити наростання титру протикорових антитіл.
В аналізі крові при неускладненому кору знаходять лейкопенію, лімфоцитоз, зниження кількості еозинофілів, моноцитів. ШОЕ помірно прискорюється.
29. Скарлатина.Лікувальна тактика
Госпіталізація хворих продиться:
 При ускладненнях
 При несприятливих умовах, коли неможливо організувати правильний догляд за хворим вдома
 По епідемічних показах.
Хворий повинен знаходитися в чистій палаті з чистим, , провітрювати кімнату. Гігєна шкіри: обмиання шкіри лиця і рук, регулярні ванни. Туалет видимих слизових оболонок, промивання очей, увільнення носа від слизу і кірок, змазувати губи жиром чи медом.
Давати часто пити, регулярно полоскати рот.
Дієта: повноцінна легкозасвоювана їжа в рідкому чи напіврідкому виді. Назначення вітамінів А, С, В1.
Симптоматична терапія: кодеїн при кашлі, антидопірин при головному голі, бров фенабармітол – при безсонні.
Призначення антибіотиків.
Антибіотики призначають у таких випадках: дітям до 3-літнього віку при важкому перебігу кору; при супутніх запальних захворюваннях і загальному виснаженні; дітям, які тривало і часто хворіють, неодноразово лікувались з приводу пневмонії; при виникненні бактерійних ускладнень.
При тяжкій формі – дезінтокаційна терапія, яка включає в/в краплинне введення: зотонічних глюкозосольових розчинів, синтеичних плазозамінників протягом 1-3 дня застосовують глюкокортікоїди препарати (гідрокортизон).
Протиепідемічні заходи:
- Виявляють та ізолюють хворих (госпіталізують за наявності відповідних клінічних та епідеміологічних показань);
- Ізоляція хворого припиняється через 4 дні з моменту появи висипань, при наявності ускладнень – через 10 днів;
-Контактних осіб, котрі не хворіли на кір і не були щеплені, розєднують і за ними ведеться постереження (термометрія, огляд шкіри і слизових оболонок) протягом 7 діб від часу ізоляції хворого
- На дитячі колективи, щеплені живою коровою вакциною, накладають карантин протягом 17 діб, а в колектива, у яких хоча б частина отримала гамаглабулін, карантин продовжують до 21 доби.
З метою переривання механізму передачі в осередку необхідно здійснювати вологе прибирання і провітрювання.
На третю ланку епідемічного процесу впливають шляхом щеплення дітей, котрі не хворіли на кір і не вакцинувалися проти нього, а за наявності протипоказань – введення гамаглобуліну.
При розвитку ознак крупу або енцефаліту хворий підлягає терміновій госпіталізації. На догоспітальному етапі у випадку стенозу І ступеня негайно забезпечують доступ свіжого повітря, роблять гарячі ванни для ніг протягом 5-7 хв (температуру води поступово підвищують з 37,5°С до 39,0°С), дають тепле пиття (гаряче молоко з содою або боржомом, чай), парові лужні інгаляції 4 % розчином соди з вітаміном А, еуфіліном, гідрокортизоном, антиспастичні (атропін, папаверин), седативні (1-2 % розчин броміду натрію), десенсибілізуючі засоби (димедрол). При прогресуванні крупу з розвитком стенозу II і III ступенів лікувальний комплекс включає внутрішньовенні вливання гіпертонічних розчинів, глюкокортикоїдів, серцевих засобів, лікувальну ларингоскопію та інші невідкладні заходи в умовах лікарні.
Специфічна профілактика. Єдиним профілактичним заходом є тотальна планова активна імунізація живою коровою вакциною штаму Л-16 усіх дітей, котрі не хворіли на кір, у віці 12 міс. І повторно у віці 6 років (після серологічного контролю, який засвідчує відсутність імунітету).
Безпосередньо перед використанням вакцину змішують з розчинником, що додається. Препарат повинен повністю розчинится через 3 хв. На одну щепну дозу вакцин використовують 0,5мл розчинника. Щеплення проводять одноразово шляхом підшкірного введення вакцини (0,5мл).
Пасивна імунізація гамаглабуліном (з донорської або плацентарної крові) створює лише короткочасний до (1 міс.) . вона проводиться особам, яким протипоказана вакцинація, і дітям, які не досягли 6 років.

Это важно.

Поиск

Реклама

Statistics

Нас смотрят

Ссылки.

Чат