Залозиста епітеліальна тканина формує залози - органи, що складаються із секреторних кліток, що виробляють і виділяють специфічні речовини різної хімічної природи. Вироблювані залозами секрети мають важливе значення для процесів травлення, росту, розвитку, взаємодії із зовнішнім середовищем і інших. Багато залоз - самостійні, анатомічно оформлені органи (наприклад, підшлункова залоза, великі слинні залози, щитовидна залоза), деякі є лише частиною органів (наприклад, залози шлунка).
Залози підрозділяються на дві групи:
залози внутрішньої секреції, або ендокринні,
залози зовнішньої секреції, або екзокринні.
І ті й інші залози можуть бути одноклітинними й багатоклітинними.
Ендокринні залози виробляють високоактивні речовини - гормони, що надходять безпосередньо в кров або лімфу. Тому вони складаються тільки із залозистих клітин і не мають вивідних проток. Всі вони входять до складу ендокринної системи організму, що разом з нервовою системою виконує регулюючу функцію.
Екзокринні залози виробляють секрети, що виділяються в зовнішнє середовище, тобто на поверхню шкіри або в порожнині органів, вистелені епітелієм. Багатоклітинні екзокринныі залози складаються із двох частин: секреторних, або кінцевих, відділів і вивідних проток. Кінцеві відділи утворені гландулоцитами, що лежать на базальній мембрані. Вивідні протоки вистелені різними видами епітеліїв залежно від походження залоз.
За будовою кінцевих відділів розрізняють залози: розгалужені й нерозгалужені, а також трубчасті, альвеолярні або змішані.
За будовою вивідних проток розрізняють залози: прості й складні. Прості залози мають нерозгалуджені вивідна протока, складні залози -розгалуджений.
У вивідну протоку залози відкриваються - у нерозгалужених залозах по одному, а в розгалужених залозах по-декілька кінцевих відділів.
У деяких залозах, похідних ектодермального (багатошарового) епітелію, наприклад у слинних, крім секреторних кліток, зустрічаються епітеліальні клітини, що володіють здатністю скорочуватися, - це міоепителиальні клітини. Ці клітини охоплюють своїми відростками кінцеві відділи залози. У їхній цитоплазмі присутні скорочувальні білки. Міоепителиальні клітини при скороченні здавлюють кінцеві відділи й, отже, полегшують виділення з них секрету.
Хімічний склад секрету може бути різним, у зв'язку із цим екзокринні залози підрозділяються на кілька типів:
білкові (або серозні),
слизуваті,
білково-слизові (або змішані),
сальні,
сольові (наприклад: потові й слізні).
Регенерація залоз
У залозах у зв'язку з їхньою секреторною діяльністю постійно відбуваються процеси фізіологічної регенерації. У мерокринових і апокринових залозах, у яких перебувають довго живучі клітини, відновлення вихідного стану гландулоцитов після виділення з них секрету відбувається шляхом внутрішньоклітинної регенерації, а іноді шляхом розмноження. У голокринових залозах відновлення здійснюється за рахунок розмноження камбіальних, або стовбурних, кліток. Знову утворилися з них клітини потім шляхом диференціровки перетворюються в залозисті клітини (це клітинна регенерація).
У літньому віці зміни в залозах можуть проявлятися зниженням секреторної активності залізистих кліток і зміною складу вироблюваних секретів, а також ослабленням процесів регенерації й розростанням сполучної тканини.
Деякі терміни із практичної медицини:
Аден-, адено- (греч. aden, adenos заліза) -і складова частина складних слів, що означає: "стосовний до залоз, до залізистої тканини", "стосовний до лімфатичних вузлів";
аденокарцинома, залозистий рак -і злоякісна пухлина, що відбувається й побудована із залозистого епітелію;
36. Загальна характеристика крові, плазма крові, будова еритроцита.
До узагальненої системи крові відносять:
властиво кров і лімфу;
органи кровотворення - червоний кістковий мозок, тимус, селезінку, лімфатичні вузли;
лимфоїдну тканина некровотворних органів.
Елементи системи крові мають загальні структурно-функціональні особливості, усі походять із мезенхіми, підкоряються загальним законам нейрогуморальної регуляції, об'єднані тісною взаємодією всіх ланок. Постійний склад периферичної крові підтримується збалансованими процесами новотвору й руйнування клітин крові. Тому розуміння питань розвитку, будови й функції окремих елементів системи можливо лише з позицій вивчення закономірностей, що характеризують всю систему в цілому.
Кров і лімфа разом зі сполучною тканиною утворять т.зв. внутрішнє середовище організму. Вони складаються із плазми (рідкої міжклітинної речовини) і зважених у ній формених елементів. Ці тканини тісно взаємозалежні, у них відбувається постійний обмін форменими елементами, а також речовинами, що перебувають у плазмі. Лімфоцити рециркулююьт із крові в лімфу й з лімфи в кров. Всі клітини крові розвиваються із загальної поліпотентної стовбурної клітини крові (СКК) в ембріогенезі й після народження.
Кров
Кров є циркулюючою по кровоносних судинах рідкою тканиною, що складається із двох основних компонентів, - плазми й формених елементів. Кров в організмі людини становить, у середньому, близько 5 л. Розрізняють кров, що циркулює в судинах, і кров, депоновану в печінці, селезінці, шкірі.
Плазма становить 55-60% обсягу крові, формені елементи - 40-45%. Відношення обсягу формених елементів до всього обсягу крові називається гематокритним числом, або гематокритним показником, - і становить у нормі 0,40 - 0,45. Термін гематокрит використають для назви приладу (капіляра) для виміру гематокритного показника.
Маса крові становить 5 % від маси тіла людини, обсяг крові близько 5,5 л. Депо крові - печінка, селезінка, шкіра й кишечник, у кишечнику може депонуватися до 1 л крові. Втрата людиною 1/3 обсягу крові веде до смертельного результату. Співвідношення частин крові: плазма - 55-60 %, формені елементи - 40-45 %. Плазма крові складається з води на 90-93 % і, що втримуються в ній речовин - 7-10 %. У плазмі втримуються білки, амінокислоти, нуклеотиди, глюкоза, мінеральні речовини, продукти обміну. Білки плазми крові: альбуміни, глобуліни (у тому числі імуноглобуліни), фібриноген, білки-ферменти й інших. Функції плазми - транспорт розчинних речовин.
У зв'язку з тим, що в крові втримуються як щирі клітини (лейкоцити), так і постклвтинні утворення - еритроцити й тромбоцити, прийнято йменувати їх у сукупності форменими елементами.
Основні функції крові
дихальна функція (перенос кисню з легенів в усі органи й вуглекислоти з органів у легені);
трофічна функція (доставка органам живильних речовин);
захисна функція (забезпечення гуморального й клітинного імунітету, згортання крові при травмах);
видільна функція (видалення й транспортування в бруньки продуктів обміну речовин);
гомеостатична функція (підтримка сталості внутрішнього середовища організму, у тому числі імунного гомеостазу).
Через кров (і лімфу) транспортуються також гормони й інші біологічно активні речовини. Все це визначає найважливішу роль крові в організмі. Аналіз крові в клінічній практиці є одним з основних у постановці діагнозу.
Плазма крові
Плазма крові являє собою рідке (точніше, колоїдне) міжклітинна речовина. Вона містить 90% води, близько 6,6 - 8,5% білків і інші органічні й мінеральні з'єднання - проміжні або кінцеві продукти обміну речовин, стерпні з одних органів в інші.
До основних білків плазми крові ставляться альбуміни, глобуліни й фібриноген.
Альбуміни становлять більше половини всіх білків плазми, синтезуються в печінці. Вони обумовлюють колоїдно-осмотичний тиск крові, виконують роль транспортних білків для багатьох речовин, включаючи гормони, жирні кислоти, а також токсини й ліки.
Глобуліни - неоднорідна група білків, у якій виділяють альфа- бета- і гама- фракції. До останнього ставляться імунноглобуліни, або антитіла, - важливі елементи імунної (тобто захисної) системи організму.
Фібриноген - розчинна форма фібрину, - фибрилярного білка плазми крові, що утворить волокна при підвищенні згортаємості крові (наприклад, при утворенні тромбу). Синтезується фібриноген у печінці. Плазма крові, з якої вилучений фібриноген, називається сироваткою.
37.Формені елементи крові
До формених елементів крові відносяться еритроцити (або червоні кров'яні тільця), лейкоцити (або білі кров'яні тільця), і тромбоцити (або кров'яні пластинки). Еритроцитів у людини близько 5 x 10 12 в 1 літрі крові, лейкоцитів - близько 6 x 109 (тобто в 1000 разів менше), а тромбоцитів - 2,5 x 10 11 в 1 літрі крові (тобто в 20 разів менше, ніж еритроцитів).
Популяція кліток крові що обновляється, з коротким циклом розвитку, де більшість зрілих форм є кінцевими (клітинами, що гинуть).
Розрізняють дві форми гемоглобіну:
гемоглобін А;
гемоглобін F - фетальный.
У дорослої людини гемоглобіну А 98 %, гемоглобіну F 2 %. У новонародженої дитини гемоглобіну А 20 %, гемоглобіну F 80 %. Тривалість життя еритроцитів - 120 днів. Старі еритроцити руйнуються макрофагами, в основному, у селезінці, що звільняються з них залізо використається еритроцитами, що дозрівають. У периферичній крові від 1 % до 5 % еритроцитів є незрілими й звуться ретикулоцитів. Їхній зміст відбиває інтенсивність еритроцитарного кровотворення й має важливе діагностичне й прогностичне значення. Пойкілоцитоз - наявність у периферичній крові великої кількості еритроцитів різної форми. Анізоцитоз - наявність у периферичній крові великої кількості еритроцитів різного розміру.
Функції еритроцитів:
дихальна - транспорт газів
транспорт інших речовин, абсорбованих на поверхні цитолеммы (гормонів, імуноглобулінів, лікарських речовин, токсинів і інших).
Еритроцити
Еритроцити в людини й ссавців являють собою без'ядерні клітини, що втратили в процесі фило- і онтогенезу ядро й більшість органел. Еритроцити є высокодиференційованими постклітинними структурами, нездатними до розподілу. Основна функція еритроцитів - дихальна - транспортування кисню й вуглекислоти. Ця функція забезпечується дихальним пігментом - гемоглобіном. Крім того, еритроцити беруть участь у транспорті амінокислот, антитіл, токсинів і ряду лікарських речовин, адсорбуючи їх на поверхні плазмолеми.
Форма й будова еритроцитів
Популяція еритроцитів неоднорідна за формою й розмірами. У нормальній крові людини основну масу становлять еритроцити двоввігнутої форми - дискоцити (80-90%). Крім того, є планоцити (із плоскою поверхнею) і старіючі форми еритроцитів - шиповидні еритроцити, або ехиноцити, куполопрдібні, або стоматоцити, і кулясті, або сфероцити. Процес старіння еритроцитів іде двома шляхами - кренуванням (тобто утворенням зубців на плазмолемі) або шляхом інвагінації ділянок плазмолеми.
При кренуванні утворяться ехиноцити з різним ступенем формування виростів плазмолеми, які згодом відпадають. При цьому формується еритроцит у вигляді мікросфероциту. При інвагінації плазмолеми еритроцита утворяться стоматоцити, кінцевою стадією яких також є мікросфероцит.
Одним із проявів процесів старіння еритроцитів є їхній гемоліз, що супроводжується виходженням гемоглобіну; при цьому в крові виявляються т.зв. "тіні" еритроцитів - їхньої оболонки.
Обов'язковою складовою частиною популяції еритроцитів є їхні молоді форми, називані ретикулоцитами або поліхроматофільними еритроцитами. У нормі їх від 1 до 5% від кількості всіх еритроцитів. У них зберігаються рибосоми й ендоплазматична сітка, що формують зернисті й сітчасті структури, які виявляються при спеціальній суправітальному фарбуванні. При звичайному гематологічному фарбуванні (азур ІІ - эозином) вони проявляють поліхроматофілію й фарбуються в сіро-блакитний колір.
При захворюваннях можуть з'являтися аномальні форми еритроцитів, що найчастіше обумовлено зміною структури гемоглобіну (Нb). Заміна навіть однієї амінокислоти в молекулі Нb може бути причиною зміни форми еритроцитів. Як приклад можна привести поява еритроцитів серпоподібної форми при серповидно-клітинній анемії, коли у хворого має місце генетичне ушкодження в гемоглобіну. Процес порушення форми еритроцитів при захворюваннях одержав назву пойкілоцитоз.
Як було сказано вище, у нормі кількість еритроцитів зміненої форми може бути близько 15% - це т.зв. фізіологічний пойкілоцитоз.
Розміри еритроцитів у нормальній крові також варіюють. Більшість еритроцитів мають діаметр близько 7,5 мкм і називаються нормоцитами. Інша частина еритроцитів представлена мікроцитами й макроцитами. Мікроциты мають діаметр <7, а макроциты >8 мкм. Зміна розмірів еритроцитів називається анізоцитозом.
38 Внутрішня будова еритроцитів
Плазмолема еритроцита складається з бішару ліпідів і білків, представлених приблизно в рівних кількостях, а також невеликої кількості вуглеводів, що формують глікокаликс. Зовнішня поверхня мембрани еритроцита несе негативний заряд.
У плазмолемі еритроциту ідентифіковано 15 головних білків. Більше 60% всіх білків становлять: примембранний білок спектрин і мембранні білки - глікофорин і т.зв. смуга 3.
Спектрин є білком цитоскелету, пов'язаним із внутрішньою стороною плазмолеми, бере участь у підтримці двоввігнутої форми еритроцита. Молекули спектрина мають вигляд паличок, кінці яких пов'язані з короткими актиновими филаментами цитоплазми, утворюючи т.зв. "вузловий комплекс". Цитоскелетний білок, що зв'язує спектрин і актин, одночасно з'єднується з білком глікофорином.
На внутрішній цитоплазматичній поверхні плазмолеми утвориться гнучка сітковидна структура, що підтримує форму еритроцита й протистоїть тиску при проходженні його через тонкий капіляр.
При спадкоємній аномалії спектрина еритроцити мають сферичну форму. При недостатності спектрина в умовах анемії еритроцити також приймають сферичну форму.
З'єднання спектринового цитоскелету із плазмолеммой забезпечує внутрішньоклітинний білок анкерин. Анкерин зв'язує спектрин із трансмембранним білком плазмолемми (смуга 3).
Глікофорин - трансмембранний білок, що пронизує плазмолемму у вигляді одиночної спіралі, і його більша частина виступає на зовнішній поверхні еритроцита, де до нього приєднані 15 окремих ланцюгів олигоцукрів, які несуть негативні заряди. Глікофорини ставляться до класу мембранних гликопротеїнів, які виконують рецепторні функції. Глікофорини виявлені тільки в еритроцитах.
Смуга 3 являє собою трансмембранний глікопротеїд, поліпептидний ланцюг якого багато разів перетинає бішар ліпідів. Цей глікопротеїд бере участь в обміні кисню й вуглекислоти, які зв'язує гемоглобін - основний білок цитоплазми еритроцита.
Оліговуглеводи гліколіпідів і глікопротеидів утворять глікокаликс. Вони визначають антигенний склад еритроцитів. При зв'язуванні цих антигенів відповідними антитілами відбувається склеювання еритроцитів - аглютинація. Антигени еритроцитів одержали назву агглютиногени, а відповідні їм антитіла плазми крові - аглютиніни. У нормі в плазмі крові немає аглютинінів до власних еритроцитів, у противному випадку виникає аутоиммунне руйнування еритроцитів.
Системи груп крові
У цей час виділяють більше 20 систем груп крові по антигенних властивостях еритроцитів, тобто по наявності або відсутності на їхній поверхні агглютиногенів. По системі AB0 виявляють агглютиногены A і B. Цим антигенам еритроцитів відповідають ?- і альфа-аглютиніни плазми крові.
Аглютинація еритроцитів властива також нормальної свіжої крові, при цьому утворяться так звані "монетні стовпчики", або сладжі. Це явище пов'язане із втратою заряду плазмолеми еритроцитів. Швидкість осідання (аглютинації) еритроцитів (ШОЕ) в 1 год у здорової людини становить 4-8 мм у чоловіків і 7-10 мм у жінок. ШОЕ може значно змінюватися при захворюваннях, наприклад при запальних процесах, і тому служить важливою діагностичною ознакою. У крові, що рухається, еритроцити відштовхуються через наявність на їх плазмолемі однойменних негативних зарядів.
Цитоплазма еритроциту складається з води (60%) і сухого залишку (40%), що містить, в основному, гемоглобін.
Кількість гемоглобіну в одному еритроциті називають колірним показником. При електронній мікроскопії гемоглобін виявляється в гіалоплазмі еритроциту у вигляді численних щільних гранул діаметром 4-5 нм.
39 Гемоглобін. Кольоровий показник
Цитоплазма еритроцита складається з води (60%) і сухого залишку (40%), що містить, в основному, гемоглобін.
Кількість гемоглобіну в одному еритроциті називають колірним показником. При електронній мікроскопії гемоглобін виявляється в гіалоплазмі еритроциту у вигляді численних щільних гранул діаметром 4-5 нм.
Гемоглобін - це складний пігмент, що складається з 4 поліпептидних ланцюгів глобіну й гема (залізовмісного порфіріну), що володіє високою здатністю зв'язувати кисень (O2), вуглекислоту (CO2), угарний газ (CO).
Гемоглобін здатний зв'язувати кисень у легенях, - при цьому в еритроцитах утвориться оксигемоглобін. У тканинах виділювана вуглекислота (кінцевий продукт тканинного дихання ) надходить в еритроцити й з'єднуючись із гемоглобіном утворить карбоксігемоглобін.
Руйнування еритроцитів з виходом гемоглобіну із кліток називається гемолізом. Утилізація старих або ушкоджених еритроцитів виробляється макрофагами головним чином у селезінці, а також у печінці й кістковому мозку, при цьому гемоглобін розпадається, а вивільняється з гема залізо використається для утворення нових еритроцитів.
У цитоплазмі еритроцитів утримуються ферменти анаэробного гліколізу, за допомогою яких синтезуються АТФ і НАДН, що забезпечують енергією головні процеси, пов'язані з переносом ПР О2 і СО2, а також підтримка осмотичного тиску й перенос іонів через плазмолему еритроциту. Енергія гліколізу забезпечує активний транспорт катіонів через плазмолему, підтримка оптимального співвідношення концентрації О+ і Na+ в еритроцитах і плазмі крові, збереженні форми й цілісності мембрани еритроцита.
НАДН беруть участь у метаболізмі Нb, запобігаючи окислюванню його в метгемоглобін.
Еритроцити беруть участь у транспорті амінокислот і поліпептидів, регулюють їхню концентрацію в плазмі крові, тобто виконують роль буферної системи. Сталість концентрації амінокислот і поліпептидів у плазмі крові підтримується за допомогою еритроцитів, які адсорбують їхній надлишок із плазми, а потім віддають різним тканинам і органам. Таким чином, еритроцити є рухливим депо амінокислот і поліпептидів.
Середня тривалість життя еритроцитів становить близько 120 днів. В організмі щодня руйнується (і утвориться) близько 200 млн еритроцитів. При їхньому старінні відбуваються зміни в плазмолемі еритроциту: зокрема , у глікокаликсі знижується вміст сіалових кислот, що визначають негативний заряд оболонки. Відзначаються зміни цитоскелетного білка спектрину, що приводить до перетворення дископодібної форми еритроцита в сферичну. У плазмолемі з'являються специфічні рецептори до аутологічних антитіл (Іg), які при взаємодії із цими антитілами утворять комплекси, що забезпечують "пізнавання" їхніми макрофагами й наступний фагоцитоз таких еритроцитів. При старінні еритроцитів відзначається порушення їх газообмінної функції.
Деякі терміни із практичної медицини:
гематогенний -і що відбуває, утворений із крові, що ставиться до крові;
гемобластоз -і загальна назва пухлин, що виходять із кровотворних клітин;
маршова гемоглобінурія, хвороба легіонерів -і пароксизмальна гемоглобінурія (наявність у сечі вільного гемоглобіну), що спостерігається після тривалої інтенсивної фізичної роботи (напр., ходьби);
гемограмма -і сукупність результатів якісного й кількісного дослідження крові (дані про зміст формених елементів, кольоровому показнику й т.д.);
Гемограмма дорослої людини:
еритроцитів:
у жінки - 3,7-4,9 млн у літрі;
у чоловіка - 3,9-5,5 млн у літрі;
тромбоцитів 200-400 тис. у літрі;
лейкоцитів 3,8-9,0 тис. у літрі
40.Лейкоцити
Лейкоцити, або білі кров'яні клітини, у свіжій крові безбарвні, що відрізняє їх від пофарбованих еритроцитів. Число їх становить у середньому 4 - 9 x 109 в 1 літрі крові (тобто в 1000 разів менше, ніж еритроцитів). Лейкоцити здатні до активних рухів, можуть переходити через стінку судин у сполучну тканину органів, де вони виконують основні захисні функції. По морфологічних ознаках і біологічній ролі лейкоцити підрозділяють на дві групи: зернисті лейкоцити, або гранулоцити, і незернисті лейкоцити, або агранулоцити.
По іншій класифікації, що враховує форму ядра лейкоцита, розрізняють лейкоцити із круглим або овальним несегментованим ядром – так звані мононуклеарні лейкоцити, або мононуклеари, а також лейкоцити із сегментованим ядром, що складається з декількох частин - сегментів, - сегментоядерні лейкоцити.
Лейкоцити або білі кров'яні тільця, ядерні клітини крові, що виконують захисну функцію. Утримуються в крові від декількох годин до декількох доби, а потім залишають кров'яне русло й проявляють свої функції в основному в тканинах. Лейкоцити являють собою неоднорідну групу й підрозділяються на кілька популяцій. Класифікація лейкоцитів заснована на:
змісті гранул у цитоплазмі;
відношенні до барвників по тинкториальним властивостям;
ступеня зрілості клітин даного типу;
морфології й функції кліток;
розміру кліток.
Класифікація лейкоцитів:
Лейкоцитарна формула
зернисті (гранулоцити) - нейтрофіли (65-75 %):
юні (0-0,5 %);
палочкоядерні (3-5 %);
сегментоядерні (60-65 %);
еозинофіли (1-5 %);
базофіли (0,5-1,0 %).
незернисті (агранулоцити):
лімфоцити (20-35 %);
Т-лимфоцити;
В-лімфоцити;
моноцити (6-8 %).
Лейкоцитарна формула - це процентне співвідношення різних форм лейкоцитів (до загального числа лейкоцитів - 100 %). У таблиці класифікації лейкоцитів представлена лейкоцитарна формула здорового організму.
Нейтрофильні лейкоцити, нейтрофіли - сама більша популяція лейкоцитів (65-75 %).
У стандартному гематологічному фарбуванні по Романовскому - Гімзі використаються два барвники: кислий эозин і основний азур-Іі. Структури, що офарблюють эозином (у рожевий колір) називають эозинофильними, або оксифильными, або ж ацидофільними. Структури, що фарбують барвником азур-Іі (у фіолетово-червоний колір) називають базофильными, або азурофильними.
У зернистих лейкоцитів при фарбуванні азур-Іі - эозином, у цитоплазмі виявляються специфічна зернистість (еозинофильна, базофильная або нейтрофильная) і сегментированні ядра (тобто всі гранулоцити ставляться до сегментоядерних лейкоцитів). Відповідно до фарбування специфічної зернистості розрізняють нейтрофильні, еозинофильні й базофильні гранулоцити.
Група незернистих лейкоцитів (лімфоцити й моноцити) характеризується відсутністю специфічної зернистості й несегментированими ядрами. Т.е. всі агранулоцити ставляться до мононуклеарних лейкоцитів.
Процентне співвідношення основних видів лейкоцитів називається лейкоцитарною формулою, або лейкограммой. Загальне число лейкоцитів і їхнє процентне співвідношення в людини можуть змінюватися в нормі залежно від уживаної їжі, фізичної й розумової напруги й при різних захворюваннях. Дослідження показників крові є необхідним для встановлення діагнозу й призначення лікування.
Всі лейкоцити здатні до активного переміщення шляхом утворення псевдоподий, при цьому в них змінюються форма тіла і ядра. Вони здатні проходити між клітинами ендотелію судин і клітинами епітелію, через базальні мембрани й переміщатися по основній речовині сполучної тканини. Напрямок руху лейкоцитів визначається хемотаксисом під впливом хімічних подразників - наприклад продуктів розпаду тканин, бактерій і інших факторів.
Лейкоцити виконують захисні функції, забезпечуючи фагоцитоз мікробів, сторонніх речовин, продуктів розпаду кліток, беручи участь в імунних реакціях
41.Гранулоцити (зернисті лейкоцити)
До гранулоцитів відносяться нейтрофильні, еозинофильні й базофильні лейкоцити. Вони утворяться в червоному кістковому мозку, містять специфічну зернистість у цитоплазмі й мають сегментировані ядра.
Нейтрофильные лейкоцити, нейтрофіли - сама більша популяція лейкоцитів (65-75 %).
Морфологічні особливості нейтрофілів:
сегментироване ядро;
у цитоплазмі є дрібні гранули, що забарвлюються в слабко оксифильний (рожевий) колір, серед яких розрізняють неспецифічні азурофильні гранули - різновид лизосом, специфічні гранули, інші органели розвинені слабко. Розміри в мазку 10-12 мкм.
За ступенем зрілості нейтрофіли підрозділяються на:
юні (метамієлоцити) 0-0,5 %;
палочкоядерні 3-5 %;
сегментоядерні (зрілі) 60-65 %.
Збільшення процентного вмісту юних і палочкоядерних форм нейтрофілів зветься зрушення лейкоцитарної формули вліво і є важливим діагностичним показником. По нейтрофилам визначають полову приналежність крові - по наявності в одного із сегмента околоядерного сателіта (придатка) у вигляді барабанної палички (у жінок). Тривалість життя нейтрофилов 8 днів, з них 8-12 год вони перебувають у крові, а потім виходять сполучну й епітеліальну тканини, де й виконують основні функції.
Функції нейтрофілів:
фагоцитоз бактерій;
фагоцитоз імунних комплексів (антиген-антитіло);
бактериостатична й бактериолитична;
виділення кейлонів і регуляція розмноження лейкоцитів.
Нейтрофильні гранулоцити (або нейтрофіли) - сама численна група лейкоцитів, складова (48-78% від загального числа лейкоцитів). У зрілому сегментоядерному нейтрофілі ядро містить 3-5 сегментів, з'єднаних тонкими перемичками. У популяції нейтрофілів крові можуть перебувати клітини різного ступеня зрілості - юні, палочкоядерні й сегментоядерні. Перші два види - молоді клітини. Юні клітини в нормі не перевищують 0,5% або відсутні, вони характеризуються бобовидным ядром. Палочкоядерні становлять 1-6%, мають несегментироване ядро у формі англійської букви S, вигнутої палички або підкови. Збільшення в крові кількості юних і палочкоядерних форм нейтрофілів (так звані зрушення лейкоцитарної формули вліво) свідчить про наявність крововтрати або гострого запального процесу в організмі, супроводжуваних посиленням гемопоезу в кістковому мозку й виходом молодих форм.
Цитоплазма нейтрофілів фарбується слабооксифільно, у ній видна дуже дрібна зернистість рожево-фіолетового кольору (фарбується як кислими, так і основними фарбами), тому називається нейтрофильний або гетерофільний. У поверхневому шарі цитоплазми зернистість і органели відсутні. Тут розташовані гранули глікогену, актиновые филаменті й мікротрубочки, що забезпечують утворення псевдоподій для руху клітин. У внутрішній частині цитоплазми розташовані органели загального призначення, видна зернистість.У нейтрофілах можна розрізнити два типи гранул: специфічні й азурофильні, оточені одинарною мембраною.Специфічні гранули, більше дрібн і численні містять бактериостатичні й бактерицидні речовини - лізоцим і лужна фосфатаза, а також білок лактоферрин. Лізоцим є ферментом, що руйнує бактеріальну стінку. Лактоферрин зв'язує іони заліза, що сприяє склеюванню бактерій. Він також ініціює негативний зворотний зв'язок, забезпечуючи гальмування продукції нейтрофілів у кістковому мозку.
Азурофильні гранули більші, фарбуються у фіолетово-червоний колір. Вони є первинними лізосомами, містять лізосомальні ферменти й миєлопероксідазу. Мієлопероксидаза з перекису водню продукує молекулярний кисень, що володіє бактерицидною дією. Азурофильні гранули в процесі диференціровки нейтрофілів з'являються раніше, тому називаються первинними на відміну від вторинних - специфічних.
Основна функція нейтрофілів - фагоцитоз мікроорганізмів, тому їх називають мікрофагами. У процесі фагоцитозу бактерій спочатку фагосомою зливаються специфічні гранули, ферменти якої вбивають бактерію, при цьому утвориться комплекс, що складається з фагосоми й специфічної гранули. Пізніше із цим комплексом зливаються лізосома, гідролітичні ферменти якої переварюють мікроорганізми. У вогнищі запалення вбиті бактерії й загиблі нейтрофіли утворюють гній.
Фагоцитоз підсилюється при опсонизації за допомогою імуноглобулінів або системи комплементу плазми. Це так званий рецепторообумовлений фагоцитоз. Якщо в людини є антитіла для конкретного виду бактерій, то бактерія обгортається цими специфічними антитілами. Цей процес і називається опсонизацією. Потім антитіла розпізнаються рецептором на плазмолемі нейтрофилу й приєднується до нього. з'єднання, що утвориться, на поверхні нейтрофилу запускає фагоцитоз.
У популяції нейтрофілів здорових людей фагоцитуючі клітини становлять 69-99%. Цей показник називають фагоцитарною активністю. Фагоцитарний індекс - інший показник, яким оцінюється число часток, поглинених однією кліткою. Для нейтрофілів він дорівнює 12-23.
Тривалість життя нейтрофілів становить 5-9 доб
42. Морфологічні особливості еозинофілів. Функції еозинофілів. Структура еозинофілів.
Зміст у нормі 1-5 %, розміри в мазках 12-14 мкм.
Морфологічні особливості еозинофилів:
двухсегментне ядро;
у цитоплазмі велика оксифільна (червона) зернистість, що складається із двох типів гранул: специфічні азурофильні - різновид лизосом, що містять фермент пероксидазу, неспецифічні гранули, що містять кислу фосфатазу, інші органели розвинені слабко.
Функції еозинофілів:
беруть участь в імунологічні (алергійних і анафилактичних) реакціях;
гнітять (ингибують) алергійні реакції за допомогою нейтралізації гистамина й серотонина декількома способами:
- фагоцитують гістамин і серотонин, виділювані базофілами й гладкими клітинами, а також адсорбують ці біологічно активні речовини на цитолемі;
- виділяють ферменти, що розщеплюють гистамін і серотонин зовнішньо клітинно
- виділяють фактори, що перешкоджають викиду гістаміну й серотоніну базофілами й гладкими клітками;
- здатні фагоцитувати бактерії, але в незначному ступені.
Участю эозинофілів в алергійних реакціях пояснюється їхній підвищений зміст (до 20-40 % і більше) у крові при різних алергійних захворюваннях (глистних інвазіях, бронхіальній астмі, злоякісних новотворах і інших). Тривалість життя еозинофілів 6-8 днів, з них знаходження в кровоносному руслі становить 3-8 год.
Еозинофільні гранулоцити (або еозинофіли). Кількість еозинофілів у крові становить від 0,5 до 5 % від загального числа лейкоцитів. Ядро еозинофілів має, як правило, 2 сегменти, з'єднаних перемичкою. У цитоплазмі розташовані органелли загального призначення й гранули. Серед гранул розрізняють азурофильні (первинні) і еозинофільні (вторинні), що є модифікованими лізосомами.
Структура еозинофілів. Специфічні еозинофільні гранули заповнюють майже всю цитоплазму. Характерна наявність у центрі гранули кристаллоїду, що містить т.зв. головний основний білок, богатый аргініном, лізосомні гідролітичні ферменти, пероксидазу, еозинофільний катіонний білок, а також гістаміназу.
Головний основний білок еозинофильних гранул бере участь в антипаразитарній функції еозинофілів. Гістаміназа - фермент руйнуючий гістамін, - один з основних медіаторів запалення.Еозинофіли є рухливими клітками й здатні до фагоцитозу, однак їхня фагоцитарна активність нижче, ніж у нейтрофілів.
Еозинофіли мають позитивний хемотаксис до гістаміну, який виділяється гладкими клітинами сполучної тканини при запаленні й алергійних реакціях, до лимфокінів, виділюваним Т-лімфоцитами, і імунним комплексам, що складаються з антигенів і антитіл.
Установлена роль еозинофілів у реакціях на чужорідний білок, в алергійні й анафилактичних реакціях, де вони беруть участь у метаболізмі гістаміну, вироблюваного гладкими клітками сполучної тканини. Гістамин підвищує проникність судин, викликає розвиток набряку тканин; у більших дозах може викликати шок зі смертельним результатом.
Еозинофіли сприяють зниженню змісту гістаміну в тканинах різними шляхами. Вони руйнують гістамін за допомогою ферменту гістамінази, фагоцитують гістамінмісткі гранули гладких клітин, адсорбують гістамін на плазмолемі, зв'язуючи його за допомогою рецепторів, і, нарешті, виробляють фактор, що гальмує дегрануляцію й звільнення гістаміну із гладких клітин.
Специфічною функцією еозинофілів є антипаразитарна. При паразитарних захворюваннях (гельмінтози, шистосомоз і ін.) спостерігається різке збільшення числа еозинофілів. Еозинофіли вбивають личинки паразитів, що надійшли в кров або органи (наприклад, у слизувату оболонку кишки). Вони є у вогнища запалення хемотаксическими факторами й прилипають до паразитів завдяки наявності на них обволікаючих компонентів комплементу. При цьому відбувається дегрануляція еозинофілів і виділення головного основного білка, що робить антипаразитарну дію.
Еозинофіли перебувають у периферичній крові менш 12 год і потім переходять у тканині. Їхніми мішенями є такі органи, як шкіра, легені й шлунково-кишковий тракт. Зміна змісту еозинофілів може спостерігатися під дією медіаторів і гормонів: наприклад, при реакції відзначається падіння кількості еозинофілів у крові, обумовлене збільшенням змісту гормонів наднирників.
43Базофильні гранулоцити (або базофіли).
Кількість базофілів у крові становить до 1 % від загального кількості лейкоцитів. Ядра базофілів сегментовані, містять 2-3 часточки. Характерна наявність специфічних великих метахроматичних гранул, що часто закривають ядро.
Базофіли сприяють запаленню й секретують еозинофільний хемотаксичний фактор. Гранули містять протеоглікани, глікозаминоглікани (у тому числі гепаринів), вазоактивный гістамін, нейтральні протеази. Частина гранул являє собою модифіковані лізосоми. Дегрануляція базофілів відбувається в реакціях гіперчутливості негайного типу (наприклад, при астмі, анафілаксії, висипці, що може асоціюватися з почервонінням шкіри). Пусковим механізмом анафілактичної дегрануляції є рецептор для імуноглобуліну класу E. Метахромазія обумовлена наявністю гепарину - кислого гликозаминоглікану.
Базофіли утворюються в кістковому мозку. Вони так само, як і нейтрофіли, перебувають у периферичній крові близько 1-2 доб.
Крім специфічних гранул, у базофилах утримуються й азурофильні гранули (лізосоми). Базофіли так само, як і гладкі клітини сполучної тканини, виділяючи гепарин і гістамін, беруть участь у регуляції процесів згортання крові й проникності судин. Базофіли беруть участь в імунологічних реакціях організму, зокрема в реакціях алергійного характеру.
Базофильні лейкоцити, або базофіли
Це найменша популяція лейкоцитів (0,5-1 %), однак у загальній масі в організмі їхня величезна кількість. Розміри в мазку 11-12 мкм.
Морфологічні особливості базофілів:
велике слабко сегментироване ядро;
у цитоплазмі втримуються великі гранули, що забарвлюються основними барвниками, метахроматично, за рахунок змісту в них глікозоаміногліканів - гепарину, а також гістамуну, серотоніну й інших біологічно активних речовин;
інші органели розвинені слабко.
Функції базофілів полягають в участі в імунних (алергійних) реакціях за допомогою виділення гранул (дегрануляції)і біологічно активних речовин, що втримуються в них перерахованих вище, які й викликають алергійні прояви (набряк тканин, кровонаповнення, сверблячка, спазм гладкої м'язової тканини й інші). При зустрічі з антигенами (алергенами) деякі В-лімфоцити й плазмоцити виробляють імуноглобуліни Е, які адсорбуються на цитолемі базофілів і гладких клітин
При повторній зустрічі базофілів з тим же антигеном, на їхній поверхні утворяться комплекси антиген-антитіло, які викликають різку дегрануляцію й вихід у навколишнє середовище гістаміну, серотоніну, гепарину. Базофіли також мають здатність до фагоцитозу, але це не основна їхня функція.
44Агранулоцити (незернисті лейкоцити)
До цієї групи лейкоцитів ставляться лімфоцити й моноцити. На відміну від гранулоцитів вони не містять у цитоплазмі специфічної зернистості, а їхні ядра не сегментовані.
Лімфоцити в крові дорослих людей становлять 20-35% від загального числа лейкоцитів. Серед лімфоцитів розрізняють малі лімфоцити, середні й більші. Більші лімфоцити зустрічаються в крові немовлят і дітей, у дорослих вони відсутні. Більшу частину всіх лімфоцитів крові людини становлять малі лімфоцити.
Для всіх видів лімфоцитів характерна наявність інтенсивна забарвленого ядра округлої або бобовидной форми. У цитоплазмі лімфоцитів утримується невелика кількість азурофільних гранул (лізосом).
Основною функцією лімфоцитів з участь в імунних реакціях. Однак популяція лімфоцит
