Актуальная Медицина

Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. //crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки //allmedicine.ucoz.com/

Statistics

Онлайн всього: 65

Гостей: 65

Користувачів: 0

Чат

60. Ноотропні (лат. noos — розум і thropos — споріднення) засоби завдяки сприятливому впливу на метаболічні процеси мозку поліпшують психічну, розумову діяльність, яка при патологічних станах є порушеною.
Термін «ноотропні засоби» запропоновано у 1972 p. K. Журжеа, автором ноотропного засобу пірацетаму. На здоровий організм ці засоби не впливають, не змінюють умовні рефлекси й поведінку, біоелектричну та рухову активність.
Класифікація:
Ноотропні засоби поділяють на такі групи:
1. Похідні піролідону (пірацетам — ноотропіл, етирацетам та ін).
2. Похідні ГАМК (аміналон — гамалон, натрію оксибутират, фенібут, пантогам, пікамілон та ін.).
3. Невропептиди та їх аналоги (синактен-депо, тироліберин, мелатонін та ін.).
4. Цереброваскулярні засоби (серміон — ніцерголін; вінпоцетин — кавінтон; вінкапан — девінкан; стугерон — циризин; пентоксифілін — трентал, агаприн; ксантинолу нікотинат — компламш та ін.).
5. Похідні піридоксину (піритинол енцефабол та ін.).
6. Антиоксиданти (мексидол, іонол, берлітіон, кислота нікотинова, токоферолу ацетат та ін.).
7. Препарати інших груп (етимізол, калію оротат, енальбін, церебролізин, актовегін, солкосерил, рослинні препарати — рідкі екстракти, настойки женьшеню, ехінацеї, лимоннику, танакан, мемоплант, антихолінестеразні — галантамін та ін., М-холіноміметики, препарати амінокислот — глутамінова, гліцин та ін.).
Головним представником ноотропних засобів є пірацетам (ноотропіл, піралем — 2-оксо-1-піролідинилацетамід). За хімічною будовою є циклічною сполукою ГАМК.
Фармакокінетика. При пероральному введенні препарат швидко абсорбується, через 30—40 хв досягає максимальної концентрації в крові, розподіляється рівномірно, проникає крізь гематоенцефалічний і плацентарний бар'єри. У мозковій тканині накопичується через 1—4 години. Т½ близько 4 годин. Із цереброспінальної рідини пірацетам виводиться значно повільніше, що є показником його тропності до тканин мозку. Виводиться нирками переважно в незміненому вигляді.
Фармакодинаміка. Поліпшення розумової діяльності, пам'яті, здатності до навчання, інших інтегративних процесів, зумовлені пірацетамом, пов'язують з його впливом на глутаматні рецептори. Антитоксична дія зумовлена переважно впливом на енергетичний обмін. Пірацетам поліпшує засвоєння глюкози, обмін АТФ, фосфатидилетаноламіну, фосфатидилхоліну, підвищує активність аденілатциклази, фосфоліпази А2, стійкість тканин до нестачі кисню, пригнічує активність нуклеозидфосфатази, стимулює синтез РНК та кровообіг у тканинах мозку. Має антиоксидантний, антигіпоксичний вплив. Малотоксичний, має адаптаційні властивості, протисудомну, кардіопротекторну дію.
Показання: зниження розумової функції, що пов'язане з хронічними і дегенеративними ураженнями головного мозку (старечий вік, алкоголізм, геміплегія, інсульт, травми черепа, астенічний синдром).
Протипоказання: вагітність, гостра недостатність нирок.
Побічна дія: диспепсія, подразливість, порушення сну.
Пірацетам добре поєднується з серцево-судинними і психотропними засобами, потенціює ефект антидепресантів, його комбінують з цинаризином і кислотою оротовою.
Аміналон (гамалон, енцефалан, ганеврик) є γ-аміномасляною кислотою.
Фармакокінетика. Аміналон добре абсорбується з кишок, але погано проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр (при органічних ураженнях мозку ця проникність аміналону зростає). Аміналон перетворюється на сукцинову, гуанідилбетиролову кислоти, ГАМК, сечовину, гамінобутирилхолін та ін. Виводиться переважно з сечею.
Фармакодинаміка. Аміналон поліпшує кровообіг мозку, має протисудомні та антитоксичні властивості внаслідок нормалізації рівня ГАМК, знижує артеріальний тиск, особливо в умовах артеріальної гіпертензії, викликає брадикардію. Виявляє м'який психостимулюючий вплив, у випадках підвищеного вмісту глюкози в крові має гіпоглікемічну дію.
Показання: зниження пам'яті після травм, інсульту, інфекційних захворювань, артеріальна гіпотензія, брадикардія, паралічі, ускладнення атеросклерозу судин головного мозку, порушення мозкового кровообігу, головний біль, інсомнія, запаморочення, поліневрит, затримка розумового розвитку у дітей.
Побічна дія: диспепсія, розлади сну, відчуття жару.
Протипоказання: підвищена чутливість до препарату.
Ноотропні властивості мають препарати інших груп: вітаміни (кислота нікотинова, піридоксин, токоферол, кислоти пантотенова, глутамінова та їх похідні (енцефабол та ін.); енерговмісні субстрати (рибоксин, АТФ, РНК); актовегін, церебролізин, пептидні гормони (вазопресин, окситоцин, кортикотропін) та інші судиноактивні речовини (серміон, вінпоцетин, похідні ксантинів та ін.).
Вінпоцетин (кавінтон) — етиловий ефір кислоти аповинкамінової, є напівсинтетичною похідною сполукою алкалоїду девінкану — алкалоїду барвінку малого.
Фармакодинаміка. Розширює мозкові судини, стимулює мозковий кровообіг, посилює оксигенацію тканин мозку, засвоєння глюкози. Знижує агрегацію тромбоцитів, пригнічує фосфодіестеразу, підвищує рівень цАМФ, впливає на метаболізм норадреналіну.
Показання: неврологічні захворювання, що пов'язані з порушеннями мозкового кровообігу, порушення пам'яті, афазія, клімактеричний синдром, захворювання очей (атеросклеротичні та ангіоспастичні зміни сітківки, судинної оболонки, вторинна глаукома, дегенеративні захворювання ока); зниження слуху судинного або токсичного походження; запаморочення присінкового походження.
Побічна дія: незначна артеріальна гіпотензія, аритмія, екстрасистолія.
Протипоказання: вагітність, лактація, тяжка ішемічна хвороба і аритмії серця.
Ніцерголін (серміон — 1,6-диметил-8-Р-[5-бром-нікотиноїл-оксиметил]-10-аметоксирголін) — належить до групи се-адреноблокаторів.
Фармакодинаміка. Значно знижує тонус мозкових і периферичних судин. Зменшує цереброваскулярний опір, підвищує мозковий кровообіг, активізує обмін речовин у мозковій тканині. Підвищує постачання тканин мозку киснем і глюкозою, швидкість кровообігу в судинах кінцівок, знижує опір легеневих судин. Ніцерголін викликає поступове зниження артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією.
Показання: атеросклероз мозкових судин, тромбоз і емболія судин головного мозку, транзиторні порушення мозкового кровообігу, облітеруючий ендартерит, синдром Рейно, мігрень, гіпертензивний криз.
Побічна дія: запаморочення, сонливість, інсомнія, жар, приплив крові до обличчя.
Протипоказання: підвищена чутливість до препарату.
Пентоксифілін (трентал, агапурин — 3,7-диметил-1-[5-оксогексил]-ксантин) є спазмолітичним засобом.
Фармакодинаміка. Блокує фосфодіестеразу, конкурує з аденозином за рецептори і сприяє накопиченню цАМФ. Забезпечує тканини мозку киснем, поліпшує мікроциркуляцію та реологічні властивості крові, зменшує агрегацію тромбоцитів, підвищує еластичність еритроцитів.
Показання: захворювання мозку, в тому числі атеросклероз мозкових судин, ішемічна хвороба серця, стан після інфаркту міокарда, діабетична міопатія, нефроангіопатія; порушення периферичного кровообігу, судинна патологія очей (гостра і хронічна недостатність кровопостачання сітківки і судинної оболонки), функціональні порушення слуху.
Протипоказання: гострий інфаркт міокарда, значна кровотеча, виражений атеросклероз, вагітність.
Побічна дія: нудота, блювання, гастральгія, запаморочення, гіперемія шкіри лиця, зниження артеріального тиску при парентеральному введені, свербіж шкіри, кропив'янка.
61. Адаптогени — це препарати переважно рослинного походження, які мають загальнотонізуючу дію на основні функції і системи, а також посилюють опір організму до несприятливих впливів.
Типовими представниками цієї групи є настойка та рідкі екстракти лимоннику, женьшеню, заманихи високої, родіоли рожевої (маньчжурської), елеутерококу, левзеї, ехінацеї, що давно і широко використовуються народною медициною. Більшість цих лікарських рослин ростуть у Європі (заманиха висока, елеутерокок, ехінацея та ін.). Застосовують також препарати сапарал (сума амонійних основ солей тритерпенових глікозидів з кореню аралії високої) і пантокрин (рідкий спиртовий екстракт з рогів марала, ізюбра і плямистого оленя).
Фармакодинаміка адаптогенів:
1. Підвищення фізичної і розумової працездатності, зменшення втоми, порушень апетиту, відновлення добового циклу функцій організму.
2. Підвищення стійкості організму до впливу шкідливих чинників, високої температури повітря, охолодження, інтоксикацій промисловими отрутами, іонізуючого випромінювання тощо.
3. Підвищення специфічного і неспецифічного імунітету;
4. Поліпшення кровообігу, дихання, зору і слуху, кардіопротекторна і гепатопротекторна дія.
Механізм дії більшості адаптогенів пов'язують з:
1) активізацією синтезу РНК і білків, внаслідок чого спостерігаються відновні процеси;
2) зменшенням біохімічних порушень у випадках стресових реакцій, нормалізацією функції гіпофіз-адреналової та імунної систем.
Показання: фізичне перевантаження, фізичне і розумове перевтомлення, астенічний синдром, стан після інфекційних і соматичних захворювань, впливу радіації.
Побічна дія: надмірне збудження нервової і серцево-судинної системи, артеріальна гіпертензія, гіперглікемія.
Протипоказання: гіпертензивна хвороба, підвищена дратливість, інсомнія, небезпечна кровотеча, геморагічний діатез, менструації.
Препарати не призначають у вечірній час; пантокрин, зокрема, не рекомендують при атеросклерозі, органічних захворюваннях серця, стенокардії, підвищеному зсіданні крові, тяжких формах гломерулонефриту, діареї.
Актопротектори (лат. actus — рух і protector — захисник) — це стимулятори працездатності, які підвищують резистентність організму до:
1) гострого кисневого голодування;
2) підвищення температури навколишнього середовища.
До цієї групи належить бемітил, а також вітамінні препарати, біогенні стимулятори.
Бемітил — похідна бензімідазолу — (2-етилтіобензімідазолу гідробромід). Має психостимулюючу, антигіпоксичну дію, підвищує стійкість до фізичних навантажень.
Фармакодинаміка. Механізм дії пов'язують зі стимуляцією синтезу макроергів, зниженням процесу виснаження медіаторів і потреби в кисні. Препарат має імуностимулюючий вплив.
Показання: астенічний стан, невроз, стан після перенесених травм та інше, коли показана стимуляція психічних і фізичних функцій.
Протипоказання: гіпоглікемія, підвищена чутливість до бемітилу.
Побічна дія: нудота, рідко блювання, неприємні відчуття на ділянці шлунка, головний біль, гіперемія шкіри обличчя.

62. Аналептики (грец. analepticos — той що відновлює, піднімає, підкріплює) є стимуляторами центральної нервової системи загальної дії. Ці препарати класифікують за переважним впливом на ту чи іншу ділянку центральної нервової системи, за типом дії та хімічною будовою. До препаратів, що переважно впливають на кору великого мозку, належить кофеїн (див. «Психомоторні стимулятори», с 181). Класифікують аналептики за переважним впливом на певну ділянку центральної нервової системи:
1) кору великого мозку (кофеїн);
2) довгастий мозок (етимізол, кордіамін, камфора, сульфокамфокаїн, бемегрид, карбоген);
3) спинний мозок (стрихніну нітрат).
За типом дії:
1) аналептики прямої дії (бемегрид, кофеїн, етимізол);
2) аналептики рефлекторної дії (лобеліну гідрохлорид, цититон, розчин аміаку);
3) аналептики змішаного типу дії — кордіамін, карбоген, камфора, сульфокамфокаїн.
Бемегрид (2-метил-2-етилглютаримід, або 2-діоксометилетилпіперидин).
Фармакокінетика. Бемегрид добре абсорбується з травного каналу. Високі концетрації швидко створюються в крові лише при внутрішньовенному введенні. Бемегрид швидко і відносно рівномірно розподіляється у тканинах організму, з білками крові зв'язується у невеликій кількості. Частково окислюється в печінці, виводиться нирками переважно у незміненому вигляді, а також у вигляді метаболітів.
Фармакодинаміка. Бемегрид має прямий стимулюючий вплив на центри довгастого мозку, переважно на дихальний, менше — на судиноруховий. Підвищує амплітуду і частоту дихальних рухів, прискорює вихід з коматозного стану і пробудження. Механізм дії бемегриду — пригнічення ГАМК-А-рецепторів.
Показання: отруєння снодійними легкого ступеня, передозування наркотичних анальгетиків, засобів для наркозу, спирту етилового. Препарат доцільно поєднувати з іншими аналептиками і мезатоном.
Протипоказання: психози, психомоторне збудження, епілепсія, отруєння засобами, що можуть викликати судоми.
Побічна дія: м'язові фасцикуляції, тремор, підвищення рефлекторної збудливості, гіпервентиляція, нудота, блювання, клонікотонічні судоми, аритмії серця. Для усунення цих явищ призначають тіопентал-натрій, гексенал, діазепам.
Кордіамін (нікетамід, корамін) — 25% розчин діетиленаміду нікотинової кислоти.
Фармакокінетика. Кордіамін добре абсорбується у кров при всіх способах введення, відносно швидко руйнується, метаболізується в печінці до нікотинаміду, моноетиламіду нікотинової кислоти, нікетамідоксиду тощо. Виводиться з організму нирками у вигляді неактивних метаболітів.
Фармакодинаміка. Кордіамін збуджує центри довгастого мозку (дихальний, судиноруховий) прямо і рефлекторно (через ділянку сонної артерії). Підвищує загальний периферичний опір судин, артеріальний тиск, кровообіг, амплітуду і частоту дихання. Механізм дії пов'язують з пригніченням ГАМК-А-рецепторів. Прямого впливу на серце кордіамін не має, проте відновлює процеси обміну в міокарді при патологічних станах. Збуджує центри спинного мозку і виявляє гепатопротекторну дію. У зв'язку з тим, що кордіамін є похідною сполукою кислоти нікотинової, він має слабку протипелагричну дію.
Показання: порушення функції серця, ослаблення дихання під час інфекційних хвороб, шок, асфіксія під час хірургічних операцій та у післяопераційному періоді.
Противопоказання: схильність до судом.
Побічна дія: клонічні судоми, гіперемія обличчя, біль при підшкірному та внутрішньом'язовому введенні.
Препарат несумісний з кислотою аскорбіновою, лужнореагуючими препаратами.
Збуджувальний ефект на дихальний центр усувається введенням резерпіну, засобів для наркозу.
Аналептична дія кордіаміну зменшується під впливом натрію-аміносаліцилату, фтивазиду, похідних фенотіазину. Пресорний ефект препарату зростає під впливом інгібіторів МАО.
Камфора — біциклічний кетон терпенового ряду. Природну камфору отримують з камфорного лавру (Cinnamonum Camphora Sieb), або з камфорного базиліку (Ocinium Methifolium Nochst), синтетичну — з ялиці.
Фармакокінетика. Препарат швидко абсорбується, рівномірно розподіляється, екскретується переважно з сечею.
Фармакодинаміка. Камфора стимулює судиноруховий і дихальний центри безпосередньо і рефлекторно, підвищує скоротливу активність міокарда, поліпшує вінцевий кровообіг, мікроциркуляцію, стимулює синтез інтерферону, має відхаркувальний вплив. При місцевому застосуванні камфора має подразнювальну, протимікробну дію.
Показання: гостра і хронічна недостатність серця, колапс, пригнічення дихання при пневмонії та інших інфекційних захворюваннях, інтоксикації наркотичними анальгетиками, снодійними.
Протипоказання: епілепсія, схильність до судом, лактація, обмежено застосовують у випадках гострого ендокардиту.
Побічна дія: інфільтрати в місці введення, алергічні реакції.
Сульфокамфокаїн — комплексна сполука кислоти сульфокамфорної і новокаїну. Завдяки добрій розчинності у воді можна вводити внутрішньовенно, підшкірно.
Показання, протипоказання: ті самі, що для камфори.
Камфору і сульфокамфокаїн можна поєднувати з серцевими глікозидами, сечогінними, хіміотерапевтичними засобами.
Побічна дія: алергічні реакції у разі індивідуальної непереносності.
Карбоген, етимізол — див. с 193, 194; цититон, лобеліну гідрохлорид — див. с 85.
Стрихніну нітрат — нітрат алкалоїду насіння чилібухи (Strychnos nuxvomica).
Фармакокінетика. Препарат добре абсорбується при внутрішньому і парентеральному введенні, у травному каналі руйнується приблизно 30% введеної дози, в організмі рівномірно розподіляється. Значна частина стрихніну трансформується в печінці і виводиться з організму нирками, кумулює.
Фармакодинаміка. Стрихніну нітрат впливає переважно на центри спинного мозку (чутливіші вставні неврони). Полегшує передачу збудження в міжневронних синапсах, підвищує рефлекторну збудливість усіх відділів центральної нервової системи, скорочує тривалість рефлекторних реакцій, сприяє поширенню збудження, пригнічує післясинаптичне гальмування, медіатором якого є гліцин. Стрихніну нітрат також стимулює функції кори головного мозку, посилює функцію зорових центрів кори великого мозку та сітківки ока, функцію аналізаторів смаку, нюху, дотику, збуджує судиноруховий, дихальний центри довгастого мозку. Препарат стимулює вивільнення катехоламінів з надниркових залоз, внаслідок цього поліпшується дихання, підвищується артеріальний тиск, надходження крові до серця. Стрихнін сприяє підвищенню тонуса гладких і посмугованих м'язів, прискорює обмін речовин.
Показання: артеріальна гіпотензія, швидка втомлюваність, парези, паралічі, функціональні розлади зорового апарату, атонія травного каналу.
Протипоказання: артеріальна гіпертензія, стенокардія, атеросклероз, бронхіальна астма, гострий і хронічний гломерулонефрит, гепатит, тиротоксикоз, схильність до судом.
Побічна дія: напруженість м'язів, ускладнення ковтання, дихання; у випадках гострого отруєння — підвищення рефлексів, тетанічні судоми.
Добре поєднується з іншими аналептиками.

63. Психодислептики (галюциногени, психозоміметики) — (грец. psyche — душа; dys — розлад, порушення; lepsis — схоплювання) — це засоби, що викликають порушення нормальної психічної функції, подібні до психозу, які супроводжуються галюцинаціями. Ефект психодислептичних речовин настає при введенні відносно малих доз і є оборотним. До психодислептиків належать речовини рослинного або синтетичного походження, такі, як мескалін, псилоцибін, гармін, препарати індійських конопель (план, марихуана, гашиш), діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД), алкалоїди опію. Усі перелічені речовини, за винятком алкалоїдів опію (морфін), не є лікарськими засобами і для лікування не застосовуються. Єдиним винятком є алкалоїди опію пергідрофенантренового ряду, які застосовуються в медичній практиці для знеболювання.
Разом з тим лікар сьогодні дуже часто стикається з фактами вживання психодислептиків, тривале застосування яких викликає залежність — токсикоманію. Найхарактернішими симптомами інтоксикації є порушення сприймання, мислення, емоційного забарвлення психомоторної діяльності, рухові порушення. Соматичні розлади, як правило, супроводжуються психопатологічними, залежать від тривалості застосування психодислептиків, на зразок порушень психічної (вищої нервової) діяльності, наявності психоневрологічних порушень (на рівні «неповноцінності»).
Токсикоманія виникає внаслідок застосування одного психодислептика, проте можлива залежність від двох речовин і більше. Основним фармакологічним ефектом психодислептика є ейфорія (підвищення настрою, благодушність, відчуття веселощів, радості, виникнення приємного тілесного відчуття). Паралельно звужується свідомість (легкий ступінь затьмарення свідомості), що абстрагує особистість від неприємних переживань, подій, фактів, внутрішнього дискомфорту тощо. Мислення стає образним, чуттєвим, що призводить до зміни системи цінностей, мотивів і спонукань, зниження здатності до рухової реалізації психічних імпульсів. Порушення сприймання зводиться до тактильних, зорових і рухових ілюзій, слухової, зорової і хроматичної гіперестезії, виникненням скотом, фотоисії, синестезії, шкірних кінестетичних відчуттів, порушення сприймання нормального плину часу, виникнення гіпнагогічних галюцинаторних образів, зорових і слухових галюцинацій порушень сенсорного синтезу (явища дереалізації-деперсоналізації).
Порушення мислення залежать від типу психодислептика, дози і коливаються в широкому діапазоні. Інкогерентність з неологізмами, порушеннями концентрації мислення і його сповільненням, виникненням марення негативного забарвлення у випадках приймання ЛСД до ейфоризуючого впливу морфіну або препаратів конопель з позитивними емоціями, веселковими, рожевими сновидіннями і галюцинаціями на тлі зниження уваги і пам'яті.
Розрізняють гостре і хронічне отруєння психодислептиками.
При гострому отруєнні головним є встановлення діагнозу, а лікувальна тактика така сама, як при інших отруєннях. Усі форми хронічного отруєння психодислептиками (токсикоманія) характеризуються однотипністю розвитку і клінічної картини. Разом з тим клінічні спостереження дають змогу диференціювати різновиди отруєння. Для клінічної картини токсикоманії, незалежно від виду психодислептика, яким вона спричинена, характерні три синдроми: зміненої реактивності, психічної, а також фізичної (біологічної) залежності.
Під час лікування хворих враховують синдром відміни. Лікують потерпілих у закритих психіатричних лікувальних закладах. Специфічних засобів не існує. На першому місці — дезіитоксикаційна терапія з використанням стимуляторів тканинного дихання та інших метаболічних процесів (кислота аскорбінова, нікотинова, тіамін). Паралельно призначають загальнозміцнювальні засоби, які стимулюють процеси обміну (вітаміни, гормони тощо). Надзвичайно важливим є призначення психотропних засобів (транквілізаторів, седативних, снодійних, адаптогенів, ноотроппих). Вводять також лікарські засоби, що усувають супровідні прояви залежності (з боку судин серця, які покращують травлення, протигістамінні тощо).
Антидепресанти
Таблетки по 0,025 г, вкриті оболонкою; в ампулах по 2 мл 1,25% розчину. Всередину (після їжі), починаючи з 0,075—0,1 г на добу, поступово підвищуючи дозу; внутрішньом'язово по 0,025 г (2 мл 1,25% р-ну) 1—3 рази на добу. Тривалість лікування — 4—6 тижнів.
Таблетки по 0,025 г; в ампулах по 2 мл 1% розчину (20 мг). Всередину (після їжі), починаючи з 0,05—0,075 г на день, поступово підвищуючи дозу; при тяжкій депресії можна починати введення внутрішньом'язово або внутрішньовенно (повільно) по 0,025 0, 04 г (25—40 мг) 3—4 рази на добу.
Таблетки (драже) по 0,025 г. Всередину (після їжі) у вигляді таблеток, починаючи з 0,05—0,075 г на добу, краще у 2 прийоми — зранку і вдень, щоб уникнути порушень нічного сну; за потреби дозу поступово підвищують.
Таблетки по 0,1г. Всередину по 1—2 табл. 2—3 рази па добу. Таблетки по 0,025 і 0,05 г. Всередину по 1—2 табл. 3 рази на добу.
Психомоторні стимулятори
Порошок. Всередину (незалежно від їжі, часто у поєднанні з иенаркотичними анальгетиками).
Порошок і таблетки по 0,1; 0,2 г (для дорослих) і 0,075 г (для дітей); в ампулах 10 і 20% розчин по 1 і 2 мл; шприц-тюбик по 1 мл. Всередину в порошках і таблетках 2—3 рази на добу дорослимп — по 0,1—0,2 г на прийом; під шкіру по 1 мл 10 або 20% розчину; дітям — всередину по 0,025—0,1 г на прийом, під шкіру по 0,25—1 мл 10% розчину залежно від віку.
Таблетки по 0,01г. Всередину (у першій половині доби) в по 0,01—0,015 г на прийом.
Таблетки по 0,005, 0,01 і 0,025 г. Всередину 1—2 рази на день у першій половині дня (перед їжею). За потреби дозу поступово підвищують дорослим до 0,015—0,025—0,05 г на добу.
Ноотропні засоби
Капсули по 0,4 г; таблетки, вкриті оболонкою, по 0,2 г; в ампулах по 5 мл 20% розчину. Всередину, починаючи з 1,2 г (по 0,4 г 3 рази на добу), доводять дозу до 2,4—3,2 г і більше на добу. Курс лікування — від 2—3 тижнів до 2—6 місяців; внутрішньовенно або внутрішньом'язово, починаючи від 2—4 г, швидко доводять до 4—6 г на добу.
Таблетки по 0,25 г. Всередину по 0,25—0,5 г 2—4 рази на день перед їжею, за потреби доводять дозу до 4 г. Курс лікування — 2—4 місяці.
Таблетки по 0,005 г; в ампулах по 2 мл (10 г). Всередину по 1—2 табл. 3 рази на день. Підтримувальна доза — по 1 табл. 3 рази на день; внутрішньовенно по 10 мг 3 рази на день.
Порушення зовнішнього дихання можуть бути зумовлені різними причинами: пригніченням дихального центру, спазмом бронхів, запаленням і набряком слизової оболонки дихальних шляхів, обструкцією бронхів секретом бронхіальних залоз, підвищенням трансудації, заповненням набряковою рідиною альвеол і дихальних шляхів тощо.

Это важно.

Поиск

Реклама

Statistics

Нас смотрят

Ссылки.

Чат