94.Патологія білковою обміну
Аміноацидурія. Якісний і кількісний склад амінокислот сечі людини має насамперед діагностичне значення, оскільки деякі хвороби людини виникають внаслідок первинного порушення обміну окремої амінокислоти або групи амінокислот. Крім того, для ряду органічних уражень органів і тканин людини, а також аномалій обміну характерний свій амінокислотний спектр сечі. Через це, а також завдяки легкій доступності об'єкта дослідження аналіз сечі на навність амінокислот набуває великого клінічного значення. На екскрецію амінокислот впливають вік, характер харчування, стать, гормони й інші фактори. Установлено, що в дитини із сечею виділяється більше амінокислот, ніж у дорослих. Звичайно розрізняють підвищену й знижену екскрецію амінокислот. У свою чергу гіпераміноацидурія ділиться на ниркову, пов'язану із придбаними або вродженими дефектами реабсорбції амінокислот у нирках, не зв’язану з патологією нирок, обумовлену збільшенням концентрації всіх або окремих амінокислот у крові
Як відомо, зворотне усмоктування амінокислот (реабсорбція) у нирках відбувається проти градієнта концентрації; у своїй основі цей процес, найімовірніше , є ферментативним, однак детально Він поки не з'ясований. При хронічних нефритах часто із сечею виділяється більше лізину, аргініну, проліну й цитруллину, хоча їхній рівень у крові може залишатися в межах норми. При нефрозах майже завжди виділяється більше етаноламіну, таурину й бета-аміномасляной кислоти, і ця гіпераміноацидурія вважається несприятливою прогностичною ознакою.
Цистинурія - досить розповсюджене спадкоємне захворювання. Метаболічний дефект виражається у виділенні із сечею в 50 разів більше норми кількості 4 амінокислот: цистину, лізину, аргініну й орнитину. Рівень цистину в крові звичайно не вище нормальних величин. Люди, що страждають цистинурією, цілком здорові, за винятком тенденції до утворення в організмі камнів. Ця вроджена аномалія обміну обумовлена повним блокуванням реабсорбції цистину й частковим порушенням усмоктування трьох інших амінокислот у нирках; порушень у проміжному обміні цих амінокислот при цьому не виявлене.
При іншому спадкоємній ваді обміну - гепатоцеребралъній дистрофії (хвороба Вильсона), крім генералізованної (загальної) гіпераміноацидурії, відзначаються зниження концентрації мідьвмісткого білку церулоплазміну в сироватці крові й відкладення міді в мозку, печінці, нирках. Генетичний дефект пов'язаний з порушенням синтезу церулоплазміну. Можливе утворення комплексів міді з амінокислотами, які не всмоктуються в канальцах. Аналогічна гіпераміноацидурія спостерігається при галактоземії, синдромі Лоу й інших спадкоємних захворюваннях. Знижена екскреція амінокислот описана при квашиоркорі.
Уроджені порушення обміну окремих амінокислот. Пильну увагу вчених привертають деякі спадкоємні захворювання людини, що є наслідком первинного дефекту обміну окремих амінокислот. Виникнення й подальший розвиток специфічного патологічного синдрому при таких захворюваннях обумовлено повною або частковою відсутністю активності певних ферментів: організм або втрачає здатність синтезувати даний фермент, або утвориться недостатня кількість його, або синтезується аномальний фермент, що відрізняється за структурою від нативного. Наслідком такого вродженого дефекту обміну є нагромадження в тканинах нормальних проміжних або побічних (неспецифічних) продуктів обміну, що роблять токсичний вплив на організм і в першу чергу на ЦНС. Цим, мабуть, пояснюється той факт, що в основному занедужують діти в ранньому віці, у яких потім розвиваються специфічні розлади психічної діяльності. Досить імовірно також, що окремі амінокислоти й продукти їхнього обміну в оптимальних концентраціях є есенціаль-ними для діяльності мозку. Тому завдання біохіміків, фізіологів і клініцистів полягає в тому, щоб з'ясувати залежність між розвитком патологічного синдрому при вроджених "вадах" обміну й специфічних порушень обміну амінокислот. Приводимо приклади подібних порушень.
Фенилкетонурія (фенилпировиноградна олігофренія) розвивається як результат втрати здатності організму синтезувати фенилаланин-4-монооксигеназу, катализирующую перетворення фенилаланину в тирозин. Характерні риси хвороби - різке вповільнення розумового розвитку дитини, а також екскреція із сечею більших кількостей фенил-пировиноградной кислоти (до 1-2 г/доб) і фенилацетилглутаміну (до 2-3 г/доб). Вирішальним доказом метаболічного блоку при фенилкетонурії є дані про нагромадження фенилаланіну в тканинах. Так, кількість його в крові може досягати 600 мг/л (у нормі 15 мг/л), у цереброспінальної рідини - 80 мг/л (у нормі 1,5 мг/л). Розвиток хвороби можна запобігти, якщо значно знизити прийом фенилаланіну з їжею із самого народження дитини.
Алкаптонурія характеризується екскрецією із сечею більших кількостей (до 0,5 г/доб) гомогентизинової кислоти, окислювання якої киснем повітря надає сечі темне фарбування. У важких випадках розвиваються охроноз, спостерігаються відкладення пігменту в тканинах і потемніння носа, вух і склери. Ця хвороба відома з давніх часів, однак тільки в 1962 р. були отримані докази, що метаболічний дефект при алкаптонурії пов'язаний з уродженою відсутністю в печінці й нирках оксидази гомогентизинової кислоти.
