Ектропіон
Ектропіон — виворот слизової оболонки шийки матки внаслідок погано
відновленої шийки після пологової травми (рис. 117). Рідше подібні травми
можуть виникати під час абврту.
Поверхня, що утворилася внаслідок розриву, загоюється за рахунок
циліндричного епітелію цервікального каналу. Таким чином, ектопічний епітелій
опиняється поза межами ендоцервіксу у кислому середовищі піхви, інфікується,
розвивається хронічний ендоцервіцит, гіпертрофія шийки матки. Порушується
бар'єрна функція шийки, і у матку потрапляють мікроорганізми, що призводять до
розвитку ендоміометриту у підгострій або хронічній формі.
Клініка. У деяких випадках скарг у хворих немає.
При ускладнених формах ектропіону хворих турбує ниючий біль унизу живота,
виділення із статевих шляхів, порушення менструальної функції у вигляді
гіперменст-руального синдрому, менорагій.
Діагностика. Наявність старого розриву шийки матки, її
деформацію, ерозовані краї виявляють при огляді в дзеркалах (рис. 118). На
відміну від ерозії, якщо зблизити краї розриву, ектропіон «зникає», його видно
тільки при розведенні передньої та задньої губи шийки матки. При кольпоскопії
діагностують атипову картину, зумовлену хронічним запальним процесом. При
різкій деформації часто бувають значні гістологічні зміни — дисплазії.
Проводять комплексне обстеження хворих, що, окрім розширеної кольпоскопії,
включає цитологічне дослідження, біопсію шийки матки, фракційне вишкрібання
порожнини матки та цервікального каналу. Із врахуванням отриманих даних
вирішують питання про об'єм лікування.
Лікування. Лікувальні заходи, спрямовані на
відновлення структури шийки матки, починають із санації піхви. При невеликих
розмірах розриву, після ліквідації запального процесу у піхві та шийці матки,
проводять діатермокоагуляцію ерозованої поверхні ектропіона. Внаслідок
утворення сполучної тканини відбувається звуження зовнішнього вічка і
формування ектоцервікса. При значній деформації шийки матки, глибоких розривах
вдаються до реконструктивно-пластичних операцій, зокрема операції Еммета.
Наявність дисплазії є показанням до більш радикального лікування —
конусоподібної аб клиноподібної ампутації шийки матки.
Лейкоплакія шийки матки
Лейкоплакії належать до гіперкератозів. Лейкоплакія — патологічний стан
епітелію, що характеризується його потовщенням та зроговінням. Етіологію
захворювання пов'язують із гормональною недостатністю, інволюційними змінами в
організмі жінки та дефіцитом вітаміну А.
Гістологічне лейкоплакія являє собою потовщення багатошарового плоского
епітелію за рахунок його базального та зернистого шарів з явищами паракератозу
та зроговіння (гіперкератозу). Розрізняють прості лейкоплакії без ознак атипії
(належать до фонових захворювань) та лейкоплакії з ознаками базально-клітинної гіперактивності
та атипії — ці захворювання відносять до передракових, оскільки у 15-75% хворих
із цією формою лейкоплакії розвивається плоскоклітинний роговіючий рак шийки
матки.
Клініка. Захворювання не має характерної клінічної картини. Скарг у хворих
немає, лейкоплакії виявляють при профілактичних оглядах або при звертанні до
гінеколога з іншого приводу. У деяких випадках хворі скаржаться на велику
кількість виділень із статевих шляхів та контактні кровотечі (це ознака
можливої малігнізації).
Діагностика. Лейкоплакію, розміщену на шийці матки та стінках піхви,
виявляють за допомогою огляду шийки матки в дзеркалах. Вона має вигляд
білуватої плівки або бляшки іноді з перламутровим відтінком, яка може бути
плоскою або дещо підніматися над рівнем епітелію шийки матки (рис. 119). У
початкових стадіях процесу плівку можна видалити з шийки матки, і стає видимою
основа лейкоплакії, яка при кольпоскопії виглядає як йоднегативна ділянка з
темно-червоними крапочками, що являють собою сполучнотканинні сосочки в багатошаровому
плоскому епітелії з петлями капілярних судин. Поля лейкоплакії при кольпоскопії
мають вигляд багатокутних ділянок, розділених нитками капілярів, що створює
малюнок мозаїки.
При цитологічному дослідженні у мазках-відбитках знаходять пласти полігональних
зроговілих клітин з пікнотичним ядром неправильної форми — дискератоцити.
Основний метод діагностики — біопсія. Її проводять під контролем
кольпоскопії з найбільш зміненої ділянки шийки матки. Ділянки плоскоклітинної
метаплазії можуть міститися і у цервікальному каналі, тому необхідно провести
вишкрібання слизової оболонки ендоцервіксу.
Лікування. Якщо лейкоплакія поєднується із
запальними захворюваннями піхви та шийки матки, необхідно провести санацію
вагіни, враховуючи вид збудника. Не рекомендується застосування засобів, що
впливають на тканинний обмін та регенерацію тканин (шипшинова та обліпихова
олія, алое тощо), оскільки ці препарати можуть стимулювати проліферативні
процеси та призвести до диспластичних змін у шийці матки.
З групи хімічних коагулянтів особливої уваги заслуговує солковагін. Цей
препарат є сумішшю органічних та неорганічних кислот і має коагулюючий вплив
саме на циліндричний епітелій. Він проникає у тканини на
У лікуванні лейкоплакій знаходить застосування діатермокоагуляція, проте
численні недоліки методу (імплантаційний ендометріоз, кровотеча під час
відшарування струпа, грубі зміни в шийці при надто глибокій коагуляції)
обмежують його використання. При обмежених ділянках лейкоплакії можна проводити
електроексцизію. Застосовується також гормонотерапія (прогестерон у вигляді
тампонів). Вищу ефективність мають такі методи, як кріодеструкція та дія
високоінтенсивним вуглекислим лазером. Існують методики, що пропонують
поєднання кріодеструкції з наступним опроміненням низькоінтенсивним
напівпровідниковим лазером. При цьому досягається максимальна
органоспецифічність відновленої після кріодеструкції тканини, знижується відсоток
рецидивів.
