Міома матки
Міома матки (фіброміома, лейоміома) —доброякісна пухлина, що складається із
м'язових та сполучнотканинних елементів.
У структурі гінекологічної захворюваності міома складає 10-25%, причому
останніми роками спостерігається тенденція до росту кількості цих пухлин. Міома
рідко виникає у молодих жінок, ризик захворювання зростає після 35-40 років, у
віці, близькому до клімактерію. В анамнезі хворих — пізній початок і
становлення менструальної функції, розлади менструального циклу, висока частота
артифіціальних абортів, тому такі жінки (старші 35-40 років) належать до групи
ризику виникнення фіброміоми матки.
Гістогенез і структура
пухлини. Міома матки
належить до пухлин, що ростуть з мезенхіми. В її морфогенезі виділяють 3
послідовні стадії:
• утворення активної зони росту (зачатка);
• ріст пухлини без диференціювання;
• ріст пухлини з диференціюванням і дозріванням.
Зони росту формуються переважно навколо судин. Ці ділянки характеризуються
високим рівнем обміну і підвищеною судинно-тканинною проникністю, що, власне, і
стимулює ріст пухлини. Пухлинний вузол повторює у свому розвитку
паренхімально-стромальні особливості того шару міометрію, з якого він
розвивається, тому співвідношення паренхіми і строми (м'язових та фіброзних,
сполучнотканинних елементів) у пухлині різне. При переважанні м'язових
елементів розвивається лейоміома, якщо у пухлині більше сполучнотканинних
елементів — фіброміома. Від співвідношення сполучної і м'язової тканини
залежить консистенція пухлини: чим більше м'язових волокон, тим пухлина м'якша
при пальпації.
За гістоструктурою виділяють міому, фіброміому, ангіоміому та аде-номіому.
За швидкістю росту — пухлини, що ростуть повільно і швидко. За особливостями
гістогенезу розрізняють прості та проліферативні міоми. М'язові елементи
проліферативних міом не атипові, але їх є набагато більше, ніж в простих, у них
зростає кількість плазматичних і лімфоідних клітин, підвищується мітотична
активність. Проліферативні міоми зустрічаються удвічі частіше у хворих із
швидкоростучими пухлинами
Міоматозні вузли частіше виникають у місцях складного переплетення м'язових
волокон матки — поблизу трубних кутів, по середній лінії матки. Міома
характеризується експансивним ростом. На відміну від раку, вузол росте,
розсуваючи тканину мюметрія, а не руйнуючи її. Одночасно із ростом пухлини
збільшується маса мюметрія, що її оточує 3 ппертрофо-ваних міоцитів та
сполучнотканинних клітин формується псевдокапсула вузла при штерстиціальному
його розміщенні, при субмукозному та субсе-розному розміщенні частину капсули
утворює відповідно слизова оболонка матки та очеревина.
Вузли пухлини мають мало кровоносних судин, основна кількість судин
міститься в капсулі. Лімфатична система вузлів атипова, вони не мають
лімфатичних судин. Вузли позбавлені нервових закінчень, холін- і адренергічних
нервових структур.
Розрізняють такі форми локалізації фіброматозних вузлів:
• Субсерозні (рис. 129 а, 130) — підочеревинні вузли, що ростуть у напрямі
серозного шару матки, можуть мати широку або тонку ніжку. Частота такої локалізації
вузлів — 10-16% від усіх випадків міом.
• Інтерстиціальні (інтрамуральні, внутрішньостінкові) (рис. 129 б, в, 130)
— вузли, що ростуть у товщі міометрія, вони складають 40-45%.
• Субмукозні (підслизові) вузли ростуть у порожнину матки під її слизовою
оболонкою, зустрічаються у 20% хворих.
• Атипові форми локалізації вузлів: ретроцервікальна (позадушийко-ва) міома
росте із задньої поверхні шийки матки, розміщується у поза-душийковій
клітковині; парацервікальна росте з бокової частини шийки матки, розміщується у
парацервікальній клітковині; міжзв 'язкова фіброміома (інтралігаментарна) росте
з тіла або шийки матки, розшаровуючи листки широкої зв'язки (рис. 130).
Фіброміома може розвиватися у вигляді одного вузла (вузлувата фіброміома),
багатьох вузлів (множинна фіброміома) і у формі дифузного розростання у
міометрії (дифузна фіброміома).
