Пельвіоперитоніт
Пельвіоперитоніт — запалення всієї очеревини малого таза. Збудниками перитоніту найчастіше
бувають мікробні асоціації— патогенна та умов-нопатогенна, аеробна та анаеробна
мікрофлора: гонококи, хламідії, стрептококи, стафілококи, мікоплазми, ешерихії,
ентерококи, протей, бактероїди (мікроорганізми перераховано відповідно до
частоти, з якою їх виділяють). Пельвюперитонгг, зазвичай, виникає вторинно.
Первинне вогнище може бути в маткових трубах, яєчнику, матці, клітковині малого
таза. Практично завжди він супроводжує розвиток піосальпінксу, товару чи
гнійної тубооваріальної пухлини. Інфекція може поширюватись каналікулярним
шляхом — з маткової труби при сальпінгіті (переважно при гонококовій інфекції)
лімфогенним, гематогенним шляхом та за поширенням.
За характером запалення розрізняють серозно-фібринозний та гнійний
пельвіоперитоніт. У гострій стадії серозно-фібринозного процесу відбуваються
розлади мікроциркуляції, гіперемія, набряк очеревини. З'являється серозний
ексудат, до якого домішуються фібрин, лейкоцити, альбуміни. У вогнищі запалення
накопичуються гістамін, кініни, змінюється рН. У міру зменшення дії
інфекційного агента зменшуються розлади мікроциркуляції, ексудація, утворюються
спайки, що обмежують запальний процес у межах малого таза. Якщо ж пошкоджуючий
агент продовжує діяти, то посилюються дистрофічні зміни у мезотелії,
підвищуються ексудація та лейкопедез, серозний пельвіоперитоніт переходить у
гнійний. Іноді при гнійному пельвіоперитоніті відмежування проходить дуже
повільно або не відбувається зовсім — розвивається поширений перитоніт.
Клініка, Картина пельвіоперитоніту характерна для
гострого запального процесу: висока температура (особливо при гнійному
процесі), сильний біль унизу живота, здуття живота, озноб. З'являється нудота,
іноді — блювання. При об'єктивному дослідженні виявляють прискорення пульсу, що
дещо випереджає температуру; язик вологий, може бути обкладений білими
нашаруваннями. Живіт злегка здутий у нижніх відділах, там же виявляється
напруження м'язів, позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга. Перистальтика
кишечника послаблена, але передня черевна стінка бере участь у акті дихання.
Гінекологічне дослідження у хворих на пельвіоперитоніт через різку
болючість та напруження передньої черевної стінки провести важко. Відзначаються
ригідність та болючість заднього склепіння. У наступні дні тут може виявлятись
випинання за рахунок накопичення ексудату. При спробі зміщення шийки виникає
сильний біль.
Аналіз крові виявляє лейкоцитоз із зсувом уліво, прискорення ШОЕ. У
біохімічному аналізі виявляють зміни вмісту білка та електролітів. Клінічний
аналіз крові необхідно повторювати кілька разів на добу, а на початку
захворювання навіть погодинно, що може допомогти своєчасно помітити перехід
пельвіоперитоніту у перитоніт.
Діагностика базується на ретельно зібраному анамнезі,
клінічній картині, лабораторних даних. Важливе значення мають пункція заднього
склепіння, бактеріологічне дослідження пунктату. Проводиться ультразвукове
дослідження, проте воно не дає надійних результатів. У неясних випадках
доцільно проводити діагностичну лапароскопію і при підтвердженні діагнозу
вводити мікроіригатор для місцевої антибіотикотерапії.
Лікування проводять у гінекологічному стаціонарі.
Призначають суворий ліжковий режим, повний спокій, холод на низ живота.
Застосовують антибактеріальну терапію з використанням напівсинтетичних
пеніцилінів, уназину, цефобіду, аміноглікозидів, цефалоспоринів, метронідазолу,
дез-інтоксикаційні (неогемодез, реополіглюкін, розчин глюкози) і
десенсибілізуючі засоби. Проводять корекцію водно-електролітного обміну,
кислотно-лужного стану. Із фізіотерапевтичних методів найчастіше застосовують
внутрішньовенне опромінювання крові гелієво-неоновим лазером. На вогнище
ураження призначають магнітолазерну терапію (випромінювання напівпровідникових
інфрачервоних лазерів).
Прогноз у більшості випадків сприятливий.
