Актуальная Медицина

Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. //crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки //allmedicine.ucoz.com/

Statistics

Онлайн всього: 82

Гостей: 82

Користувачів: 0

Чат

166.Сенсорна система. Класифікація органів почуттів
Під сенсорною системою розуміють совокупність органів й структур, які забезпечують:
сприйняття різних подразників , які діють на організм;
перетворення та кодування зовнішньої енергії в нервовий імпульс,
передачу по нервовом шляхам в підкоркові та коркові центри, де відбувається
аналіз інформації та формування суб’єктивних відчуттів
Сенсорная система - это аналізатори внешней и внутренней среды, которые обеспечивают адаптацию организма к конкретным условиям.
Сенсорна система забезпечує сприйняття організмом інформації про стан зовнішнього й внутрішнього середовища, а також її обробку й трансформацію у відчуття. Всі ці функції здійснюються аналізаторами і їхніми периферичними відділами - органами почуттів.
Аналізатори - це складні структурно-функціональні системи, що зв'язують центральну нервову систему із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Вони є аферентною частиною рефлекторних дуг. Кожний аналізатор складається із трьох частин:
периферичної, у якій відбувається сприйняття подразнення
проміжної або кондуктивної, представленої провідними шляхами й підкірковими утвореннями;
центральною, утвореною ділянкою кори головного мозку, де йде аналіз інформації й синтез відчуття.
Органи почуттів є периферичними частинами аналізаторів.
Виділяють три типи органів відчуттів
І тип утворений органами, що розвиваються з нейроектодерми. До першого типу ставляться органи почуттів, у яких рецепторами є спеціалізовані нейросенсорні клітини, що перетворюють зовнішню енергію в нервовий імпульс. Такими органами є органи зору й нюху;
ІІ тип органів почуттів представлений органами слуху, рівноваги, смаку. У цих органах подразнення сприймають епітеліальні клітини, які називаються сенсоепітеліальними, що розвиваються із шкірної ектодерми. Сенсоепітеліальні клітини називаються вторинно чутливими З ними контактують дендрити чутливих нервових клітин, які передають сприйняте подразнення на свій нейрон;
ІІІ тип органів почуттів представлений інкапсульованими й неінкапсульованими нервовими закінченнями. Їхня будова, як правило, не має органного принципу (виключення - інкапсульовані нервові закінчення). Всі вони є дендритами нейронів чутливих гангліїв. Таким чином, до третього типу з невираженою анатомічно органною формою належать пропріоцептивна (т.е скелетно-м'язова), шкірні й вісцеральна сенсорні системи. Периферичні відділи в них представлені різними інкапсульованими й неінкапсульованими рецепторами.

У кожному аналізаторі розрізняють 3 частини:
периферичну (рецепторну),
проміжну й
центральну.
Периферична частина представлена органами, у яких перебувають спеціалізовані рецепторні клітини. За специфічностю сприйняття стимулів розрізняють механорецептори (рецептори органа слуху, рівноваги, тактильні рецептори шкіри, рецептори апарата руху, барорецептори), хеморецептори (органів смаку, нюху, судинні інтерорецептори), фоторецептори (сітківки ока), терморецептори (шкіри, внутрішніх органів), болючі рецептори.
Рецепторні клітини периферичного відділу аналізаторів є складовою частиною органів почуттів (наприклад, око, вухо й ін.), а також органів, що виконують в основному несенсорні функції (тому що ніс, язик й ін.).
Проміжна (провідникова) частина сенсорної системи являє собою ланцюг вставних нейронів, за якими нервовий імпульс від рецепторних клітин передається до коркових центрів. На цьому шляху можуть бути проміжні, підкіркові, центри, де відбуваються обробка аферентної інформації й перемикання її на еферентні центри.
Центральна частина сенсорної системи представлена ділянками кори більших півкуль. У центрі здійснюються аналіз інформації, що надійшла, формування суб'єктивних відчуттів. Тут інформація може бути закладена в довгострокову пам'ять або переключена на еферентні шляхи.
167.Функціональні апарати ока. Ембріональний гістогенез органу зору. Рецепторний апарат.
Рецепторний апарат око являє собою периферичну частину зорового аналізатора. Складається з: очного яблука;
допоміжного апарата (повіки, сльозні залози, околорухливий м'яз).
Очне яблуко з морфологічної точки зору є органом шарового типу. Воно складається із трьох оболонок:
зовнішня оболонка - склера, що на більшому протязі непрозора, але в передньому відділі очного яблука переходить у прозору роговицю;
середня оболонка - судинна, у свою чергу, підрозділяється на 3 частини: судинну оболонку, війчасте тіло й райдужну оболонку;
внутрішня оболонка: сітківка, зорова частина й сліпа частина.
Крім того, до складу очного яблука входить:
кришталик,
склоподібне тіло,
рідина передньої й задньої камер ока.
З фізіологічної точки зору в оці виділяють кілька функціональних апаратів:
рецепторний апарат - сітківка;
діоптричний або світлопереломлючий апарат: роговиця; кришталик; склоподібне тіло; рідина камер ока;
акомодаційний апарат: радужка; кришталик; війчасте тіло;
допоміжний апарат: повіка; вії; сльозні залози; глазорухливі м'язи.
Ембріональний гістогенез органу зору.Орган зору розвивається досить рано з декількох джерел. Сітківка й зоровий нерв розвиваються з випинання стінки переднього мозкового міхура, що має вигляд очних пухирців. Ці пухирці шляхом впячувания перетворюються в очні келихи. Із зовнішньої стінки очного келиха розвивається пігментний епітелій сітківки, із внутрішньої - сітківка. Краями очного келиха служать для утворення гладких м'язів радужки (м'язи, що звужують і розширюють зіниці) і війчастого тіла. Кришталик розвивається з ектодерми, що утворює спочатку потовщення - кришталикову плакоду, а потім кришталиковий пухирець. Кришталиковий пухирець відбруньковується від ектодерми й поступово зміщається в порожнину очного келиха. Зросла над ним ектодерма бере участь в утворенні переднього епітелію роговиці. Склера, судинна оболонка і її похідні (райдужна оболонка, війчасте тіло) розвиваються з мезенхіми. Епітелій кон’юнктиви ока, слізні залози розвиваються із шкірної ектодерми.
Сітківка складається із задньої (зорової) і передньої (сліпої) частин. Сліпа частина сітківки складається із двох шарів кубічного гліального епітелію. Границя між сліпою й зоровою частинами нерівна й називається зубчастим краєм.
Зорова (оптична) частина має складну шароподібну будову, характерну для екранних нервових центрів. Основною частиною сітківки є тричленний нейронний ланцюг. Вона складається з фоторецепторного, біполярного й гангліонарного нейронів. Тіла цих нейронів утворюють три ядерних шари сітківки (зовнішній і внутрішній зернисті й гангліонарний). Є також шари, утворені відростками нейронів, міжнейронними зв'язками й гліальними элементами: шар паличок і колбочок, зовнішній і внутрішній сітчасті шари, шар нервових волокон, дві гліальні прикордонні мембрани. Усього в сітківці налічується 10 шарів.
Шар пігментного епітелію перебуває між базальною пластинкою судинної оболонки, з одного боку, і шаром паличок і колбочек сітківки, з іншої. Пігментоцити, що формують шар, лежать на базальній мембрані. Їхні основи прилежать до судинної оболонки. Від вершин клітин відходять відростки у вигляді "бороди", які також містять пігмент Меланин, здатний мігрувати сюди з тіл клітин. На світлі кількість пігменту збільшується, і він переміщається у відростки, які оточують палички й колбочки фоторецепторних нейронів, глибоко проникаючи між ними. При цьому пігмент поглинає частину світла й перешкоджає сприйняттю фоторецепторних нейронів. У темряві відростки зникають, а пігмент переміщається до тіла клітини, що сприяє більшому порушенню фоторецепторів.
Функції пігментного шару:
трофічна функція прояляється стосовно фоторецепторних нейронів, забезпечення дифузії живильних речовин і кисню із судинної оболонки;
захисна функція проявляється в захисті паличок і колбочок насамперед від надлишкового світлового потоку, участь у гематоофтальмичному бар'єрі;
фагоцитоз і переварювання зовнішніх частин, що піддаються постійному руйнуванню, палочконесущих нейронів і, отже, участь у відновленні їхніх дисків; біосинтез ретиналя (складовій частини зорового пігменту родопсину) і транспорт його до фоторецепторних нейронів.
Шар паличок і колбочок утворений дендритами фоторецепторних нейронів, що мають форму або паличок, або колбочок. У паличці виділяють зовнішній і внутрішній сегменти. У зовнішньому сегменті перебуває велика кількість здвоєних поперечних мембран, розташованих у вигляді стопки плоских мембранних пухирців. Їх називають дисками. У дисках зовнішнього сегмента втримується зоровий пігмент родопсин, що складається з білка опсину й альдегіду вітаміну А - ретиналю. Під дією енергії світла родопсин розпадається, що веде до збільшення проникності мембрани клітини для іонів і виникненню електричного потенціалу. У темряві відбувається регенерація родопсину, що супроводжується витратою енергії АТФ. Диски паличок постійно обновляються. Їхній новотвір відбувається в проксимальних відділах, звідки новостворені диски зміщаються в дистальному напрямку, "старіють" фагоцитуютьмя клітинами пігментного епітелію. Для новотворення мембран дисків необхідні вітамін А, при недоліку якого відбувається їхнє руйнування, і виникає "куряча сліпота" - нездатність бачити в нічний час.
168.Світлосприйнятливий апарат ока
Палички - рецептори чорно-білого нічного зору. Їхня кількість близько 130 млн. Розташовані палички в периферичних відділах сітківки.
У колбочкі будова зовнішнього сегмента трохи відрізняється від палички. По-перше, зовнішні сегменти складаються не з ізольованих дисків, а з напівдисків, утворених глибокими інвагінаціями цитолеми, що нагадують гребінку. По-друге, вони мають не циліндричну, а конічну форму. По-третє, у внутрішньому сегменті є еллипсоїд ліпідне включення, оточене мітохондріями.
По-четверте, у колбочках напівдиски містять зоровий пігмент йодопсин. Цей пігмент розпадається під впливом червоного, синього або зеленого світла. По-п'яте, мембрани колбочок не піддаються відновленню. Внутрішній сегмент колбочок має таку ж будову, як і в паличках, відмінність полягає в тім, що ядро колбочкових клітин більше , ніж ядро паличок ядро Загальна кількість колбочкових нейронів становить близько 7 млн. Вони лежать у центрі сітківки. Особливо великий їхній зміст у жовтій плямі - області кращого бачення. Колбочкові клітини реагують на світло високої інтенсивності, забезпечуючи кольоровий денний зір.
Механізм фоторецепції пов'язаний з розпадом молекул родопсину і йодопсину під впливом світлової енергії. Це запускає ланцюг реакцій, що змінює проникність мембран для іонів і активне формування нервового імпульсу.
Зовнішня гліальна мембрана перебуває між шаром паличок і колбочок і зовнішнім зернистим шаром, утворюється відростками гліальних клітин-волокон.
Зовнішній зернистий (ядерний) шар утворений тілами і ядрами фоторецепторних нейронів. Це найбільш виражений із трьох ядерних шарів сітківки.
Зовнішній сітчастий шар сформований аксонами фоторецепторних нейронів, дендритами біполярних нейронів і синапсами між ними.
Внутрішній зернистий шар утворений тілами декількох нейронів: біполярних, горизонтальних, амакринових, інтерплексиформних, а також ядрами гліальних клітин-волокон Мюллера. Дендрити біполярних нейронів утворюють синапси з аксонами фоторецепторних нейронів у зовнішньому сітчастому шарі, а їхні аксони формують синапси з дендритами гангліонарних нейронів у внутрішньому сітчастому шарі.
Горизонтальні нейрони мають безліч горизонтально направлених дендритів, які утворюють синапси з декількома фоторецепторними нейронами. Аксон горизонтального нейрона формує синапс на межі між біполярною й фоторецепторною клітинами. Через такі синапси може проходити гальмування, що збільшує контрастність зображення.
Амакринові нейрони не мають дендритів, їх заміняє тіло клітини, що виконує роль синаптичної поверхні. Аксон розгалужується й утворює зв'язки з декількома гангліонарними, а також біполярними нейронами. Функція амакринових нейронів та ж, що й у горизонтальних клітин. Інтерплексиформные нейрони виконують асоціативну функцію. Глиальные клітки-волокна Мюллера мають протяжні відростки, які йдуть нагору й униз, з'єднуючись між собою на рівні 2 і 3 шарами. Ці з'єднання формують зовнішню гліальну прикордонну мембрану. Внутрішня гліальна мембрана утворена основами клітин-волокон Мюллера і їхньою базальною мембраною. Вона перебуває за шаром нервових волокон, відокремлюючи його від склоподібного тіла. Від основних відростків клітин Мюллера відходить численні вторинні відростки, які оточують тіла нейронів сітківки і їх синапси, виконуючи опорну функцію. Крім того, відростки оточують стінки ретинальных капілярів, беручи участь у формуванні гематоретинального бар'єра. Незважаючи на таку розмаїтість формуючих клітин, внутрішній ядерний шар помітно тоньше, ніж зовнішній.
Внутрішній сітчастий шар утворений аксонами біполярних нейронів і дендритами гангліонарних нейронів. Тут же перебувають синапси між цими відростками.

Гангліонарний шар утворений ядрами гангліонарних нейронів. Ці нейрони самі великі за розмірами в сітківці. У результаті зменшення форми клітин від зовнішніх шарів до внутрішніх відбувається конвергенція нервових імпульсів у сітківці. Так, на одному біполярному нейроні утворюються синапси декількох фоторецепторних кліток. У свою чергу, кілька біполярних клітин контактують із одним гангліонарним нейроном. У результаті число нервових волокон у зоровому нерві приблизно в 100 разів менше числа фоторецепторних нейронів. Конвергенція відсутня в області жовтої плями, де кожному фоторецепторному відповідає окремий біполярний нейрон.
Шар нервових волокон утворений аксонами гангліонарних нейронів. Нервові волокна сітківки перебувають у сліпій плямі, оточуються мієлиновою оболонкою, проходять через всю сітківку й формують зоровий нерв, у якому волокна перехрещуються і йдуть у таламус.
Внутрішня гліальна прикордонна мембрана перебуває нижче шару нервових волокон, утворюється з'єднанням основ відростків клітин-волокон Мюллера і їхньою базальною мембраною.

169. Діоптричний апарат ока
Роговиця - прозора частина зовнішньої фіброзної оболонки ока склери. Вона складається з п'яти шарів:
зовнішній епітелій є багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, що складається із трьох шарів - базального, шиповатого й шару плоских клітин. В епітелії втримується велика кількість вільних нервових закінчень, що обумовлюють високу чутливість роговиці. Передній епітелій роговиці в області лімба переходить в епітелій кон’юнктиви ока;
передня прикордонна (боуменова) мембрана- утворено впорядковано, у вигляді тривимірної мережі коллагенових волокон, відіграє роль базальної мембрани;
власна речовина роговиці- утворена оформленою щільною волокнистою сполучною тканиною. Воно складається з паралельно розташованих колагенових волокон, основної речовини й розташованих між волокнами фіброцитів. Власна речовина роговиці продовжується в склеру- щільну непрозору оболонку. Місце переходу роговиці в склеру називається лімбом. Тут розташована велика кількість судин, з яких харчуються зовнішні відділи роговиці. Харчування її центральних відділів відбувається за рахунок речовин, що втримуються в рідині передньої камери ока;
задня прикордонна (десцеметова) мембрана має таку ж будову, як і зовнішня мембрана;
задній епітелій - одношаровий плоский епітелій (часто називається эндотелием).
У роговиці немає власних судин, харчування йде за рахунок дифузії речовин з передньої камери ока й кровоносних судин лімбу. При запаленні судин з лімбу можуть проникати у власну речовину роговиці, що створює її непрозорість (катаракта). Роговиця інтенсивно інервируєтсья, нерви містяться не тільки у власній речовині, але й у передньому епітелії.
Фактори, що забезпечують прозорість роговиці:
Ідеально прозора поверхня переднього епітелію, ( прозорість при травмах, утворенні виразок роговиці ця рівна поверхня порушується, що веде до появи непрозорих ділянок);
відсутність у власній речовині судин,( при запаленні вони можуть вростати в нього з лімба, що порушує прозорість);
низький зміст у власній речовині роговиці води,( при запаленнях роговиці (кератитах) відбувається збільшення змісту води, і прозорість роговиці губиться (катаракта));
високий ступінь упорядкованості розташування колагенових волокон у прикордонних мембранах і власній речовині роговиці.
Кришталик розвивається з матеріалу ектодерми, що перетворюється під впливом очного келиха в кришталиковий пухирець. Цей пухирець відокремлюється від ектодерми й поринає в порожнину очного келиха. Передня стінка кришталикового пухирця складається з одношарового кубічного епітелію, а задню стінку утворюють клітини, які називаються кришталиковими волокнами. У міру їхнього росту порожнина пухирця зникає. У центрі кришталика з первинних кришталикових волокон утворюється ядро кришталика. Надалі за рахунок проліферації кліток, що перебувають в екваторіальній частині, утворяться вторинні кришталикові волокна.
Кришталик зовні покритий капсулою - потовщеною базальною мембраною. Капсула містить глікопротеїни й мережу мікрофіламентів, що забезпечують еластичність кришталика. На передній поверхні кришталика під його капсулою зберігається одношаровий епітелій. На екваторі його клітини здатні до мітотичного розподілу (паросткова зона). Після його завершення ці клітини формують нові кришталикові волокна. Клітини заднього епітелію також формують кришталикові волокна. Цитоплазма кришталикових волокон містить прозору речовину кристалин. У центрі кришталикові волокна ущільнюються, втрачають ядра, нашаровуються один на одного й формують ядро кришталика.
Усередині кришталика відсутні нерви й кровоносні посудини, що забезпечує його прозорість. Усередині ока кришталик підтримується за допомогою ниток циліарною (цинновой) зв'язкою, що прикріплюється до капсули. Зміна ступеня натягу ниток змінює кривизну кришталика, при цьому змінюється і його заломлююча здатність. Завдяки цьому можлива акомодація - здатність чіткого бачення по-різному розташованих предметів. У молодих людей кришталик має високу еластичність, що поступово губиться з віком. Це веде до порушення сприйняття близько розташованих об'єктів (пресбіопія). При старінні також може порушуватися прозорість кришталика і його капсули - виникає кришталикова катаракта.
Склоподібне тіло - це основне заломлююче середовище ока. Крім цієї найбільш важливої функції склоподібне тіло бере участь в обмінних процесах сітківки, а також фіксує кришталик і перешкоджає (у нормі) відшаруванню сітківки від пігментного епітелію. Воно представлено міжклітинною речовиною (99% води й білок вітреїн), і одиничними клітинами (фіброцити, макрофаги й лімфоцити).

Это важно.

Поиск

Реклама

Statistics

Нас смотрят

Ссылки.

Чат