Діагностика раку яєчника . Визначальним у діагностиці є бімануальне дослідження. Коли пухлина
невелика — пальпаторних ознак може не бути. Переважно визначаються двобічні
утвори, розміщені з боків, іноді позаду матки. Деколи пухлинні утвори мають
таку форму і консистенцію, що важко розпізнати контури матки. Консистенція їх,
зазвичай, щільна, неоднорідна, поверхня іноді горбкувата. Використовують ультразвукове
дослідження — можна визначити локалізацію пухлини, її внутрішню структуру. Таке
дослідження особливо корисне, якщо є ожиріння або напруження передньої черевної
стінки. Цінність його зростає у поєднанні з іншими методами — даними
гінекологічного дослідження, знахідками при лапароскопії. Частота збігу
діагнозу за даними УЗД із гістологічним діагнозом перевищує 71%. Можна
застосувати цитологічне дослідження пунктату черевної порожнини. Матеріалом для
дослідження може бути також плевральний випіт, змиви або випоти, одержані при
пункції заднього склепіння. Слід пам'ятати, що одержання пунктату через заднє
склепіння може призвести до дисемінації процесу по очеревині. Можна досліджувати також пунктати з різних підозрілих вузлів чи вузлів явно
пухлинного характеру, мазки-відбитки, які беруть під час операції з очеревини
дугласового простору, бокових флангів, поверхні сальника чи його кукси,
поверхні пухлини яєчника чи її розрізу. Застосування цитологічного методу
сприяє своєчасній і навіть доклінічній діагностиці рецидивів захворювання. Лапароскопію з діагностичною метою використовують у групі ризику для
виявлення зовнішніх особливостей пухлини, наявності дисемінації, метастазів.
Проте для хворих з великими пухлинами, попередньо оперованих, з надмірною масою
вона небезпечна і протипоказана. Деколи доводиться вдаватися до діагностичної лапаротомії, але тільки тоді,
коли використані всі можливості інших методів дослідження — якщо дані УЗД
сумнівні, а цитологічне дослідження асцитичного пуктату не дає можливості
виявити пухлинні клітини. Після розрізу проводять ретельну ревізію органів
малого таза, черевної порожнини, беруть мазки-відбитки для цитологічного
дослідження, біопсію. Остаточний (уточнений) діагноз ставлять після
цитологічного та гістологічного досліджень. Щоб виключити проникнення метастазів у органи грудної клітки, черевної
порожнини необхідно проводити відповідне рентгенологічне обстеження. За його
допомогою можна виявити не лише метастази у тканину легень, а й вільну рідину у
плевральній порожнині, що допомагає уточнити ступінь поширеності процесу. Це
має значення для прогнозу, який при гідротораксі погіршується більше ніж у 4
рази. Обов'язкове рентгенологічне дослідження шлунка та кишечника для виключення
метастатичного раку яєчника. У разі необхідності це дослідження слід
доповнювати фіброгастроскопією та біопсією. Іноді проводять пневмопельвіграфію,
але із широким впровадженням ехоскопії до цього інвазивного методу вдаються
дедалі рідше. Щоб одержати інформацію про ступінь поширеності процесу, застосовують
лімфографію. Особливо важливо використовувати цей метод тоді, коли є підозра на
дисгерміному, що метастазує переважно лімфогенним шляхом, чи при пухлинах
іншого типу, якщо клінічно підозрюється І чи II стадія. При використанні
лімфографії у таких випадках лімфогенні метастази знаходять у близько ЗО %
випадків, причому більшість їх локалізується у поперекових лімфовузлах. За наявності технічних можливостей можна застосувати комп'ютерну томографію
та ядерно-магнітний резонанс. Лікування раку яєчника. Використовують хірургічний та медикаментозний
способи. Основним є хірургічний. Практично, якщо виявлено пухлину яєчника,
починати треба з лапаротомії. Об'єм операції передбачає видалення пухлини
яєчника, екстирпацію чи ампутацію матки та резекцію сальника. Таке лікування
проводять хворим на І та II стадії раку, його вважають радикальним. При III-IV
стадіях раку здійснюють паліативне лікування, яке полягає у видаленні основних
пухлинних мас. Це позитивно впливає на стан хворих та ефективність протипухлинних
хіміопрепаратів. Хіміотерапевтичне лікування застосовують практично при всіх
стадіях. Використовують метотрексат, циклофосфан, фторурацил, цис-платин,
адріаблас-тин, сарколізин та інші препарати. Перевагу надають поліхіміотерапії:
циклофосфан + фторурацил; циклофосфан + метотрексат + фторурацил; циклофосфан +
адріабластин + цис-платин. Тіо-Теф та цис-платин вводять також у черевну
порожнину. Переваги комбінованої хіміотерапії незаперечні, тому що при цьому вводять
препарати різного механізму дії. Монохіміотерапія може проводитись при певних
показаннях (у дуже ослаблених хворих, які вже багато разів отримували
хіміотерапію, а також для підтримки ремісії — так звана профілактична
хіміотерапія). У випадку задавнених форм особливої різниці в ефективності поліхіміотерапії
та монотерапії немає. Вибираючи комбінації хіміопрепаратів, необхідно
враховувати, що цис-платин має нефротоксичну дію, адріаміцин та фторурацил —
кардіотоксичну. Найчастіше використовують такі поєднання і курси хіміопрепаратів: 1) Циклофосфамід 100 мг per os протягом 14 днів, щоденно. Фторурацил 500 мг
внутрішньовенне у 1-й та 8-й день курсу. Метотрексат 20 мг внутрішньовенне. 2) Циклофосфамід 600 мг внутрішньовенне — 1-й день. Адріаміцин 25 мг в 1-й
день. Цисплатин 50 мг в 1-й день. Гексаметилмеламін 150 мг per os з 8-го по
21-й день. 3) Адріаміцин 30 мг внутрішньовенне в 1-й день. Цис-платин 50 мг
внутрішньовенне в 1-й день. Гексаметилмеламін 150 мг per os з 8-го по 21-й
день. Курс повторюють через 3 тижні. 4) Тіо-теф 20 мг внутрішньом'язово 2 рази на тиждень або 40 мг 1 раз на
тиждень у черевну порожнину (при асциті), сумарна доза Використовуються також інші схеми.