Актуальная Медицина

Это важно.

Мы предлагаем удобный сервис для тех, кто хочет купить – продать: земельный участок, дом, квартиру, коммерческую или элитную недвижимость в Крыму. //crimearealestat.ucoz.ru/ Перепечатка материалов разрешена только при условии прямой гиперссылки //allmedicine.ucoz.com/

Statistics

Онлайн всього: 44

Гостей: 44

Користувачів: 0

Чат

32.Методика проведення ін'єкцій
Ін'єкції виконують у спеціальному процедурному кабінеті. В палаті ін'єкції виконують тільки важкохворим.
Медсестра протягом 3—5 хв миє руки з милом. Потім протирає їх 0,5 % розчином нашатирного спирту, а після цього 70 % етиловим спиртом.
Перед уведенням ліків хворому медична сестра уважно читає напис на ампулі або флаконі. Якщо назва стерлася повністю або навіть частково, вводити такий препарат ні в якому разі не можна. Слід уточнити дату виготовлення та кінцевий термін реалізації препарату, що вказані на ампулі чи флаконі.
Пусті ампули рекомендується зберігати протягом декількох годин, щоб у разі необхідності можна було перевірити, що було введено хворому.
Перед набиранням ліків із ампули треба з вузької її частини перегна¬ти рідину в широку. Для цього пальцями слід поклацати по вузькій частині ампули. Звужене місце ампули протирають 70 % етиловим спиртом Спеціальним маленьким терпугом надпилюють ампулу в місці її звуження. Стерильною марлею беруть за це місце і обережно надламують ампулу, щоб не утворилося скалок і вони не потрапили в середину ампули. Занурюють голку в ампулу і починають набирати в шприц рідину, поступово нахиляючи ампулу в горизонтальне положення, а далі у вертикальне отвором донизу під кутом 45°. При цьому шприц слід тримати таким чином: циліндр шприца затискують між І, III і IV пальцями лівої руки, ампулу тримають II та III пальцями; І та II пальцями правої руки відтягують поршень і набирають рідину з ампули.
Щоб набрати рідину з знімають з нього верхню металеву кришку, не порушуючи металевого обідка. Протирають спиртом гумову частину кришки флакона. Далі можливі такі 2 варіанти: а) якщо у флаконі міститься рідина, то її звичайним чином набирають у шприц; б) якщо у флаконі знаходиться порошкоподібна лікарська речовина, то за допомогою шприца туди вводять відповідний розчин (новокаїну, глюкози, ізотонічний розчин натрію хлориду) для отримання необхідної концентрації речовини. Знімають флакон з голкою зі шприца, добре струшують флакон, щоб ліки повністю розчинилися, приєднують шприц до голки і, відтягуючи поршень, набирають потрібну кількість речовини. Знімають голку, якою набирали ліки, і насаджують на шприц голку для ін'єкцій.
Потім видаляють повітря зі шприца Для цього повертають шприц голкою вгору, щоб повітря, яке міститься у шприцу, скупчилося вгорі, над рідиною, у вихідній частині циліндра. Поршнем проштовхують повітря че¬рез голку таким чином, щоб услід за повітрям витиснулася незначна кількість рідини. Щоб поршень не відійшов назад, а повітря знову не потрапило в шприц, останній кла¬дуть у горизонтальне положення на кришку стерилізатора. Найкраще проводити ін'єкції у спеціальному процедурному кабінеті. Якщо хворий прикутий до ліжка, ін'єкції йому виконують у палаті. Для цього наповнений шприц кладуть на стерильну кришку стерилізатора, прикривають його марлевою серветкою. Сюди ж кладуть декілька ватних тампонів, змочених спиртом, та паличку, змочену йодом.

33.Внутрішньошкірні (інтракутанні) ін'єкції
При внутрішньошкірних ін'єкціях лікарську речовину вводять у товщу шкіри, не доходячи до підшкірної основи.
Застосовують такі ін'єкції при виконанні алергічних проб (виявлення різних природних та штучних алергенів), імунологічних проб на туберкульоз (Манту), бруцельоз (Бюрне), ехінококоз (Каццоні), проб на переносність ан¬тибіотиків, на приховані набряки (Мак-Клюра — Олдрнча), для місцевого знеболювання, для вакцинації. Використовують найтоншу (діаметром 0,3—0,4 мм) найкоротшу (довжиною 1,5—2 см) голку зі зрізом під кутом 40—45 °, прецизійний шприц ємкістю 1 мл.
Ін'єкції виконують на згинальній поверхні передпліччя, зовнішній поверхні плеча.
Шкіру на місці ін'єкції протирають спиртом . Голку відносно шкіри ставлять зрізом догори. Шкіру розтягують між пальцями лівої руки. Голку під гострим кутом просувають таким чином, щоб її отвір зник у роговому шарі шкіри приблизно на 0,2—0,5 см. Вводять незначну кількість рідини (1—2 краплі) до утворення білявого підвищення— так званої лимонної кірочки. Голку витягують, стерильним ватним тампоном злегка (щоб не витиснути рідину, що знаходиться близько до поверхні) протирають місце ін'єкції.
Щоб виконати пробу Манту, в шкіру передпліччя вводять туберкулін у розведенні 1:2000. Якщо набряк та почервоніння шкіри на місці введення через 48—72 год будуть діаметром понад 5 мм, результат проби оцінюють як позитивний.
Щоб виконати пробу на переносність антибіотиків, у ділянку згинальної поверхні передпліччя вводять 1000 ОД відповідного антибіотика, розведеного в 0,1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Для контролю в ділянку протилежного передпліччя вводять ізотонічний розчин натрію хлориду. Позитивною вважають пробу, коли через декілька хвилин на місці введення антибіотика з'являється почервоніння та набряк. Це означає, що введення даного антибіотика хворому суворо протипоказане.
Щоб виконати пробу на гідрофільність шкіри, внутрішньошкірно вводять 0,2- мл 0,85 % розчину натрію хлориду. Слідкують за терміном розсмоктування папули. В нормальному стані він складає 50—90 хв. Зменшення цього терміну свідчить про підвищення гідрофільності шкіри та схильність до утворення набряків.

34.Підшкірна ін′єкція
Призначається
Для відносно швидкого (через 20 хвилин) всмоктування лікарських препаратів у загальне коло кровообігу. Для підшкірних ін’єкцій частіше використовують зовнішню поверхню плеча, підлопаткову ділянку, передньо-зовнішю поверхню стегна, бокову частину передньої черевної стінки і ділянку навколо пупка. В цих місцях шкіру і підшкірну основу легко захопити в складку, до того ж відсутня небезпека ушкодження великих судин і нервів.
Підготовка до проведення маніпуляції:
Положення хворого сидяче. Пацієнтам з лабільною нервовою системою, схильним до запаморочень, ін’єкції необхідно виконувати в лежачому поло-енні. Хворим яким призначено постільний режим, підшкірні ін’єкції краще робити в зовнішню поверхню плеча або бокову частину передньої черевної стінки. Протипоказані підшкірні ін’єкції при глибоких змінах шкіри, опіках, ранах,гнійниках що поширюються на місцях де треба робити укол, а також вираженому набряку і рубцевих змінах підшкірної основи.
Для виконання підшкірних ін’єкцій використовують шприц об’ємом
1-2-5 мл., голку довжиною 20 мм., і діаметром 0,4 мм..
Підшкірно вводять 1-2 мл. розчину, максимальний об’єм не повинен перевищувати 5 мл.Підготовку рук медичної сестри, збирання шприца, набирання ліків проводять згідно з загальноприйнятими нормами. У місці ін’єкції шкіру протирають 96% спиртом .
Виконання:
Наповнений ліками шприц тримають у правій руці, циліндр його затискають між І та ІІІ-ІV пальцями, другий палець лежить на муфті голки, а V- на поршні. Тримаючи шприц вертикально і легко натискаючи на поршень, видаляючи з нього пухирці повітря. Вказівним та великим пльцями лівої руки захоплюють шкіру з підшкірною основою у відповідній ділянці і відтягують її догори. Коротким швидким рухом під гострим кутом (30-45) за током лімфи (від периферії до центру) вколюють голку зрізом догори на 2/3 її довжини в основу утвореної складки на глибину 1-2 см., між І та ІІ пальцями лівої руки. Після проколу шкіри складку відпускають і ІІ- ІІІ пальцями лівої руки затискають обід циліндра шприца, а І-м пальцем надавлюють на рукоятку поршня і повільно вводять ліки під шкіру. Потім лівою рукою прикла-ають змочену в 96% спирті ватну кульку до місця уколу і швидким рухом витягують голку. Цією ж ватою лівою рукою, злегка масують місце введення ліків, щоб вони краще розподілились в підшкірній основі.
При підшкірних ін’єкціях можливі ускладнення. Одним з них є потрапляння голки в просвіт кровоносної судини і введення в неї лікарських речовин.
Потрапляння в просвіт судини олійних розчинів може спричинити жирову емболію. Поранення стінки судини голкою призводить до кровотечі і підшкірних крововиливів. Для зупинки кровотечі місце проколу притискаютььстерильною марлевою кулькою. При недостатньо глибокому уколі голки лікарські препарати потрапляють не в підшкірну основу, а в товщу шкіри, що може спричинити її некроз. Не виключена можливість поломки голки в товщі тканин. Найчастіше голка ламається в місці з’єднання її з муфтою, тому голку рекомендується вводити не повністю, а на 2/3 її довжини.
Після підшкірної ін’єкції в деяких випадках з’являється біль і почервоніння шкіри в місці уколу, а також утворюється підшкірних інфільтрат. Найчастіше це спостерігається при недотриманні правил асептики, а також при одноразовому введенні великого об’єму ліків, при постійному введенні лікарських препаратів в одне й те саме місце, при введенні не підігрітих олійних розчинів. Для профілактики цього ускладнення слід постійно чергувати місця ін’єкцій, не вводити великого
об’єму ліків одно моментно, суворо дотримуватися правил асептики. При
виникненні ускладнень на місце уколу прикладають зігрівальний компрес з
40-45% спирту. Про ускладнення необхідно доповісти лікарю.
Одним з ускладнень є ліподистрофія. Ліподистрофія – це зникнення, рідше гіпертрофія підшкірної жирової клітковини на місці підшкірних введень
інсуліну у хворих, які тривало хворіють на цукровий діабет і отримують
інсулін. Для профілактики ліподистрофій необхідно постійно змінювати
місця введення інсуліну.

35.Внутрішньомязова інєкція
Цей метод ін'єкцій дуже поширений. Його застосовують у випадках, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж при підшкірній ін'єкції, бо м'язи краще, ніж підшкірна основа, постачаються кров'ю та лімфою. Деякі препарати при підшкірному введенні викликають біль та погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфільтратів. У таких випадках застосовують внутрішньом'язовий метод ін'єкцій. Це дає змогу ввести більшу, ніж при внутрішньошкірному введенні, кількість препарату —до 10 мл.
Використовують шприц «Рекорд» або одноразовий шприц ємкістю 10 мл, голки діаметром 0,8—1 мм та довжиною 7—10 см. Такий розмір голки зумовлений тим, що вона має пройти крізь шкіру, підшкірну основу і потрапити до м'язового шару. Вибір довжини та діаметра голки за¬лежить від товщини підшкірної основи.
Внутрішиьом'язові ін'єкції виконують у тих місцях, де шар підшкірної основи є найменшим, а нерви і кровоносні судини не розташовані близько до поверхні. Глибину вколювання голки подано на. Внутрішньом'язові ін'єкції виконують у ділянці чотириголового м'яза стегна, трьохголового м'яза плеча, дельтовидного м'яза.
Техніка проведення маніпуляції
Максимальний об'єм уведеної лікарської речовини не повинен перевищувати 10 мл, щоб запобігти виникненню перерозтягнення м'язів, яке може призвести до порушення всмоктування препарату та виникнення інфільтрату. Під час виконання внутрішньом'язової ін'єкції м'язи хворого мають бути розслабленими, що сприятиме легкому введен¬ю голки. Шкіру хворого обробляють звичайним способом Шприц беруть у праву руку таким чином, щоб III та IV пальці фіксували циліндр, II палець тримав поршень, а V підтримував муфту голки. Місця ін'єкцій: на симетричних ділянках слід щоразово чергувати. По закінченні введення препарату голку швидко виймають. Якщо ін'єкцію викона¬но правильно, місце уколу залишається сухим.
Треба знати, що для кращого всмоктування лікарської речовини бажано виконати легкий масаж у місці ін'єкції або покласти на нього грілку.
Особливості ін'єкції залежно від місця її проведення.
1. Ін'єкції в сідниці. Хворий лежить на животі. Медична сестра відмічає місце вколювання — це є зовнішній верхній квадрант сідниці, тобто ділянка сідничного м'яза на перехресті вертикальної лінії, що йде посередині сідниці, та горизонтальної лінії, проведеної на 2 пальці нижче гребінця клубової кістки. У цій ділянці не проходять великі судини та сідничний нерв. У цьому місці лівою рукою медична сестра розтягує шкіру. Різким рухом правої руки вколює голку перпендикулярно шкірі на глибину 5 см, а при великій товщині підшкірної основи навіть глибше.
2. Ін'єкції в стегно. Хворий лежить на спині. Місцем ін'єкції є зовнішня або внутрішня частина верхньої або середньої третини стегна. Шкіру та підшкірну основу захоплюють у велику зморшку. Голка має бути спрямована дещо навскіс. Для цього шприц треба тримати, як ручку при письмі. Ці умови потрібно дотримувати, щоб голка не потрапила в окістя або кістку.
3. Ін'єкції в міжлопаткову або підлопаткову ділянку (дельтовидний м'яз). Хворий сидить на стільці з випрямленою спиною та притиснутим до стільця лівим або пра¬вим боком. Руку на боці ін'єкції слід опустити та відвести назад; при цьому відповідна лопатка відходить від задньої З поверхні грудної клітки, утворюючи невелику западину. Голку вколюють на глибину 5—6 см паралельно поверхні спини, зовні від хребта.
Можливі ускладнення внутрішньом'язових ін'єкцій
1. Утворення інфільтратів, що може бути пов'язане з порушенням правил асептики та спричинити виникнення абсцесу. Щоб запобігти цьому ускладненню, перед ін'єкцією місце вколювання голки слід пропальпувати. При винайденні інфільтрату, що утворився внаслідок проведення попередніх ін'єкцій, треба одразу застосувати такі лікувальні процедури: відтягуючі — нанести на місце інфільтрату йодну сітку, накласти напівспиртовий зігріваючий компрес або компрес з троксевазинової чи гепаринової мазі; фізіотерапевтичні озокеритні аплікації, струм УВЧ, ультрафіолетове випромінювання.
2. Поломка голки. Звичайно це буває у місці її переходу в канюлю. Може статися внаслідок дефекту голки або грубого виконання маніпуляції. При цьому ускладненні потрібне оперативне втручання.
3. Ушкодження нервових стовбурів внаслідок неправильного вибору місця ін'єкції. Це небезпечне ускладнення може призвести до розвитку парезів та паралічів.

36. Венепункція
Венепункцію — проколювання периферичних вен — ви¬конують з метою введення у вену медикаментозних засобів у незначній кількості — до 20—50 мл (внутрішньовенне впорскування), необхідної лікувальної рідини в значній кількості — 200—500 мл і більше (внутрішньовенне переливання, або інфузія).
Шляхом венепункції беруть кров з вени для дослідження (біохімічного, імунологічного, мікробіологічного), з метою кровопускання, переливання крові іншій особі, для виготовлення аутовакцин, проведення аутогемотерапії.
Для виконання венепункції застосовують шприц ємкістю 10—20 мл, голку довжиною 4—6 см з коротким зрізом (у деяких голках для зручності маніпулювання є рукоятка з шорсткою поверхнею у виїмках для пальців та з пласкою нижньою поверхнею, що ковзає по шкірі при вколюванні), гумовий джгут довжиною 20—30 см, спирт, ватні тампони.
Звичайно місцем венепункції є ліктьовий згин, де добре видно розгалуження вен, що контуруються під шкірою, підшкірні вени тильної поверхні кисті, стоп. Трапляються випадки, коли знайти вену важко. Таке буває при різкому падінні артеріального тиску (колапс, шок), глибокому заляганні вени, при надмірно розвинутій підшкірній основі. Якщо периферичну вену знайти неможливо, вдаються до оперативного шляху її знаходження та розтину — так званої венесекції.
При виконанні венепункції хворий повинен перебувати у положенні лежачи, бо іноді під час цієї маніпуляції хворі непритомніють. Якщо хворий може сидіти, то венепункцію виконують на спеціальному столику. Хворий вкладає на цей столик передпліччя, максимально розігнуте в ліктьовому згині, згинальним боком доверху. Під розгинальну частину ліктьового суглоба підкладають тверду клейончату подушку з піском (розміром 30X40 см), обгорнену рушником.

На передпліччя на 5—6 см вище ліктьового згину на¬кладають гумовий джгут. Під джгут підкладають марлеву серветку (щоб запобігти защемленню шкіри) і джгут зав'язують таким чином, щоб його можна було легко розв'язати лівою рукою. Ступінь стискання кінцівки джгутом має бути таким, щоб спинити течію крові тільки у відвідних венах, і ні в якому разі не в артеріях.
Треба знати, що після накладання джгута слід переві¬рити наповнення пульсу і, якщо він стає слабкішим або не пальпується, ступінь стискання кінцівки зменшити.
Якщо плече стиснуте джгутом належним чином, то розгалуження вен, особливо біля ліктьового згину, набухають та напружуються, ще можна побачити або виявити пальпування. Трапляється, що вени залягають досить глибоко і звичайне накладання джгута не приносить успіху. Тому удаються до таких засобів: хворий повинен протягом де¬якого часу потримати руку в вертикальному положенні кистю донизу, кілька разів енергійно стиснути та розтиснути кулак; нерідко також допомагає енергійне розтирання згинальної поверхні передпліччя.
Щоб зафіксувати вену та зменшити її рухливість, треба пальцями лівої руки дещо натягнути шкіру в ділянці ліктьового згину. Можна скористатися природною фіксацією вени у місці злиття двох гілок плечової вени, вколюючи голку в вершину кута, утвореного ними.
Місце ін'єкції обробляють стерильним тампоном, змоченим у спирті. Вколювати голки можна двома способами: голкою без шприца і /голкою, що насаджена на шприц. Напрямок голки при "проколюванні — за течією крові, голки має бути повернутою зрізом догори під гострим кутом до поверхні шкіри. Проколювання вени виконують у 2 етапи.

Перший етап. Рішучим коротким рухом проколюють шкіру на незначну глибину так, щоб при потребі, просуваючи голку в тому самому напрямку, потрапити до -вени. Якщо таким чином не вдаєть¬ся одразу потрапити у вену, то після проколювання шкіри та фіксації вени слід другим,, коротким, просуванням голки паралельно вені потрапити в останню.
Другий етап. Після потрапляння голки у вену її просувають на 5—10 мм паралельно вені. На підтвердження того, що голка знаходиться у вені та добре в ній фіксована, із зовнішнього боку голки або а шприці з рідиною з'являється темна венозна кров. У хворих з низьким артеріальним тиском при підтяганні поршня до себе в шприц має надійти кров.
Якщо з першого разу не вдалося потрапити у вену, треба потягнути голку до себе, але щоб вона залишалася в шкірі. Зробити повторну спробу потрапити до вени, застосувавши згадані вище прийоми.
Після введення лікарської рідини голку швидко та обережно виводять із вени в напрямку її осі, тобто паралельно поверхні шкіри (щоб не подряпати стінку вени). Місце вколювання протирають тампоном, змоченим спиртом. Руку хворого згинають у ліктьовому суглобі. В такому положенні рука має перебувати протягом 5—10 хв, а при підвищеній кровоточивості— до 30 хв.
Найпоширенішим ускладненням венепункції є утворення гематом, що виникають внаслідок проколювання задньої стінки вени або коли хворий після венепункції не тримав руку зігнутою. Щоб усунути це ускладнення, слід негайно витягти голку з місця ін'єкції, щільно забинтувати ліктьо¬вий згин. Для кращого розсмоктування гематоми прикладають напівспиртовий або мазевий (троксевазинова, гепаринова мазі) компреси.
Кровотеча у місці проколювання трапляється рідко і в основному при гемофілії та інших геморагічних діатезах.
37.Внутрішньовенні ін'єкції (впорскування)
Внутрішньовенні впорскування — це внутрішньовенне струминне введення в організм хворого невеликої кількості (10—20 мл) лікарських препаратів. їх виконують так само, як і підшкірні та внутрішньом'язові ін'єкції, однак механізм дії цього виду ін'єкцій дещо інший.
1. Лікарські речовини, що потрапляють таким чином до крові, переходять у загальне коло кровообігу і діють миттєво.
2. У вени без шкоди для здоров'я можна вводити деякі речовини, які при інших видах ін'єкцій викликають сильне подразнення підшкірної основи або м'язів (наприклад, кальцію хлорид). Тому при введенні цих речовин треба пильно слідкувати, щоб вони не потрапили за межі вени.
3. Внутрішньовенні ін'єкції можуть стати джерелом надходження до вени повітря, різних інфекційних агентів, а іноді навіть олійних розчинів. Тому слід знати, що внутрішньовенні впорскування повинен виконувати лікар або досвідчена медична сестра.
Показання. Загрожуючі життю стани при яких виникає необхідність негайного, якнайшвидшого впливу медикаментозного засобу; важкі розлади кровообігу, дихання, приступ бронхіальної астми, сильна та тривала кровотеча, важке отруєння.
Протипоказання. При існуючих життєвих показаннях обмежувати (але не повністю відміняти) цю ін'єкцію можна тільки при підвищеній кровоточивості.
Перед виконанням внутрішньовенної ін'єкції наповнюють шприц ємкістю 10—20 мл активнодіючою лікарською речовиною (серцеві глікозиди, гіпотензивні пре¬парати, спазмолітики, кровоспинні засоби тощо), яку змі¬шують у шприці з ізотонічним розчином натрію хлориду або 40 % розчином глюкози.
Треба пам'ятати, що водночас у вену струминним методом не можна вводити більш як 200 мл рідини, бо може розвинутися гостра серцева недостатність внаслідок гострого перевантаження правих відділів серця.
Венепункцію виконують за тими самими правилами, що згадувалися вище. При появі крові з муфти шприца негайно вставляють у неї наконечник шприца; останній має бути наповнений розведеною лікарською речовиною. Якщо голка була з'єднана зі шприцом, то легко підтягують поршень на себе; при цьому до шприца має надійти кров. Швидко та обережно розв'язують джгут. Далі вводять лікарську речовину звичайно об'ємом 10—20 мл. Цю кількість рідини, особливо коли вона містить сильнодіючі препарати, необхідно вводити надто повільно, не менше 2—3 хв, і весь час слідкувати, щоб голка не вийшла з вени.
Якщо поршень шприца погано посувається вперед, а навколо вени утворюється набряк, навіть із посинінням, то це означає, що рідина йде поза веною.
У такому разі впорскування препарату треба негайно припинити. Не виводячи голку зі шкіри, відтягують поршень на себе і роблять спробу відсмоктати введену поза веною рідину. Потім витягують голку, а на місце уколу кладуть стискуючу пов'язку, яку треба тримати протягом 1—2 діб. Після цього терміну на уражене місце прикладають напівспиртові (троксевазийова, генаринова мазь) компреси.
Треба знати, що в уражену вену не можна робити ін'єк¬ції протягом тривалого часу — не менше тижня. В цей час ін'єкції виконують на протилежній кінцівці.
Закінчують виконання внутрішньовенної ін'єкції так са¬мо, як і венепункції. Місця виконання внутрішньовенних ін'єкцій треба щоденно чергувати.
Крім згаданих ускладнень, що виникають при венепунк¬ції, можуть траплятися ще такі:

1. Подразнення тканин навколо вени деякими речовинами при попаданні їх за межі вени, що може призвести до виникнення пекучого болю, утворення інфільтрату, що тривалий час не розсмоктується, змертвіння тканин навколо вени при потраплянні за її межі, наприклад, кальцію хлориду.
2. Ускладнення, що пов'язано з надто швидким введенням сильнодіючої речовини (виникають запаморочення, ко¬лапс, порушення серцевого ритму), непереносністю медикаментів, що вводяться (різні алергічні реакції), введенням лікарських препаратів, у яких скінчився термін придатності (виникають септичний стан, ниркова недостатність, анафілактичний шок).
3. Запалення стінок вен — флебіт, іноді з утворенням тромбів — тромбофлебіт.
4. При грубому порушенні техніки внутрішньовенних ін'єкцій можуть виникнути повітряна, жирова емболія (при помилковому внутрішньовенному введенні олійних розчинів) , сепсис.

Это важно.

Поиск

Реклама

Statistics

Нас смотрят

Ссылки.

Чат