Розрив піосальпінкса
Розрив гнійника відбувається мимовільно або внаслідок фізичної травми.
Клініка. Перед
перфорацією гнійника завжди є період погіршання стану хворої — посилення болю,
підвищення температури, наростання симптомів подразнення очеревини. Відразу ж
після розриву виникає гострий біль по всьому животу, що має ріжучий характер,
стан колапсу, нудота, блювання, живіт напружений і різко болючий. Загальний
стан хворої швидко погіршується, риси обличчя загострюються, дихання стає
частим і поверхневим. Внаслідок парезу кишечника здувається живіт,
перистальтика зникає або ледь прослуховується, затримується відходження газів.
Діагностика.
Перкусією живота можна виявити притуплення звуку в бокових відділах у зв'язку з
наявністю випоту в черевній порожнині.
При бімануальному дослідженні матку та придатки пальпувати не вдається
через різку болючість та напруження передньої черевної стінки і склепінь
вагіни. При розриві піосальпінкса нерідко розвивається тазовий перитоніт.
Уточнити діагноз можна за допомогою ультразвукового дослідження та шляхом
пункції заднього склепіння.
Лікування.
Лікування хворих із гнійним процесом у черевній порожнині є складною проблемою,
яка для успішного вирішення потребує швидких та рішучих дій. Ефективним є лише
оперативне лікування з видаленням уражених придатків та наступним дренуванням
черевної порожнини. Лапаротомію слід проводити нижньо-серединним розрізом,
оскільки цей доступ дає можливість провести ревізію органів черевної порожнини
та широке її дренування, а у разі необхідності — й перитонеальний діаліз. Під
час операції доцільно оглянути апендикс з огляду на часте його залучення до
патологічного процесу. У випадку виявлення патологічних змін проводять
апендектомію. Видалення гнійного вогнища завжди є технічно важким і вимагає
обережності й ретельності, але видаляти гнійне утворення обов'язково треба, бо
дренування без видалення призводить до утворення гнійних фістул, що довго не
загоюються. Консервативне ведення таких хворих (антибіотики, загальнозміцнююча
терапія, холод на низ живота) може дати тимчасове поліпшення стану, але до
видужання не призводить. Захворювання набуває хронічного рецидивного характеру
із частими загостреннями. Зрештою все одно доводиться вдаватись до оперативного
втручання, проте перед операцією необхідно провести відповідну підготовку
хворої з метою стимуляції імунної системи організму, детоксикації
