Післяпологовий
тромбофлебіт. Розрізняють тромбофлебіт поверхневих і глибоких вен. Тромбофлебіт
глибоких вен у свою чергу ділиться на метротромбофлебіт, тромбофлебіт вен тазу
та тромбофлебіт глибоких вен ніг.
Метротромбофлебіт є ускладненням метроендометриту.
Відмежований тромбофлебіт розпізнати важко. Загальний стан хворих звичайно
задовільний. Температура тіла тримається у межах 37-38,5", пульс
прискорений і не відповідає температурі. Іноді буває одноразовий озноб. В
аналізі крові — незначний лейкоцитоз, помірний зсув формули вліво, порівняно
незначне збільшення ШОЕ. Звертає на себе увагу субінволюція матки, довготривалі
і значні кров'янисті виділення з матки.
При бімануальному дослідженні поверхня матки
пальпується іноді у вигляді «фасетки». Якщо процес поширюється на вени тазу, то
пальпують побільшену матку і болючі звивисті тяжі — запалені вени.
Метротромбофлебіт розвивається у перші 6-13 днів післяпологового періоду, а
тромбофлебіт глибоких вен тазу — не раніше 2 тижня.
Тромбофлебіт глибоких вен нижніх кінцівок
розвивається на 2-3 тижні після пологів. З'являється сильний біль у нижніх
кінцівках, озноб, підвищується температура тіла. Через 1-2 дні з'являється
набряк кінцівки, її похолодіння. При тромбофлебіті стегнової вени першим
симптомом є згладжування пахової складки, болючість у ділянці скарпівського
трикутника, у глибині його пальпуються потовщені судини.
Лікування післяпологового тромбофлебіту. Проводять
лікування антикоагулянтами прямої дії (гепарин). У перші 8 днів гепарин вводять
через 4 або 6 годин (в залежності від тяжкості захворювання) по 5000-7500 ОД на
9-ий і наступні дні дозу гепарину зменшують удвічі порівняно з попереднім днем.
Тривалість лікування — 3 тижні й більше.
Крім антикоагулянтів при тромбофлебіті
використовують антибіотики, десенсибілізуючі, спазмолітики. За наявності
нормальної температури, при ШОЕ не вище ЗО мм/год, відсутності «повзання мурах»
хворій дозволяють підводитись.
Після перенесеного тромбофлебіту слід обов'язково
бинтувати ноги еластичним бинтом або носити еластичні панчохи.
Захворювання III етапу післяпологової інфекції.
Прогресуючий тромбофлебіт характеризується тим, що
одночасно із запаленням судинної стінки і утворенням тромба патологічний процес
поширюється далі веною. Тромби іноді розпадаються і заносяться током крові у
легені, викликаючи емболію гілок легеневої артерії.
Емболія великих гілок легеневої артерії
проявляється різким болем у грудній клітці, зниженням AT, тахікардією. Найбільш
постійною ознакою тромбоемболії легеневої артерії є колючий біль під час
дихання. Підвищується температура тіла, спостерігається лейкоцитоз.
Лікування полягає у негайному введенні
внутрішньовенне морфіну, фібринолізину з гепарином, фраксипарину, спазмолітиків
та інгаляції кисню.
Післяпологовий перитоніт. Частіше перитоніт
виникає при переході інфекції на очеревину при нагноєнні швів на матці чи
розривах гнійників маткових труб і яєчників (рис. 85). Перитоніт
супроводжується підвищенням температури до 39-40"С. Ознобу не буває.
Пульс частий, слабкого наповнення. AT знижується.
Дихання прискорене, поверхневе. Відмічається сухість язика, він обкладений
нашаруваннями. Нерідко буває нудота, блювання. Напруження м'язів черевної
порожнини виражені нечітко, симптом Щоткіна-Блюмберга нерідко слабко
позитивний, перистальтика кишечника сповільнена, гази не відходять,
випорожнення затримуються.
У крові відмічається лейкоцитоз із зміщенням
формули вліво, підвищена ШОЕ.
Лікування перитоніту включає такі заходи:
1. Антибактеріальна терапія — застосування
антибіотиків широкого спектру дії, зокрема, введення їх через дренажні трубки у
черевну порожнину, сульфаніламідів, нітрофуранів. Високоефективним є введення
найновіших антибіотиків (тієнам, мефоксин).
2. Детоксикаційна терапія і корекція лужно-кислотного
стану — внутрішньовенне введення поліглюкіну, реополіглюкіну, неокомпенсану,
розчину Рінгер-Локка, 5% розчину глюкози, бікарбонату натрію.
3. Призначають засоби, що усувають парез кишок —
про-зерин, сорбітол, паранефральну блокаду. Проводять перидуральну анестезію.
Важливим моментом є евакуація шлунково-кишкового вмісту — промивання шлунку,
введення інтестинального зонда, сифонні клізми тощо.
4. Для усунення гіпопротеїнемії — вливання плазми,
переливання крові, альбуміну. Одночасно вводять інгібітори про-теаз-трасилол,
контрикал, гордокс.
5. Для підвищення реактивності організму —
гамма-глобулін, тимолін, Т-активін, метилурацил, декаріс.
6. Для усунення розладів кровообігу — введення
засобів, які нормалізують серцево-судинну систему і кровообіг — кор-глюкону,
строфантину, тренталу, кокарбоксилази, АТф.
При відсутності ефекту від консервативної терапії
показане оперативне лікування.
