СИНДРОМ ДИСЕМІНОВАНОГО ВНУТРІШНЬОСУДИННОГО
ЗГОРТАННЯ КРОВІ (ДВЗ-СИНДРОМ) В АКУШЕРСТВІ
ДВЗ-синдром являє собою дифузне внутрішньосудинне
згортання крові, що призводить до порушення мікроциркуляції в тканинах.
Активація внутрішньосудинного згортання призводить до виділення в кров
біологічно-активних речовин із лейкоцитів, тромбоцитів, епітелію судин. Це
призводить до спазму судин, що ще більше порушує мікроциркуляцію в тканинах,
виникає гіпоксія, метаболічний ацидоз. Як наслідок гіпоксії та метаболічного
ацидозу виникає кровоточивість тканин — розвивається тромбогеморагічний
синдром.
В акушерстві ДВЗ-синдром виникає при передлежанні
плаценти, передчасному відшаруванні нормально розміщеної плаценти,
резус-несумісності крові матері і плоду, емболії навко-лоплодовоми водами,
мертвому плоді, екстрагенітальних захворюваннях роділлі.
За клінічним перебігом прийнято розрізняти гостру,
підгостру та хронічну форми ДВЗ-синдрому.
Гостра та підгостри форми ДВЗ-синдрому частіше
спостерігаються при широкій травматизації тканин під час оперативного
розродження, переливанні несумісної крові, геморагічному, анафілактичному шоку,
септичних станах, емболії навколоподовими водами. У результаті порушення
мікроциркуляції і тромбоутворення в судинах розвивається легенево-серцева
недостатність, що проявляється задишкою, ціанозом, набряком легень, набряком
мозку. Розвивається гостра печінкова і ниркова недостатність, з'являються
генералізовані геморагії. При підгострій формі геморагічні і тромботичні
ускладнення менш виражені.
Хронічні форми ДВЗ-синдрому рідко проявляються
яскравими клінічними ознаками. Вона виникає при ізоімунній несумісності,
мертвому плоді, важких формах гестозів.
Розрізняють декілька стадій ДВЗ-синдрому: / стадія
(або фаза) — гіперкоагуляція; II, III і IV — гіпокоагуляція (у II стадії
знижена активність факторів згортання без активації фібринолізу, в III — з
активацією фібринолізу і IV — повне незгортан-ня крові з високою
антикоагулянтною та антифібринолітич-ною активністю). Умовно можна виділяти 2
фази: гіпер- та гіпокоагуляції.
Клінічними ознаками гострої форми ДВЗ-синдрому у
фазі гіперкоагуляції є ознаки шоку: почуття страху, пригнічення свідомості,
холодний піт, ціаноз, тахікардія (120-130/хв.), аритмія, зниження AT до 70/30
мм рт. ст., задишка, явища набряку легенів. Надалі з'являються ознаки
гіпокоагуляції — значна маткова кровотеча при добре скороченій матці. Спочатку
кров, що витікає, утворює нестійкі згустки, а потім і ця здатність зникає.
Матка розслабляється. На місці ін'єкцій виникають крововиливи. Вони з'являються
також на очеревині, вісцеральній плеврі, передміхуровій клітковині та в інших
місцях. Олігу-рія, що виникає спочатку, переходить в анурію, в результаті
набряку мозку порушується свідомість.
Лабораторна діагностика ДВЗ-синдрому грунтується
на виявленні ознак споживання тромбоцитів і плазмових факторів згортання, що
опосередковано свідчить про посилений тром-біногенез і активацію фібринолізу.
Проте ці методи досить складні і вимагають багато часу. Для швидкого виявлення
підвищеного фібринолізу можна використовувати таку пробу: до нативної крові
здорової жінки і суміші її з нативною кров'ю хворої додають тромбін і
спостерігають за розчиненням згустків. При наявності підвищеного фібринолізу
згусток у пробірці із сумішшю крові здорової і хворої жінки розчиняється дуже
швидко, тоді як у пробірці з кров'ю здорової жінки він зберігається тривалий
час. Є ще більш спрощений метод: беруть 2 мл крові із вени здорової жінки.
Через 2-3 хв. утворюються згустки. Якщо в пробірку додати кров хворої жінки,
згусток швидко розчиняється.
Лікування ДВЗ-синдрому повинно йти у кількох
напрямках:
усунення причини, що викликала ДВЗ-синдром,
нормалізацію системи згортання крові та нормалізацію гемодинаміки.
Для усунення гіперкоагуляції в І фазу вводять
антикоагулянт прямої дії гепарин — внутрішньовенне на 5% розчині глюкози із
розрахунку 60-70 ОД на
Інгібітором гепарину є протамінсульфат (1 мл 1%
розчину нейтралізує 1000 ОД гепарину). Вводять теплу донорську кров, а також
кріопреципітат, нативну та заморожену плазму. Лише у цьому випадку введення
гепарину ефективне.
При підвищеному фібринолізі вводять інгібітори
протеолізу — трасилол, контрикал, гордокс, ЕАКК. Разова доза трасило-лу — 25000
ОД, добова — 100000 ОД, контрикалу — відповідно 20000 і 60000 ОД.
Найбільш ефективним методом лікування при гострому
ДВЗ-синдромі є пряме переливання крові.
Акушерська тактика визначається конкретною
патологією. При гострій формі ДВЗ-синдрому, що призводить до масивної
крововтрати проводиться екстирпація матки. Одночасно необхідно проводити
заходи, спрямовані на боротьбу з геморагічним шоком
