115.Серце. Функції серця. Будова серця
Серце - це своєрідний насос ритмічної дії. Серце є центральним органом крово- і лімфообігу. У будові його є риси як органу, в якого присутні шари, (має три оболонки), так і паренхіматозного органу: у міокарді можна виділити строму й паренхіму.
Функції серця:
насосна функція - постійно скорочуючись, підтримує постійний рівень артеріального тиску;
ендокринна функція - вироблення натрийуретичного фактору;
інформаційна функція - серце кодує інформацію у вигляді параметрів артеріального тиску, швидкості кровоточу й передає її в тканині, змінюючи обмін речовин.
Таким чином,серце - це м'язовий орган, що надає руху кров, завдяки своїм ритмічним скороченням. М'язова тканина серця представлена особливими клітинами - кардиоміцитами.
Як у будь-якому трубчастому органі, у стінці серця виділяють оболонки:
внутрішня оболонка, або ендокард,
середня оболонка, або міокард,
зовнішня оболонка, або епікард.
Розвивається серце з декількох джерел. Ендокард, сполучна тканина серця, включаючи судини - мезенхімного походження. Міокард і епікард розвиваються з мезодерми, точніше - з вісцерального листка спланхнотому-міоепікардіальних пластинок.
Будова серця
Ендокард
Внутрішня оболонка серця, ендокард (endocardіum), вистилає зсередини камери серця, папиллярні м'язи, сухожильні нитки, а також клапани серця. Товщина ендокарду в різних ділянках неоднакова. Він товще в лівих камерах серця, особливо на міжшлуночковій перегородці й в вустя великих артеріальних стовбурів - аорти й легеневої артерії, а на сухожильних нитках значно тонше.
В ендокарді розрізняють 4 шари
-ендотелій,
субендотеліальний шар,
м’язово-еластичний шар
зовнішній сполучнотканинний шар.
Поверхня ендокарду покрита ендотелієм, що лежить на товстій базальній мембрані. За ним йде субендотеліальний шар, утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною. Глибше розташовується мязово-еластичний шар, у якому еластичні волокна переплітаються із гладкими м'язовими клітками. Еластичні волокна набагато краще виражені в ендокарді передсердь, ніж у шлуночках. Гладкі м'язові клітини сильніше всього розвинені в ендокарді в місцях виходу аорти. Найглибший шар ендокарду - зовнішній сполучнотканинний шар - лежить на межі з міокардом. Він складається зі сполучної тканини, що містить товсті еластичні, колагенові й ретикулярні волокна. Ці волокна безпосередньо продовжуються у волокна сполучнотканинних прошарків міокарду.
Харчування ендокарду здійснюється головним чином диффузно за рахунок крові, що перебуває в камерах серця.
116.Міокард. Скорочувальні кардіоміоцити
Середня, м'язова оболонка серця (myocardіum) складається з посмугованих м'язових клітин - кардіоміоцитів. Кардиоміоцити тісно зв'язані між собою й утворюють функціональні волокна, шари яких спіралеподібно оточують камери серця. Між кардиоміоцитами розташовуються прошарки пухкої сполучної тканини, судини, нерви.
Розрізняють кардиоміоцити трьох типів:
скорочувальні, або робітники, серцеві міоцити;
провідні, або атипичні, серцеві міоцити, що входять до складу так званої провідної системи серця;
секреторні, або ендокринні, кардиоміоцити.
Скорочувальні кардіоміоцити утворюють основну частину міокарда. Вони містять 1-2 ядра в центральній частині клітини, а міофібрили розташовані по периферії. Місця з'єднання кардіоміоцитів називаються вставні диски, у них виявляються щілинні з'єднання (нексуси) і десмосоми. Форма кліток у шлуночках- циліндрична, у передсердях - неправильна, часто відросчаста.
Кардиоміоцити покриті сарколеммою, що складаються із плазмолемми й базальної мембрани, у яку вплітаються тонкі коллагенові й еластичні волокна, що утворюють "зовнішній кістяк" кардіоміоцитов, - ендомізий. Базальна мембрана кардіоміоцитів містить велику кількість гликопротеїнів, здатних зв'язувати іони Са2+. Вона бере участь у перерозподілі іонів Са2+ у циклі скорочення - розслаблення. Базальна мембрана латеральних сторін кардиоміоцитів інвагінує у канальці Т-системи (чого не спостерігається в соматичних м'язових волокнах).
Кардіоміоцит шлуночків значно інтенсивніше пронизані канальцами Т-системи, ніж соматичні м'язові волокна. Канальці L-системи (латеральні розширення саркоплазматичного ретикулуму) і Т-системи утворюють діади (1 каналец L-системи й 1 каналец Т-системи), рідше тріади (2 канальці L-системи, 1 каналець Т-системи). У центральній частині міоциту розташовано 1-2 великі ядра овальної або подовженої форми. Між міофібрилами розташовуються численні мітохондрії й трубочки саркоплазматичного ретикулуму.
На відміну від шлуночкових кардіоміоцитів передсердні міоцити частіше мають відростчасту форму й менші розміри. У міоцитах передсердь менше мітохондрій, міофибрилл, саркоплазматичного ретикулуму, а також слабко розвинена Т-система канальців. У тих передсердних міоцитах, де немає Т-системи, на периферії клітин, під сарколеммою, розташовуються численні піноцитозні пухирці й кавеоли. Думають, що ці пухирці й кавеоли є функціональними аналогами Т-канальців.
Між кардіоміоцитами перебуває інтерстиціальна сполучна тканина, що містить велику кількість кровоносних і лімфатичних капілярів. Кожний миоцит контактує з 2-3 капілярами.
117.Провідні серцеві міоцити (myocytі conducens cardіacus), або атипичні кардіоміоцити, забезпечують ритмічне координоване скорочення різних відділів серця завдяки своїй здатності до генерації й швидкого проведення електричних імпульсів. Сукупність атипічних кардіоміоцитів формує так звану провідну систему серця.
До складу провідної системи входять:
синусно-предсердний, або синусний, вузол;
передсердно-шлуночковий вузол;
передсердно-шлуночковий пучок (пучок Гіса) і його розгалуження (волокна Пуркин’є)
Провідні серцеві міоцити (myocytі conducens cardіacus), або атипичні кардіоміоцити, забезпечують ритмічне координоване скорочення різних відділів серця завдяки своїй здатності до генерації й швидкого проведення електричних імпульсів. Сукупність атипичних кардіомиоцитів формує так звану провідну систему серця.
Розрізняють три види провідних кардіоміоцитів:
Р-клітини (пейсмекерні клітини) утворюють синоаурикулярний вузол. Вони відрізняються від робітників кардіоміоцитів тим, що вони здатні до спонтанної деполяризації й утворення електричного імпульсу. Хвиля деполяризації передається чрез нексуси типовим кардіоміоцитам передсердя, які скорочуються. Крім того, порушення передається на проміжні атипичні кардіоміоцити передсердно – шлуночкового вузлу. Генерація імпульсів Р-клітинами відбувається із частотою 60-80 в 1 хв;
проміжні (перехідні) кардіоміоцити передсердньо-шлуночкового вузлу передають порушення на робочі кардіоміоцити, а також на третій вид атипічних кардіоміоцитів - клітини-волокна Пуркин’є. Перехідні кардіоміоцити також здатні самостійно генерувати електричні імпульси, однак їхня частота нижче, ніж частота імпульсів, які генеруються пейсмекерними клітинами, і залишає 30-40 імпульсів за хвилину;
клітинини-волокна Пуркин’є - третій тип атипічних кардіоміоцитів, з яких побудовані пучок Гіса й волокна Пуркин’є. Основна функція клітин-волокон - передача порушення від проміжних атипічних кардіоміоцитів робочим кардіоміоцитам шлуночку. Крім того, ці клітини здатні самостійно генерувати електричні імпульси із частотою 20 менш в 1 хвилину.
М'язові клітини провідної системи в стовбурі й розгалудженнях ніжок стовбура провідної системи розташовуються невеликими пучками, вони оточені прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини. Ніжки пучка розгалужуються під ендокардом, а також у товщі міокарду шлуночків. Клітини провідної системи розгалуджуються в міокарді й проникають у сосочкові м'язи. Це обумовлює натяг сосочковими м'язами стулок клапанів (лівого й правого) ще до того, як почнеться скорочення міокарду шлуночків.
Клітини Пуркин Пуркин’є - самі великі не тільки в провідній системі, але й у всьому міокарді. У них багато глікогену, рідка мережа міофібрил, немає Т-трубочок. Клітини зв'язані між собою нексусами й десмосомами.
118.Епікард і перикард. Кровоснабжання серця.
Зовнішня, або серозна, оболонка серця називається епікард (epіcardіum). Епікард покритий мезотелієм, під яким розташовується пухка волокниста сполучна тканина, що містить судини й нерви. В епікарді може перебувати значна кількість жирової тканини.
Епікард представляє собою вісцеральний листок перикарду (perіcardіum); париєтальный листок перикарду, він також має будову серозної оболонки й звернений до вісцерального шару мезотелію. Гладкі вологі поверхні вісцерального й парієтального листків перикарду легко ковзають один по поверхні іншого, при скороченні серця. При ушкодженні мезотелію (наприклад, внаслідок запального процесу - перикардиту) діяльність серця може істотно порушуватися за рахунок новоутворених сполучнотканинних спайок між листками перикарду.
Епікард та паріетальний листок перикарду мають численні нервові закінчення, переважно вільного типу.
Фіброзна кістяк серця й клапани серця
Опорний кістяк серця утворений фіброзними кільцями між передсердями й шлуночками щільною сполучною тканиною у вустях великих судин. Крім щільних пучків коллагенових волокон, у складі "кістяка" серця є еластичні волокна, а іноді бувають навіть хрящові пластинки.
Між передсердями й желудочками серця, а також шлуночками й великими судинами розташовуються клапани. Поверхні клапанів вистелені ендотелієм. Основу клапанів становить щільна волокниста сполучна тканина, що містить колагенові й еластичні волокна. Основа клапанів прикріплені до фіброзних кілець.
Стимуляція симпатичного відділу вегетативної нервової системи викликає:
-збільшення сили, частоти серцевих скорочень;
-швидкість проведення порушення по серцевому м'язі;
розширення вінцевих судин і збільшення кровопостачання серця.
Стимуляція парасимпатической нервової системи викликає ефекти, протилежні ефектам симпатичної нервової системи:
-зменшення частоти й сили серцевих скорочень;
-збудливість міокарду;
-звуження вінцевих судин зі зменшенням кровопостачання РЄ
Кровопостачання серця здійснюється за рахунок вінцевих артерій, що беруть початок від дуги аорти. Вінцеві артерії мають сильно розвитий еластичний каркас із вираженими зовнішніми й внутрішніми еластичними мембранами. Вінцеві артерії сильно розгалужуються до капілярів у всіх оболонках, а також у сосочкових м'язах і сухожильних нитках клапанів. Судини втримуються й у основі клапанів серця. З капілярів кров збирається в коронарні вени, які виливають кров або в праве передсердя, або у венозний синус. Ще більш інтенсивне кровопостачання має провідна система, де щільність капілярів на одиницю площі вище, ніж у міокарді.
Особливостями лимфооттоку серця є те, що в епікарді лімфосудини супроводжують кровоносні судини, тоді як в ендокарді й міокарді утворюють власні рясні мережі. Лімфа від серця відтікає в лімфоузли в області дуги аорти й нижнього відділу трахеї.
Деякі терміни із практичної медицини:
кардіосклероз -це надлишковий розвиток сполучної тканини в міокарді;
кардиофобія –це нав'язливий страх - острах смерті від серцевого захворювання;
серце висяче, астенічне серце- це конституціональний варіант форми серця, що характеризується, що наближається до вертикального положенням анатомічної осі й відносно невеликими лінійними розмірами рентгеновської тіні; спостерігається звичайно в осіб астенічної статури;
серце лежаче, гіперстенічне серце -це конституціональний варіант форми серця, що характеризується, що наближається до горизонтального положенням анатомічної осі й відносно великими лінійними розмірами рентгеновської тіні; спостерігається в осіб гіперстенічної статури або при високому стоянні діафрагми;
серце волосате, ворсинчасте -це серце, поверхня якого суцільно покрита склерозируючими й свіжими волокнами фібрину; спостерігається при масивному фібринозному перикардиті;
серце глазурне -це серце з різко стовщеним перикардом, що має вид білуватої напівпрозорої пластинки; спостерігається при хронічному серозному перикардиті;
серце панцирне -це серце з різко стовщеним, ущільненим і вапняковим перикардом; спостерігається наприкінці спаєчного перикардиту;
серце пивне -це важка форма алкогольної міокардиодистрофії, що характеризується вираженою дилатацією всіх відділів серця, порушеннями його ритму й провідності, серцевою недостатністю;
серце бичаче -це значний ступінь кардіомегалії;
серце тигрове -це серце, на розрізі якого під ендокардом, особливо на сосочкових і гребінчастих м'язах, помітні тонкі жовто-білі смужки, що нагадують тигрову шкіру; спостерігається різкому ступеня жирової дистрофії міокарду.
