Ускладнення
післяопераційного періоду
У післяопераційному періоді можуть виникати ранні— у перші години — та
пізні — на 2-6 добу — ускладнення.
Одразу після операції, виходячи з наркозу, хвора може скаржитися на нудоту,
тому напоготові повинен бути лоток, щоб підставити хворій у випадку блювання,
та рушник. Голову хворої слід повернути набік і не залишати жінку без нагляду
на жодну хвилину, бо можлива аспірація блювотних мас та асфіксія. Часто у
хворих спостерігається у тій чи іншій мірі дихальна недостатність, зумовлена
залишковою дією м'язових релаксантів, анестетиків та наркотичних анальгетиків,
що проявляється гіпоксією та метаболічним ацидозом. Для лікування цих явищ
застосовують кисневу терапію у перші години після операції, перкусійний та
вібраційний масаж грудної клітки, бронхолітики (бронхолітин, бромгексин,
еуфілін), інгаляційну терапію. З метою лікування застійних явищ у легенях та
профілактики пневмонії застосовують дихальну гімнастику.
Дуже серйозними ускладненнями післяопераційного періоду є тромбофлебіти та
тромбоемболії. Вони виникають у хворих з варикозним розширенням вен,
тромбоемболічними ускладненнями в анамнезі, злоякісними новоутвореннями,
захворюваннями серцево-судинної системи, ожирінням, у жінок старшого віку.
Профілактика післяопераційних тромбоемболій включає: туге бинтування кінцівки з
варикозно розширеними венами, раннє вставання хворої після операції, лікувальну
гімнастику, введення реополі-глюкіну у поєднанні з курантилом, тренталом,
гепаринотерапію (по 2500 ОД у шкірну складку бокової поверхні живота чотири
рази на добу), використання антикоагулянтів непрямої дії (пелентан, фенілін),
аспірину по 60-100 мг щоденно.
Післяопераційні кровотечі у першу чергу проявляються зміною гемодинамічних
показників: різке зниження артеріального тиску та центрального венозного тиску,
прискорення пульсу, блідість шкіри, зниження рівня гемоглобіну, поява крові з
дренажних трубок або з піхви. Діагностиці може допомогти УЗД та лапароскопія чи
кульдоцентез.
Основні лікувальні заходи
при кровотечі у черевній порожнині:
• негайна релапаротомія і зупинка кровотечі;
• паралельно з підготовкою хворої до повторного оперативного втручання
проводять інтенсивну інфузійну терапію (поліглюкін, желатиноль, розчин Рінгера,
плазма, ізотонічний розчин натрію хлориду). Інфузію проводити у дві-три вени
(бажано катетеризувати підключичну вену);
• стабілізація артеріального тиску, на фоні поповнення ОЦК вводять великі
дози глюкокортикоїдів (гідрокортизон, преднізолон, дексазон);
• після зупинки кровотечі для покращення мікроциркуляції та реологічних
властивостей крові вводять реополіглюкін, а також трентал, дропе-ридол;
• проводять корекцію метаболічного ацидозу шляхом введення натрію
гідрокарбонату (під контролем показників КЛС);
• проводять інгаляції кисню через катетер або маску, при необхідності ШВЛ.
До пізніх ускладнень післяопераційного періоду належать гнійно-запальні
ускладнення. На 3-5 добу можуть з'явитися ознаки нагноєння післяопераційної
рани: біль пульсуючого характеру в ділянці рубця, підвищення температури тіла.
При огляді у ділянці запалення відмічається гіперемія, набряк, гнійні виділення
з рани. Одразу після того як діагностоване таке ускладнення, слід зняти шви в
ділянці нагноєння, промити рану перекисом водню, потім прикласти серветку з
гіпертонічним розчином. Обов'язковим є призначення антибіотиків. Надалі
перев'язки проводять щоденно аж до повного очищення рани.
Небезпечним ускладненням є післяопераційний перитоніт. Його початкові
симптоми можна виявити при ретельному спостереженні за хворою: температура
підвищується до 39-40°С, пульс стає частим, слабкого наповнення, знижується
артеріальний тиск, дихання стає поверхневим, з'являється нудота, блювання,
перистальтика кишечника сповільнена, гази не відходять.
Першим етапом лікування післяопераційного перитоніту найчастіше є повторна
лапаротомія, з'ясування джерела інфікування черевної порожнини, санація вогнища
інфекції, введення дренажів. Подальше лікування післяопераційного перитоніту
напередовсім спрямоване на боротьбу з інфекційним чинником — антибактеріальна
терапія. Проводиться детоксикаційна терапія, корекція кислотно-лужного стану
організму. Призначають засоби, що усувають парез кишечника — прозерин,
сорбітол. Для усунення гіпопротеїнемії вливають плазму, альбумін. Проводять
стимуляцію імунітету.
